Проект Management.com.ua
На головну ВступВізії

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА: "ВХІДНІ ДВЕРІ ДО ХРИСТИЯНСЬКОГО ДОБРОЧЕСТЯ"

<< До початку

Глава 4-та: ПРО ПІКЛУВАННЯ, ОСОБЛИВЕ ДЛЯ ЛЮДИНИ

Цей найчистіший, всесвітній, усіх віків і народів всезагальний розум вилив нам, наче джерело, всі мудрості й мистецтва, які потрібні для життя.

Та нічим йому так не зобов'язаний будь-який народ, як тим, що він дав нам найвищу свою премудрість, яка є його природним образом і печаттю.

Вона настільки перевищує інші розумові духи, або поняття, наскільки спадкоємець є кращим від слуг.

Вона дуже подібна до наймайстернішої архітектурної симетрії чи моделі, яка невидиме пронизуючи весь матеріал, робить його міцним і спокійним, таким, що утримує всі інші складові.

Так слово в слово й вона, таємно розлившись по всіх членах політичного корпусу, що складається з людей, а не з каміння, робить його твердим, мирним і щасливим.

Якщо, наприклад, якась сім'я, чи місто, чи держава заснована й утверджена на цій моделі, то тоді вони бувають раєм, небом, божим домом тощо. І коли якась одна людина укладе за нею своє життя, тоді у ній перебуває страх божий, святиня, благочестя тощо. І як у людському тілі один розум, але по-різному на думку різних частин діє, так і в згаданих спільнотах, пов'язаних цією премудрістю, Бог через різні члени по-різному на спільну користь впливає.

Вона в усіх наших всілякого роду ділах і мові душа, користь і краса, а без неї все мертве й мерзенне. Народжуємось ми всі без неї, однак для неї. Хто до неї природніший і охочіший, той благородніший і гостріший, і чим більше хто з нею спілкується, тим реальніше, хоч не зовсім зрозуміле, відчуває всередині блаженство й задоволення. Лиш від неї залежить особливе у створенні людського роду піклування. Вона-то є найпрекраснішим божим лицем, яким Він з часом, відбиваючись у душі нашій, робить нас із диких і бридких монстрів або потвор людьми, тобто звірками, придатними до співжиття й до згаданої співдружності, незлобивими, стриманими, великодушними й справедливими.

А якщо вже вона вселилася у сердечні людські схильності, то тоді точно є тим самим, чим в русі годинникового механізму темпо (temро), тобто правильністю і точністю. І тоді-то буває в душі непорочність і чистосердечність, наче райський якийсь дух і смак, що вабить до приязні.

Вона відрізняє нас від звірів милосердям і справедливістю, а від скотини — стриманістю й розумом; і є не чим іншим, як блаженнішим божим лицем, таємно виписаним на серці, силою й правилом усіх наших порухів і справ. Тоді серце наше стає чистим, джерелом благодії, що невимовне звеселяє душу; і тоді-то ми буваємо істинними душею й тілом людьми, подібними до придатних для будівництва чотиригранних каменів, що з них складається живий Божий дім, в якому він панує особливою милістю.

Трудно в цей неоціненний скарб проникнути й помітити, і вже через одне це любити й шукати її нелегко5.

Та наскільки вона зовні непоказна й жалюгідна, настільки всередині важлива й пишна, схожа, наприклад, на маленьке зерно смокви, в якому ціле дерево з плодами й листям заховалося, або на маленький простий камінчик, у якому затаїлася жахлива пожежа. Для виявлення її завжди мітили ознаками, і вона, наче якийсь принц, мала свої портрети, печаті й символи, різні у різні віки й у різних народів. Це її був символ, наприклад, змій, повішений на кіл перед юдеями.

Її герб — голуб з маслиновою гілкою у дзьобі. Являлася вона в образі лева та ягняти, а царський жезл був її ж предметом тощо.

Таїлась вона й під священними в них обрядами, наприклад, під споживанням паски, під обрізанням тощо.

Крилася вона, наче під різновидним маскарадом, і підцивільними історіями, наприклад, під повістю про Ісава й Якова, про Саула й Давида6 та ін., і лиш таємною своєю присутністю зробила ці книги мудрими.

А вже у наступні часи вона з'явилася у людському образі, ставши боголюдиною.

