Проект Management.com.ua
На головну ВступВізії

ХОСЕ ОРТЕГА-І-ГАССЕТ: «БУНТ МАС»

<< До початку

ЧАСТИНА 3

V. СВІДЧЕННЯ СТАТИСТИКИ

Цей нарис шукає діагноз нашого віку, нашого сучасного життя. Ми вже виклали першу його частину, яку можна підсумувати так: наше життя, як репертуар можливостей, є багате, пишне, вище за всі інші, що їх знає історія. Але тим самим, що його розмір більший, воно виливається з усіх русел, засад, норм та ідеалів, що їх передала традиція. Воно більш наснажене, ніж усяке інше життя, і тим самим воно проблематичніше. Воно не може орієнтуватися на минуле13. Воно мусить створити своє власне призначення.

Але тепер треба довести до кінця діагноз. Життя — це передусім те, чим ми можемо бути, можливе життя; тим самим — це вибір між можливостями, рішення, чим ми будемо в дійсності. Обставини та рішення — це два основні первні, з яких складається життя. Обставини, себто можливості,— це та частина нашого життя, що нам дана і накинена. Це те, що ми називаємо світом. Життя не вибирає собі світ, бо жити — це ж означає перебувати у світі визначеному та необмінному: у теперішньому світі. Наш світ — це первень приреченості, що входить у наше життя. Але ця життьова приреченість не подібна до механічної долі. Нас не виряджено в буття, як кулю з рушниці, що її траєкторія абсолютно передрішена. Приреченість, у якій ми опиняємось, опинившися в цьому світі — світ є завжди цей, себто теперішній,— полягає в цілком протилежному. Замість того щоб нав'язати нам одну траєкторію, вона нам нав'язує кілька і, таким чином, примушує нас вибирати. Дивний жереб наше життя! Жити — це відчувати фатальний примус користуватися свободою, рішати, чим будемо в цьому світі. Ні на одну мить не дозволено відпочити нашому рішанню. Включно коли ми, в розпуці, пускаємось напризволяще, ми рішили нічого не рішати.

Отже, невірно казати, що в житті «рішають обставини». Навпаки: обставини — це завжди нова дилема, перед якою нам треба рішитися. Але рішає наш характер.

    Життя — це передусім те, чим ми можемо бути, можливе життя; тим самим — це вибір між можливостями, рішення, чим ми будемо в дійсності. Обставини та рішення — це два основні первні, з яких складається життя.

Все це важне також для колективного життя. І там є, перш за все, обрій можливостей, а потім рішення, що вибирає й визначає дійову форму колективного буття. Це рішення випливає з характеру суспільства, чи, що є рівнозначне, з типу людей, які в ньому панують. У наш час панує маса; це вона рішає. Не кажіть, що так було вже в епоху демократії та загального виборчого права. Під загальним виборчим правом маси не рішають, їх роль прихилятися до рішення тієї чи іншої меншини. Останні висували свої «програми» (влучний термін). Програми були насправді програмами колективного життя. У них запрохувалося масу прийняти даний проект рішень.

Нині відбувається дуже відмінна річ. Коли ми спостерігаємо громадське життя країн, де тріумф мас пішов найдалі вперед,— а це країни середземноморські,— нас одразу вражає, що в політиці там живуть з дня на день. Явище надзвичайно дивне. Державна влада знаходиться в руках представника мас. Останні такі сильні, що здушили всяку опозицію. Вони опанували державну владу в такий безумовний спосіб, що було б тяжко знайти в історії приклад такого всесильного урядування. А проте державна влада, уряд, живе сьогоднішнім днем; він не виступає як щирий представник майбутнього, він не є явним його провісником, він не стає засновником чогось, що мало б уявлений розвиток чи еволюцію. Одне слово, він живе без життьової програми, без плану. Він не знає куди йде, бо, по суті, він нікуди не йде, не має передрішеного напрямку, передбаченої траєкторії. Коли ця державна влада намагається оправдатися, вона нічим не посилається на майбутнє, а, навпаки, замикається в сучасному і каже з абсолютною щирістю: «Я ненормальна форма уряду, накинена умовами». Себто потребами сучасного, не рахунками майбутнього. Тому його діяльність обмежується тим, що він оминає конфлікти дня; він не розв'язує їх, а уникає їх, хоч тимчасово, вживаючи будь-яких засобів, навіть коли він цим нагромаджує ще більші конфлікти на завтрашній день. Такою була завжди державна влада, коли нею безпосередньо користувалися маси: всемогутня, та скороминуща. Представник мас — це людина, що її життя не має мети і пливе за течією. Тому він нічого не споруджує, навіть якщо його можливості та здатність — величезні.

