Ти – покидьок. Як про це правильно сказати

Ти - покидьок. Як про це правильно сказатиДвічі за останній тиждень я був утягнутий до дискусії щодо того, як правильно критикувати співробітників, або, точніше, їхні вчинки. Приводом до дискусії стала моя категорична незгода з “класичними”, чи, можливо, “загальноприйнятим” підходом щодо критики у процесі так званої “менеджерської взаємодії”.

Ось що вважається правильним:
1. Не можна критикувати людину, а лише її вчинки.
2. Процес “критичної комунікації” треба будувати за принципом гамбургера. Спочатку сказати “як у нас все круто” (булочка), потім трохи покритикувати (котлета), потім розвовісти, що насправді все це дрібниці, бо далі буде ще крутіше (ще одна булочка). Я трохи, перебільшую, ясна річ, але принцип саме такий.
3. Хвалити треба на людях, а критикувати завжди наодинці.
… Ну і далі в такому ж стилі.

Я думаю, що ці правила, м’яко кажучи, застарілі.

Давайте розмірковувати разом. “Не можна критикувати людину, а лише її вчинки”. Іншими словами, якщо вам хочеться сказати “Ти – мудрагель”, то ви маєте оформити вашу думку наступним чином: “Мені здається, що твій останній виступ на нараді був трішечки мудрагельским”.

Прихильники цієї теорії вважають, що якщо керівник буде оцінювати вчинки підлеглого, а не його особистість, то останній не буде ображатися. Вибачте, але це маячня сивого бичка. Будь-яка людина, коли критикують її вчинки, моментально перенесе ці слова на себе! Стверджую – будь-яка! Люди ж, насправді, не дурні, і процес аналізу дійсності, у тому числі слів шефа, триває постійно, усвідомлено чи ні. Тому немає принципової різниці як ви подасте інформацію, шкоду особистості буде вчинено.

До речі, це явище, як взагалі ставлення до критики, має певну психологічну складову, пов’язану з відчуттям провини. Наша особистість має певні захисні бар’єри, що стоять на сторожі нашого психічного здоров’я. Один із таких бар’єрів, що має коріння в інстинкті самозбереження, звучить так: “Я не винен”.

Це властивість будь-якої людини, закладена в генетичному коді. Будь-які натяки (а критика є саме таким натяком), що ти винен, будуть наштовхуватися на жорсткий опір. Тому, що відчуття провини руйнує особистість. Ось так просто.

Друге правило – правило канапки. Така ж сама чистісінька маячня. Перевірте самі. Домовтеся з одним із ваших співробітників, щоби після вашої зустрічі один-на-один і критики іншого співробітника, одразу ж після виходу із кабінету перший запитав у другого: “І про що говорили з шефом?” Закладаюся на пляшку “Немірова”, що який би бутерброд з лестощів ви не вистелили, відповідь за вашими дверима будет така: “Отримав прочухана аж по самі …” (ну, ви зрозуміли).

Штірліц, разом з Мюллером були неправі. Запам’ятовується не останнє сказане слово, а те, яке було найяскравішим. А найяскравіше слово – це слово про тебе. І негативне завжди яскравіше за позитивне, на жаль. Поспостерігайте за собою, і ви переконаєтесь.

Отже, що ж робити? Чи є можливість надавати співробітникові “негативний” зворотний зв’язок без погіршення стосунків та психологічного стану?

Ось мої власні правила, які, можливо, вам, будуть у пригоді, а може здаватимуться недієвими.

Перш ніж починати комунікацію, прийміть наступне:
– Кожна людина має право на помилку.
– Люди вчаться переважно на власному досвіді. Негативний досвід набагато талановитіший вчитель, аніж позитивний.