Яким же чином оця божа премудрість народилася від батька без матері і від діви без батька, як же вона воскресла й знову до свого батька вознеслася, тощо, — прошу, не цікався. Є у цій, як і в інших науках, другорядні тонкощі, лиш у яких може зайняти собі місце та несправжня віра, котру називають умоглядною. Чини тут так, як в опері, і задовольняйся тим, що постає перед твоїми очима, а за ширми й за куліси театру не заглядай. Зроблена ця завіса виключно для поганого роду й схильних до цікавості сердець, тому що хамство, чим у ближче знайомство входить, тим більше втрачає свою чемність щодо великих справ і осіб.

Навіщо тобі, наприклад, питати про воскресіння мертвих, якщо й сам дар воскрешати нічого не дає бездіяльній душі — ні воскрешаючій, ні воскрешуваній? Від таких-то цікавих народились розколи, марновірства й інші рани, які непокоять всю Європу. Найважливіша справа божа: [краще] одну безпутну душу оживотворити духом своїх заповідей, ніж із небуття сотворити нову земну кулю, населену беззаконниками.

Не той вірний цареві, хто намагається проникнути в його таємниці, а хто старанно виконує його волю.

Ця вічна премудрість божа у всіх віках і народах, незмовкаючи, продовжує свою промову, і вона є не що інше, як всюдисущого єства божого невидиме лице й живе слово, що таємно гримить всередині всіх нас. Та не хочемо слухати її порад, одні із-за позбавлення слуху, а найбільша частина — із-за нещасної впертості, яка залежить від поганого виховання.

Прислухалися до нетлінного цього голосу премудрі люди, названі в юдеїв пророками, і з найглибшою осторогою виконували повеління.

Вона — початок і кінець усіх книг пророчих; від неї, через неї й для неї все у них написано.

З цієї причини дістала для себе різні імена: вона називається образ божий, слава, світло, слово, порада, воскресіння, життя, шлях, правда, мир, доля, оправдання, благодать, істина, сила божа, ім'я боже, воля божа, камінь віри, царство боже тощо. А найперші християни назвали її Христом, тобто царем, тому що лиш вона спрямовує до вічного й тимчасового щастя всі держави, будь-які спільноти й кожного зокрема7. Та й крім того, у древніх царським називалось все, що вважалося верховним і найголовнішим.

Передбачив, було, Авраам блаженніше світло її і, повіривши в неї, став з усією своєю сім'єю справедливим, а з підданими — благополучним. Однак вона й до Авраама завжди жила у своїх любителів. А Мойсей, наче знявши план з невидимого цього божого образу, намалював його просто й грубо найнеобхіднішими лініями її і, заснувавши за ним юдейське суспільство, зробив його щасливими і переможним. Він по-тодішньому написав, було, його на кам'яних скрижалях, і зробив так, що невидима премудрість божа, наче видима й тлінна людина, відчутним голосом веде до всіх свою мову.

Ця мова, оскільки розділена ним на десять суджень, або пунктів, названа десятислів'ям.

Глава 5-та: ПРО ДЕСЯТИСЛЇВ'Я

І

"Я є господь Бог твій, хай у тебе не буде інших богів!.." й інше.

Зрозуміліше так сказати:

Я голова твого щастя й світло розуму. Бережись, щоб ти не заснував свого життя на інших порадах, мистецтвах і вигадках, хоча б вони народилися із ангельських умів. Покладись сліпо на мене. Якщо ж, поминувши мене, заснуєш твій вік на іншій премудрості, то вона буде тобі й Богом, але не істинним, і тому й щастя твоє буде подібним до злодійського гроша.

II

"Не сотвори собі ідола!.." й інше.

А як на підлих каменях, так ще більше не велю тобі будуватися на видимостях. Всяка видимість є плоть, а всяка плоть є пісок, хоча б вона народилася в піднебессі; все те ідол, що видиме.

III

"Не приймай імені!.. й інше.

Гляди ж, по-перше, не впади у рів безумства, начебто у світі немає нічого, крім видимості, і начебто ім'я це (Бог) пусте. У цій-то безодні живуть фальшиві клятви, лицемірства, обмани, лукавства, зради й усі таємних і явних мерзот страховиська. А замість того напиши на серці, що завжди скрізь присутній таємний суд божий, готовий у будь-якому місці невидиме палити й сікти невидиму твою частину, не торкаючись ні крапки, за всі діла, слова й думки, в яких мене [Бога ] немає.

