Глобальна експансія: кадри не на своєму місці
Відповідно до висновків дослідження, проведеного PricewaterhouseCoopers (PwC), протягом наступного десятиліття кількість міжнародних кадрових призначень, які робитимуть компанії у процесі освоєння нових ринків, зросте на 50%.
При цьому, як зазначається у звіті PwC «Talent Mobility: 2020 and beyond» («Мобільність талантів: 2020 рік та далі»), що базується на даних, отриманих від більше ніж 900 глобальних компаній, корпорації матимуть неабиякий головний біль через те, що їхні фахівці волітимуть працювати не там, де вони найпотрібніші, а цілком в інших місцях.
Дослідження показало, що молоді спеціалісти — представники покоління міленіуму розглядають міжнародні призначення як основний елемент розвитку кар’єри. Сім із кожних десяти вчорашніх випускників вузів хочуть отримати посаду за межами своєї країни. Проте усі вони мають чітко визначену думку щодо того, де саме воліли б працювати.
Так, майже 58% молодих фахівців хочуть працювати в США, 48% — у Великій Британії, і 39% — в Австралії. Натомість тільки 11% спеціалістів прагнуть застосовувати свої професійні знання в Індії, і лише 2% — у Китаї.
Віддання переваги певним місцям дислокації є доволі значущим. Бо, згідно дослідження PwC, десь 15% компаній не спромоглися виконати заплановані показники зростання саме через небажання фахівців працювати там, де вони були насправді потрібні. В результаті близько двох третин організацій були змушені переглянути свої підходи до програм глобальної мобільності персоналу.
«Брак потрібних навичок на зарубіжних ринках змушуватимете багато організацій розширювати можливості праці за кордоном для свого персоналу», — зазначає Керол Стаббінгс (Carol Stubbings), керівник британського підрозділу з міжнародних призначень компанії PwC. «Найімовірніше, компанії потребуватимуть присутності своїх кадрів не в традиційно популярних серед новоспечених спеціалістів місцях, а на ринках країн, що розвиваються, а також у найжвавіших міських районах з добре розвинутою інформаційною інфраструктурою», — додає вона.
Ще один висновок дослідження свідчить про те, що такий найтрадиційніший вид міжнародного призначення, як трирічний термін роботи у певній країні, майже не викликає зацікавленості персоналу. Зараз у такий спосіб працюють тільки 1% фахівців.
Замість цього дедалі популярнішими стають програми мобільності, в рамках яких працівники періодично проводять в іншій країні тиждень чи два (зараз ними охоплено біля 8% персоналу).
Також, як показало дослідження, зараз середній термін зарубіжного відрядження скоротився до 18 місяців. Крім того, кількість жінок, що братимуть участь у програмах глобальної мобільності персоналу, зростатиме і до 2020 року становитиме біля 25% від загальної кількості міжнародних призначень.
Крім того, як зазначив Йен Маккласкі (Iain McCluskey), керівник британського підрозділу із HR-послуг PwC: «Демографічні зміни та зростання важливості ринків країн, що розвиваються, означає: якщо традиційно західні фахівці скеровувалися до країн Сходу, то тепер все буде навпаки. Все більше спеціалістів зі Сходу направлятимуться до промислово розвинутих країн з метою отримання там досвіду, який потім вони зможуть застосувати на батьківщині». «Виглядає, що на ринках праці країн, що розвиваються, місцеві кадри з міжнародним досвідом роботи цінуватимуться більше, ніж іноземні фахівці», — підсумовує він.