У процесі комунікаціі:
– Не критикуйте взагалі. Це дуже важко. Але критика дисфункціональна.
– Встановлюйте об’єктивний еталон ідеально виконаної роботи. Краще в цифрах – їх важче перебрехати і піддати сумніву. (До початку роботи, а не після).
– Спілкуйтеся за допомогою запитань, а не тверджень.
– Основне запитання: “Як ти вважаєш, чому?”.
– Наступне запитання: “Як ти вважаєш, а що У НАС не вийшло?”
– Наступне запитання: “Як ти вважаєш, що ми можемо з цим зробити? Наступного разу? Прямо зараз?”
– Обговорюйте процес, а не лише результат. (І до початку роботи, і після).
– Не карайте без крайньої потреби.
– Письмово фіксуйте досвід. Допомагайте людям оминати найболючіші граблі, що розкидані на дорозі.
– Не забувайте про мотивацію. Мотивована людина за інших однакових обставин зробить набагато менше помилок, ніж демотивована.

Ось такі правила. Спробуйте і розкажіть про результат. Сподіваюсь, будуть вам у пригоді в такій нелегкій справі, як спілкування з людьми.

НЕ ПРОПУСТІТЬ:
Приєднуйтесь до професіоналів e-learning! На I Всеукраїнській конференції дистанційного навчання Ви дізнаєтеся про останні тренди та розробки в галузі навчання, зможете впровадити e-learning у компанії.
Детальніше →
  • gkanishchenko

    чудово. Є маленька проблема… І маленьке запитання.

    Проблема: перша половина тексту не спілкується з другою. Спочатку – "маячня" на адресу правил. А потім – ті ж самі правила по іншому сформульовані. Бо правило сендвіча – це правило поведінки з хворою людиною. Обережно. Вона ж хвора. Але! якщо ви задаєте питання одне за іншим – про "що зроблено", "які висновки ми зробимо" і тому подібне – ви вже вважаєте себе мудрим вчителем, а співрозмовника – не зовсім в розумі. Присягаюся, якщо людина вийде з кабінету, і її після такої розмови будуть питати, про що йшлося, вона (він) скаже – "отримав пістон". Краще вже тоді запитати:" Слухай, а може Я не зрозуміло зформулював завдання? Як МЕНІ себе поводити наперед? Може Я не надав тобі умов для виконання завдання?"

    Тепер питання: А мудрагель таки почув що він – мудрагель?

  • Олексій Капуста

    Щодо мудрагеля, давайте вважати це творчим перебільшенням для залучення читача.
    Цілком згоден – в будь якому випадку, починати треба з себе.
    Якщо ти оточуєш себе мудрагелями, не важко здогадатися, хто ти є.

    У цій дискусії, можливо, є елемент спрощення. І цей елемент наступний – ми обидва вважаємо, що теоретично можливо окреслити еталони і в подальшому їх дотримуватися. Насправді ж не завжди просто зробити.

    Щодо мудрого вчителя я, не згоден. Будь-яка рольова гра можлива лише за умови, що сторони добровільно погоджуються грати ролі. Якщо я беру на себе роль вчителя, а він не бере роль учня – гри не буде.
    Інша річ – досить важлива, що коли ти запитуєш: що в нас вийшло, а що ні – ти не граєш роль мудрого вчителя чи ментора. Лише зацікавлену особу. І коли є довіра – знову ж таки апеляція до цього майже містичного поняття – то є певні шанси, що людина не стане в захисну позу, а, навпаки, зробить спробу разом проаналізувати невдачі зарад

  • Ларина

    Самый мудрый руководитель, на которого я работала любил говорить: У нас можно ошибаться. У нас нельзя вводить это в привычку.

    Если человек ошибся случайно – ему это прощали. Если недосмотрел =невнимательность=штраф. Не перезвонил=халатность=штраф. Опоздал на работу=штраф и т.д. Нормальных людей мотивировало и дисциплинировало. Все остальные неженки с чувствительным внутренним миром плакали и увольнялись.

  • Михайло М

    Можливо я не коректно інтерпретував слова Геннадія Kanishchenko, але я з ним погоджуюся – стаття не структурована. Є цікаві ідеї, але красивого зв’язку з практикою я не побачив. Стаття не відповідає на питання "Ти – покидьок. Як про це правильно сказати".
    І не факт що можна відповісти як саме потрібно. І якщо автор з таким тезисом погоджується, то тоді це і потрібно огорнути у красиву літературну форму.

    До речі, відповідь на чіткі запитання того ж Геннадія теж якісь розмиті.