IV

"Пам'ятай день суботній!.." й інше.

Це ти скрізь і приховану всередині тебе велич Божу не забувай прославляти з вірою й страхом у день недільний, а поклоняйся не пустими лише церемоніями, а самою суттю, сердечне його наслідуючи. Його справа й вся забава в тому, щоб кожної хвилини думати про користь усякого створіння, і від тебе нічого більше не вимагає, крім чистосердечного милосердя до твоїх ближніх.

А це дуже легко. Вір лише, що сам себе десятикратне використовуєш тоді, коли використовуєш інших, і навпаки.

V

"Шануй батька свого!.." й інше.

Перед усіма шануй батька й матір і служи їм. Вони є видимі образи того невидимого створіння, яке тобі стільки позичає.

А ось хто твої батько й мати: будь, по-перше, вірним і старанним для царя, послу шним керівникові міста, чемним зі священиком, покірним батькам, вдячним твоїм учителям і благодійникам. Ось істинний шлях до твого вічного й тимчасового блага й до утвердження твоєї сім'ї. Щодо інших частин суспільства, то остерігайся такого:

VI

"Не убий"

VII

"Не перелюбствуй!"

VIII

"Не кради!"

IX

"Не свідчи фальшиво, або не роби наклепів!" Засуджуємо винного, а робимо наклеп на невинного. Це найстрашніша злоба, а наклепник по-грецьки — диявол.

X

"Не побажай!.."

Та оскільки злий намір є насінням злих справ, яким немає ліку, а рабське серце є невичерпне джерело поганих намірів, тому довіку не можна тобі бути чесним, якщо не дозволиш, щоб Бог заново переродив твоє серце. Посвяти ж його нелицемірній любові. Тоді раптом у тобі замкнеться безодня беззаконня... Бог, боже слово, любов до його слова, — то все одне.

Цим триликим вогнем розпалене серце ніколи не согрішає, тому що не може мати злого насіння чи намірів.

Глава 6-та: ПРО ІСТИННУ ВІРУ

Якщо б людина могла швидко зрозуміти безцінну вартість цієї великої Божої ради, то могла б її враз прийняти й любити.

Та оскільки цьому заважає тілесне, грубе міркування, то для цього їй потрібна віра. Вона закрите для всіх порадою блаженство проглядає наче здалеку в підзорну трубу, з якою й уявляється.

При ній неодмінно повинна бути надія. Вона сліпо й насильно утримує людське серце при цій єдинородній істині, не дозволяючи хвилювати його підлими вітрами сторонніх думок. З цієї причини зображається у вигляді жінки, що тримає якір8.

Ці чесноти, наче надійний вітер корабель, приводять, нарешті, людське серце у гавань любові і їй доручають.

Тоді, розплющивши очі, таємно кричить у душі Дух Святий таке: "Правда твоя, правда навіки, і закон твій — істина".


    5 Ці слова засвідчують визнання Сковородою у 60-ті рр. труднощів пізнання й досягнення істини, запереченням яких і починається "Переддвер'я".

    6 Йдеться про боротьбу носіїв двох протилежних морально-етичних ідеалів у Біблії. У Старому завіті розповідається про синів Ісаака — Iсава й Якова (Буття, гл. 27-34), а також про Саула й Давида (1-ша кн. Царів, гл. 18-28).

    7 Одна з суттєвих ідей Сковороди — ідея пізнання людиною своєї власної сутності. Здійснення самопізнання трактується філософом як друге народження або воскресіння. Говорячи про Христа як втілення премудрості. Сковорода пов'язує уявлення про нього з рядом понять, які визначають щасливу долю й справедливість.

    8 Алегоричне зображення надії у вигляді жінки, що тримає якір спасення, було дуже поширене у середні віки й епоху Ренесансу. Воно багато разів відтворювалось у різних виданнях — збірниках емблем і символів.

Сторінка 1 2 3 >>>


 
Проект відкрито 16 жовтня 2002 р.
Розробка, дизайн: Олександр Данилюк, малюнки: Тетяна Горохова
Copyright © 2002-2011, Management.com.ua