І цей тип людини рішає в наш час. Отже, слід проаналізувати його характер.

Ми знайдемо ключ до цього аналізу, коли повернемось до початку цього нарису і запитаємо себе: звідки взялися всі ці натовпи, що переповнюють тепер історичний кін?

Кілька років тому визначний економіст Вернер Зомбарт відзначив кілька дуже простих даних, що повинні б бути на умі в кожного, хто займається сучасними справами. Цих простих даних вже вистачає, щоб прояснити нам образ сучасної Європи, а як не вистачає, то вони настановляють нас на путь до прояснення. Дані ось які: відколи в VI столітті починається європейська історія, аж до 1800 року — себто протягом цілих дванадцяти сторіч — Європа не могла досягнути кількості населення вищої, як 180 мільйонів. А від 1800 року до 1914-го — себто трохи більше, як за одне сторіччя — європейське населення зросло від 180-ти до 460 мільйонів! Я гадаю, що протиставлення цих чисел не лишає місця на сумнів щодо плодючості минулого сторіччя. За три покоління воно створило гігантську людську кашу, що прорвалася потоком на історичний простір і залляла його. Повторюю, цих даних вистачило б, щоб зрозуміти тріумф мас і все, що в ньому віддзеркалюється і провіщається. З другого боку, треба зачислити їх як найконкретніший складник життя, який я вже раніше ствердив.

Та, рівночасно, ці дані показують, що захоплення, з яким ми підкреслюємо зріст нових країн, як, наприклад, Сполучених Штатів Америки,— цілком безпідставне. Нас дивує їх зріст, що за одне сторіччя досягнув 100 мільйонів, тоді як справжнє диво — це плодючість Європи. Ось ще одна підстава виправити той викривлений образ Європи, яка, мовляв, американізується. Навіть ота риса, що могла б здаватися нахарактеристичнішою для Америки,— а саме швидкість, з якою зростає населення,— не є американською особливістю. Європа зросла за минуле сторіччя куди більше, як Америка. Америка склалась із європейської надвишки.

Але хоч це обчислення Вернера Зомбарта не є настільки знане, як треба, все ж таки загальний факт, що європейське населення значно зросло, так широко відомий, що годі було б його спеціально підкреслювати. Отже, в цитованих числах мені ходить не про самий зріст населення, а про паморочний темп зросту, випнутий контрастом тих чисел. Оце нам тепер важне. Бо цей паморочний темп означає, що на історичну сцену линули вали за валами людей у такому прискореному ритмі, що тяжко було наситити їх традиційною культурою.

Такою була завжди державна влада, коли нею безпосередньо користувалися маси: всемогутня, та скороминуща. Представник мас — це людина, що її життя не має мети і пливе за течією. Тому він нічого не споруджує, навіть якщо його можливості та здатність — величезні.    

І дійсно, пересічний тип сучасного європейця — здоровіший та сильніший духом, ніж європеєць минулого сторіччя, але й куди простіший. Тому він іноді справляє враження примітивної людини, що виринула серед стародавньої цивілізації. У школах, якими так пишалося минуле сторіччя, можна було навчити маси техніки модерного життя, але годі було їх виховати. Дано їм знаряддя, щоб жити напружено, але не дано почуття історичних обов'язків; нашвидку прищеплено гордість і потугу модерних засобів, але не прищеплено духу. Тому цей дух їм зовсім чужий, і нові покоління наміряються перебрати владу над світом, немов світ — це рай без слідів минулого, без традиційних і складних проблем.

