ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА: "ВХІДНІ ДВЕРІ ДО ХРИСТИЯНСЬКОГО ДОБРОЧЕСТЯ"
<< До початку
Глава 7-ма: БЛАГОЧЕСТЯ Й ЦЕРЕМОНІЯ — РІЗНЕ9
Вся сила десятислів'я вміщується в одному цьому імені — любов. Вона є вічний союз між Богом і людиною. Вона є невидимий вогонь, котрим запалюється серце до Божого слова чи волі, а тому й сама вона є Бог.
Ця божественна любов має на собі зовнішні види, або значки; вони-то називаються церемонія, обряд, або образ благочестя. Так, церемонія біля благочестя є те, що біля плодів листя, що на зернах полова, що при доброзичливості компліменти. Якщо ж ця маска позбавлена своєї сили, тоді залишається лиш лицемірний обман, а людина — розмальований гріб.
Все ж те церемонія, що може сповняти найнещасніший нероба.
Глава 8-ма: ЗАКОН БОЖИЙ І ПЕРЕКАЗ — РІЗНЕ
Закон Божий існує вічно, а людські перекази не скрізь і не завжди.
Закон Божий є райське дерево, а переказ — тінь. Закон Божий є плід життя, а переказ — листя. Закон Божий є боже серце в людині, а переказ є листок смокви, що часто прикриває єхидну. Двері храму божого є Закон Божий, а переказ є прибудований до храму притвор. Скільки переддвер'я є від вівтаря, а хвіст від голови, стільки віддалений переказ (від Закону Божого).
У нас майже всюди порівнюють цю непорівнювальну відмінність, забувши Закон Божий і змішавши з болотом людським воєдино, навіть до того, що людські брехні ставлять вище; і, на них уповаючи, про любов не подумають, хай сповниться оце: "Лицеміри! Вашими переказами ви зруйнували закон". А все те є переказ, що не Божий Закон.
Глава 9-та: ПРО ПРИСТРАСТІ, АБО ГРІХИ
Пристрасть є морове повітря в душі. Вона є безпутне бажання видимостей, а називається нечистим або мучительним духом. Найголовніша з усіх — заздрість, мати інших пристрастей та беззаконня. Вона є головним центром отої безодні, де мучиться душа. Ніщо її не прикрашає і не використовує. Не миле їй світло, не люба благочинність, а шкода настільки солодка, що сама себе за десятьох з'їдає.
Жалами цього пекельного дракона є весь рід гріхів, а ось його сім'я: ненависть, злопам'ятність, гордість, лестощі, ненаситність, нудьга, каяття, туга, сум та інший невсипущий у душі черв'як.
Глава 10-та: ПРО ЛЮБОВ, АБО ЧИСТОСЕРДЯ
Цій безодні протистоїть чистосердя. Воно є спокійне дихання в душі і віяння Святого Духа.
Воно подібне до прекрасного саду, сповненого тихих вітрів, запашних квітів і втіхи, в якому процвітає дерево нетлінного життя.
А ось його плоди: доброзичливість, незлобивість, прихильність, покірливість, благонадійність, безтурботність, насолода, кураж, й інші неминучі забави.
Хто має таку душу, на ньому мир, і милість, і вічна веселість над головою цього істинного християнина!
Твір є конспектом курсу лекцій, підготовлених Г. Сковородою для студентів додаткових класів при Харківському колегіумі. Сам автор датував твір 1766 роком, хоча на посаду викладача був призначений лише 8 липня 1768 року. Очевидно, до цього твору Сковорода повертався пізніше, коли дописав вступну частину "Переддвер'я", метою якої було погодження відмінності у поглядах 60-х і 80-х років. Автограф твору не зберігся, публікується за списком Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН України (ф. 86, № 7).
9 Головним вважає Сковорода любов до істини. Він визнає правомірність обрядів ї церемоній лише за наявності внутрішньої чесноти, справедливості, святості, тоді як тогочасне духовенство надто захоплювалось церемонійно-обрядовим боком релігії.
Сторінка 1 2 3
|
Версія для друку