Менеджмент.com.ua - Інтернет-портал для управлінців

НОВИНИ від 28.10.2015


Портрет СЕО у глобальному інтер’єрі

Хоча публічні компанії провідних економік світу освоюють все нові й нові міжнародні ринки, дослідження показують, що характеристики їхніх керівників все ще відбивають особливості культури, звідки походить фірма.

Портрет СЕО у глобальному інтер’єрі
Ілюстрація: Shutterstock
Щоб з’ясувати, які фактори допомагають піднятися на вершину корпоративної піраміди, Heidrick & Struggles, компанія з підбору управлінських кадрів найвищої ланки, зібрала дані щодо генеральних директорів найбільших публічних компаній Франції (з переліку SBF 120), Німеччини (DAX 30 і MDAX 50), Великої Британії (FTSE 100), а також США (перші 100 компаній з Fortune 500).

Серед відмінностей, які притаманні чотирьом культурам, — національна приналежність керівників. Так, більш ніж третина (35%) СЕО компаній з FTSE 100 — це громадяни інших країн; натомість серед генеральних директорів фірм з американського переліку Fortune 100 — їх усього 7%, а в корпораціях з французького SBF і німецьких рейтингів DAX 30 та MDAX 50, ця цифра становить 8% і 17%, відповідно.

У FTSE 100 є чимало іноземних гравців, а більш ніж 75% їхніх сукупних надходжень генерується поза межами Великої Британії. Отже, те, що серед керівників цих компаній багато представників інших культур, є цілком природнім. У свою чергу, майже повна відсутність вихідців з-поза меж США у керівництві корпорацій з переліку Fortune 100, свідчить про те, що незважаючи на всі розмови про важливість гендерної та національної багатоманітності, американські фірми набагато одноманітніші в культурному плані, ніж європейські.

Але як саме проявляється культурна одноманітність? Це висвітлило дослідження, проведене 2013-го року ITAP International. Так, з’ясувалося, що лише 5% членів рад директорів 50 найбільших компаній з Fortune 500 не є американцями. Більше того, приблизно половина всіх публічних компаній США, хоча і заробляють дві третини доходів за кордоном, взагалі не мають представників інших країн у складі своїх правлінь.

І, навпаки, в середньому чверть членів рад директорів найбільших європейських компаній походять з країни іншої, ніж та, де функціонує фірма; а в правліннях корпорацій, які ввійшли до FTSE 100, із десяти директорів — четверо іноземців.

Крім цього, як показало дослідження Heidrick & Struggles, тільки 19% CEO американських компаній мають принаймні п’ятирічний досвід роботи за кордоном. Для порівняння: у Франції та Німеччині цей показник становить 31% та 33%, відповідно; а у фірмах з переліку FTSE міжнародний досвід мають четверо із десяти (41%) генеральних директорів.

Наявність університетського диплому майже обов’язкова для тих, хто претендує на посаду CEO. Так, десь 50% генеральних директорів французьких компаній закінчили один із чотирьох елітарних вищих навчальних закладів (це Школа менеджменту HEC Paris, INSEAD, Національна школа адміністрації чи Політехнічна школа). У свою чергу, 28% американських CEO закінчили Каліфорнійський (Берклі), Колумбійський, Гарвардський, Принстонський та Стенфордський університети, Вартонську бізнес-школу (Пенсильванський університет) чи Массачусетський технологічний інститут. Натомість у Великій Британії 24% CEO є випускниками Оксфордського чи Кембриджського університетів, що суперечить поширеним уявленням про те, що кабінети керівників компаній цієї країни належать випускникам її двох найпрестижніших вузів. Також у Великій Британії більше всього СЕО, котрі не мають наукового ступеня (магістерського чи докторського). У компаніях з переліку Fortune 100 таких керівників — 27%; в німецьких фірмах — 15%. А у Франції науковий ступень — це майже обов’язкова умова призначення на найвищу посаду (його немає лише у 6% керівників).

Цікаво, що лідери британських компаній молодші, ніж їхні колеги з корпорацій, що фігурують у переліку Fortune 100 (в середньому 54 роки проти 59 років). Також перші перебувають на посаді коротший термін, ніж СЕО США, Франції та Німеччини. Фактично 57% генеральних директорів компаній зі списку FTSE 100 не втримуються в своїх кріслах більше чотирьох років. Натомість керівники інших трьох країн знаходяться біля керма правління від п’яти до восьми років (при цьому строк управлінського довголіття є найтривалішим у Франції).

У двох англосаксонських країнах перед тим, як прийти на найвищу посаду, керівники, частіше всього, спеціалізувалися у фінансовій сфері (36% британських і 31% американських СЕО). Для 21% генеральних директорів компаній з переліку FTSE 100 стартовим трампліном стала кар’єра у продажу та маркетингу. Майже удвічі більше CEO проявили себе в секторі споживчих товарів (41%) та в царині наук про життя й медицину (40%), що може вказувати на тенденцію призначення на керівні посади людей, котрі більшою мірою зорієнтовані на споживачів, а також тих, хто впевнено почуває себе на цифрових теренах.

Натомість 27% німецьких керівників мають інженерну освіту, що, скоріше всього, свідчить про значущість виробництва для економіки ФРН. У Франції чимала кількість СЕО (24%) прийшли з державних структур. Взагалі, багато французьких керівників розпочинають кар’єру в сфері державного управління, потім отримують призначення на міністерські посади, а вже звідки переходять на найвищі позиції у провідних компаніях.

Але є статистичні дані, які з року в рік майже не змінюються. Це кількість жінок-генеральних директорів. 2015-го у Франції та Німеччині представниці прекрасної половини людства вперше очолили компанії (дві у Франції та одна в Німеччині). У Великій Британії справи з тим дещо кращі (п’ять бізнес-леді стали СЕО компаній з переліку FTSE 100). А в США найвищі посади у провідних корпораціях займають аж дев’ять жінок (це більш ніж у чотири рази більше, ніж 2007-го року, коли їх було двоє).

За інформацією management-issues.