Отже, минулому сторіччю належить слава і відповідальність за те, що воно кинуло на поле історії великі маси. Тим самим цей факт дає нам найвідповіднішу перспективу, з якої можна безсторонньо судити те сторіччя. Певно в ньому було щось надзвичайне, незрівнянне, коли його підсоння виплекало такий урожай людських плодів. Воліти засади, що надихали будь-яку минулу добу, — легковажно й смішно, якщо ми раніш не усвідомили собі цього важливого факту і не спробували перетравити його. Суцільна історія схожа на гігантську лабораторію, де роблено всякі спроби розкрити формулу громадського життя, яка найбільше сприяла б тій рослині, що її ім'я «людина». І, відкидаючи всяку софістику, ми бачимо вислід: піддавши людське насіння впливові двох засад, ліберальної демократії та технічного знання, за одне лише сторіччя європейський рід потроївся.

Якщо ми не зрікаємося здорового глузду, то такий яскравий факт примушує нас зробити наступні висновки: по-перше, ліберальна демократія, заснована на технічному знанні, є найвищим з дотепер відомих видів громадського життя; по-друге, цей вид життя, либонь, не є найкращий, який можна собі уявити, але той, що нам здається ліпшим, повинен буде затримати його основні засади; по-третє, всякий поворот до форм життя, нижчих від життя XIX століття, є самогубством.

Коли ми вже зрозуміли це в усій чіткості, що її вимагає чіткість самого факту, треба повстати проти XIX століття. Якщо явно, що в ньому було щось надзвичайне та незрівнянне, то не менш явно, що воно мусило страждати від певних корінних пороків, певних конституційних недостач, коли воно породило расу людей — збунтовану масу, —що безпосередньо загрожує тим же засадам, яким вона завдячує своє існування. Якщо цей тип людини надалі буде паном Європи і остаточно рішатиме, то вистачить тридцяти років, щоб наш континент повернувся до варварства. Правова й матеріальна техніка вивітриться з такою ж легкістю, як губилися стільки разів таємниці виробництва14. Все життя звузиться. Сучасне багатство можливостей обернеться у фактичний брак, нестаток, у мізерне безсилля, у справжній занепад. Бо бунт мас — це одна й та сама річ, що Ратенау назвав вертикальною навалою варварів.

Отже, дуже важливо грунтовно пізнати цю масу, що несе в собі можливість найбільшого добра і найбільшого зла.

VI. ПРИСТУПАЄМО ДО АНАЛІЗУ МАСИ

Яка ж ця маса, що панує тепер у громадському житті — в політиці і неполітиці? І чому вона якраз така, себто, як вона виникла?

Слід відповісти разом на обидва питання, бо вони себе взаємно висвітлюють. Людина, що тепер намагається стати на чолі європейського життя, дуже відмінна від людини, що керувала дев'ятнадцятим століттям, але вона витворилась і підготувалась у дев'ятнадцятому столітті. Всякий проникливий розум з 1820-го, 1850-го чи 1880 року міг простим, апріорним міркуванням передбачити серйозність сучасного історичного становища. І дійсно, не стається нічого нового, чого не передбачено сто років тому. «Маси наступають!» — стверджував по-апокаліптичному Гегель. «Без нової духової сили наша епоха, що є епохою революційною, доведе до катастрофи»,— проголошував Огюст Конт. «Я бачу могутній приплив нігілізму!» — кричав з енгадінської скелі Ніцше. Невірно казати, що історію не можна передбачити. Безліч разів її пророкували. Якби майбутнє не можна було пророкувати, то не можна було б і зрозуміти його, коли воно сповнюється і стає минулим. Думка, що історик є пророком навиворіт, підсумовує всю філософію історії. Певно, що можна передбачити лише загальну структуру майбутнього, але це ж усе, що ми насправді розуміємо з минулого чи сучасного. Тому, коли ви хочете добре бачити вашу епоху, дивіться на неї здалека. З якої віддалі? Дуже просто: саме з такої, щоб не бачити лише Клеопатриного носа.

Який вигляд має життя цієї масової людини, яку народжує XIX століття у щораз більшій кількості?

    Революція — це не повстання проти існуючого ладу, а встановлення нового ладу, що перевертає традиційний.

Перш за все, вигляд загальної матеріальної вигоди. Ніколи пересічна людина не могла з такою легкістю розв'язати своїх господарських проблем. Тоді як співмірно меншали великі багатства і труднішало життя промислового робітника, для пересічної людини з будь-якого суспільного класу щодня розширявся господарський обрій. Кожний день додавав нову розкіш до репертуару її життьового стандарту. Кожного дня її становище ставало певніше та незалежніше від чужої примхи. Те, що раніше вважалося б даром провидіння, який викликав покірну вдячність долі, перетворилось у право, за яке не дякують, а якого вимагають.

Від 1900 року і робітник починає розширювати та забезпечувати своє життя. Проте, він мусить боротися, щоб досягнути свого. На відміну від пересічної людини, йому не вручили добробуту зичливе суспільство і держава, які є чудом організації.

До вигоди й безпечності додайте ще комфорт і громадський порядок. Життя біжить вигідними рейками, і дуже сумнівно, щоб втрутилося в нього якесь насильство чи небезпека.

Така одверта й вільна ситуація неодмінно мусила до глибини пройняти пересічні душі життьовим враженням, яке можна висловити дотепним і проникливим зворотом нашого старого народу; «Широкою є Кастілія». Себто в усіх цих первинних і рішальних аспектах життя здалося новій людині вільним від перешкод. Ми відразу зрозуміємо цей факт і його вагу, коли пригадаємо, що в минулому простий народ ніколи не мав такої життьової свободи. Навпаки, для нього життя було гнітючою долею — під оглядом господарським і фізичним. Він відчував від самого народження, що життя — це море перешкод, які треба перетерпіти, і що нема іншого виходу, як достосуватися до них, улаштовуючись як-небудь у тісноті, яка лишалась.

Але ще яснішим стає контраст ситуацій, коли ми від матеріального переходимо до громадського й морального. Від другої половини XIX століття пересічна людина вже не натрапляє на жодні соціальні перепони. Себто також у формах суспільного життя вона вже не зустрічає перешкод і обмежень від самого народження. Ніщо не примушує її обмежити своє життя. І тут «широкою є Кастілія». Нема ані «станів», ані «каст». Ніхто не має громадських привілеїв. Пересічна людина дізнається, що всі люди рівноправні.

Ніколи в усій своїй історії людина не опинялась у життьових обставинах, хоч здалека подібних до середовища, що його створили ці умови. Ходить, дійсно, про корінну новизну в людській долі, яку закоренило XIX століття. Споруджено новий кін для людського буття, новий під оглядом фізичним і суспільним. Три засади уможливили цей новий світ: ліберальна демократія, експериментальна наука та індустріалізм. Останні дві можна звести до одного терміну: техніка. XIX століття не винайшло жодної з цих засад; вони походять із двох попередніх сторіч. Заслуга XIX століття не у винаході, а в практичному здійсненні. Це всім відомо. Але не досить абстрактного пізнання, а треба здати собі справу з неминучих наслідків.

Дев'ятнадцяте століття було в істоті революційне. Цієї революційності не слід шукати у видовищі барикад, що самі собою не становлять революції, а радше в тім, що воно поставило пересічну людину — широку суспільну масу — в життьові обставини, докорінно протилежні старозвичним. Суспільне життя обернулося догори ногами. Революція — це не повстання проти існуючого ладу, а встановлення нового ладу, що перевертає традиційний. Тому ми не перебільшуємо, коли кажемо, що людина, яку породило дев'ятнадцяте століття, цілком відмінна від усіх інших людей у громадськім житті. Ясно, що людина вісімнадцятого століття різниться від панівного типу в сімнадцятому, а цей від типу, що характеризує шістнадцяте, але всі вони таки споріднені, подібні й навіть своєю істотою тотожні, якщо протиставити їм цю нову людину. Для «простолюддя» всіх віків «життя» означало передусім обмеження, обов'язок, залежність, одне слово — тиск. Хочете, кажіть утиск, якщо під цим розуміється утиск не тільки правовий та суспільний, але й космічний. Бо цього, останнього, ніколи не бракувало, аж сто років тому, коли почався фактично необмежений розріст наукової техніки — і фізичної, і адміністраційної. Раніше, навіть для багатих і могутніх, світ був середовищем злиднів, труднощів і небезпек15.

Отже, ми можемо зазначити в психологічній діаграмі сучасної маси дві основні риси: вільний розріст її життьових бажань і, тим самим, її особистості, і засадничу невдячність супроти всього, що уможливило вигоду її буття. І одна і друга риса творять відому психологію розпещеної дитини.    

Світ, що від народження оточує нову людину, не змушує її обмежитись в жоден спосіб, не протиставить їй вета чи якогось заперечення, а, навпаки, збуджує її апетити, що в засаді можуть рости без міри. Річ у тому — і це дуже важливо,— що цей світ дев'ятнадцятого і початків двадцятого століття не тільки має ту широту й досконалість, що їх він фактично посідає, але, крім того, прищеплює своїм мешканцям тверде переконання, що завтра він буде ще багатшим, досконалішим і ширшим, немовби він утішався спонтанним і невпинним ростом. Ще сьогодні, незважаючи на деякі ознаки, що починають надщерблювати цю беззастережну віру, ще сьогодні мало хто сумнівається, що за п'ять років авта будуть вигідніші й дешевші від нинішніх. У це вірять так само, як у завтрашній схід сонця. Порівняння точне. Бо, дійсно, проста людина, зустрівшись з таким технічно й суспільно досконалим світом, вірить, що його витворила природа, і ніколи не подумає про геніальні зусилля видатних одиниць, яким він завдячує своїм існуванням. Ще менше вона признає думку, що дальше існування цих досягнень залежить від певних нелегких людських чеснот, що їх найменший заник миттю завалив би всю величну споруду.

Отже, ми можемо зазначити в психологічній діаграмі сучасної маси дві основні риси: вільний розріст її життьових бажань і, тим самим, її особистості, і засадничу невдячність супроти всього, що уможливило вигоду її буття. І одна і друга риса творять відому психологію розпещеної дитини. І властиво не помилився б той, хто вжив би її як прозірник, крізь який спостерігав би душу сучасних мас. Успадкувавши багате й щедре минуле — щедре на натхнення та на зусилля,— нове простолюддя було розпещене від довколишнього світу. Розпещувати — це не обмежувати бажань, давати враження, що все дозволено і що немає ніяких обов'язків. Дитина, що піддана цьому режимові, не уявляє собі власних меж. Оскільки усунено всякий зовнішній тиск, усякий зудар з іншими одиницями, вона приходить до переконання, що лише вона існує, і вона звикає не рахуватися з іншими, а, головно, не рахувати їх вищими за себе. Це почуття чужої вищості міг прищепити їй лише хтось інший, сильніший за неї, що змусив би її зректися якогось бажання, обмежитися, стриматись. Отак вона була б навчилася цієї істотної дисципліни: «Тут кінчаюсь я і починається хтось інший, що має більшу міць. Видно, що на світі є двоє людей: я та інший, вищий за мене». Пересічну людину інших епох щодня світ навчав цієї елементарної мудрості, бо це був світ настільки незграбно зорганізований, що катастрофи траплялися часто, і в ньому не було нічого певного, багатого, сталого. Але нові маси опинилися в оточенні, повному можливостей і, крім того, певному, де все готове, де все до розпорядження, не вимагаючи попередніх зусиль, так як ми знаходимо сонце у високості, не здвигнувши його на власних плечах. Жодна людина не дякує іншій за повітря, яким вона дихає, бо ніхто повітря для неї не сфабрикував: воно належить до сукупності того, що «є», того, що ми називаємо «природним», бо його ніколи не бракує. Ці розпещені маси настільки нехитрі, що вони вірять, що ця матеріальна і суспільна організація, яка їм дана в розпорядження, так як повітря, є того самого походження, бо, очевидно, її теж ніколи не бракує і вона майже така досконала, як природний лад.

Отже, моя теза така: та сама досконалість, з якою дев'ятнадцяте століття оформило організаційно певні сфери життя, спричинила те, що маси, яким це пішло на користь, вважають її не за організацію, а за природу. Так пояснюється і визначається той абсурдний психологічний стан, що його виявляють ці маси: вони цікавляться виключно своїм добробутом і рівночасно відмежовуються від причин цього добробуту. Оскільки вони не вбачають у вигодах цивілізації чудесних винаходів і конструкцій, що їх можна втримати лише великим зусиллям та обачністю, вони гадають, що можуть рішуче вимагати їх, наче природного права, і що на тому їх роль кінчається. У розрухах, викликаних голодом, народні маси звичайно шукають хліба, а їхній звичайний засіб — це руйнування пекарень. Це може правити за символ того, як, на ширшу та складнішу скалю, сучасні маси відносяться до цивілізації, що їх живить16.


    13 Проте ми побачимо, як можна приймати від минулого не якусь позитивну орієнтацію, а певні негативні поради. Минуле не скаже нам, що ми маємо робити, та воно скаже, чого ми маємо уникати.

    14 Герман Вейль, один з найбільших сучасних фізиків, друг і продовжувач Ейнштейна, не раз казав у приватних розмовах, що якби раптом згинуло десять чи дванадцять певних людей, то чудо сучасної фізики пропало б назавжди для людства. Треба було багатьох сторіч, щоб пристосувати орган розуму до абстрактної складності фізичної теорії. Будь-яка подія могла б знищити ці багаті людські можливості, що, крім того, є підставою майбутньої техніки.

    15 Хоч яка багата могла бути одиниця супроти інших, оскільки світ у цілості був бідний, сфера вигод і товарів, яку могло забезпечити її багатство, була дуже обмежена. Життя пересічної людини сьогодні легше, вигідніше й певніше, ніж життя найпотужніших одиниць інших часів. Що їй шкодить, що вона не є багатшою за інших, якщо світ багатший і забезпечує їй прекрасні шляхи, залізниці, телеграфи, готелі, особисту безпеку й аспірин?

    16 Віддавишся власним нахилам, маса, хоч яка вона буде плебейська чи «аристократична», через прагнення жити, завжди схильна нищити основи свого життя. Вдалою карикатурою цього нахилу «а ргоріег уііаш, уіуєпсіі регйеге саизав» («Заради життя знищити причини цього життя») мені завжди здавалися події в селі Ніхар, недалеко міста Альмерія, коли 13 вересня 1759 року проголошено королем Карлоса III. Проголошення відчитано на сільському майдані. «Опісля наказано принести напоїв для цілого зборища, яке спожило сімдесят сім арроб вина і чотири міхи горілки, що їх так розігріло, що вони з великою ясою рушили до шпихліра і викинули крізь вікна всю пшеницю, яка там була, та іще 900 реалів із скринь. Звідти вони пішли до тютюнового складу і наказали висипати всі гроші і тютюн. В крамницях вони чинили те саме, наказуючи розсипати ввесь пивний і їстивний товар, який там знаходився, аби обряд був бучніший. Духовний стан так само не одставав, гучно переконував жіноцтво, аби вони викидали все, що було в їх хатах, що вони й виконали без жодної користі, бо не зосталося в хатах ні хліба, ні пшениці, ні борошна, ні ячменю, ні мисок, ні горшків, ні ступ, ні стільців, і село зосталося в руїні». За документом тих часів у посіданні сеньйора Санчеса де Тока, що його цитує Мануель Данвіла в «Renado de Carlos III», т. II, ст. 10, прим. 2. Це село, щоб зазнати своєї монархістичної радості, нищить само себе. Подиву гідний Ніхаре! Тобі належить майбутнє!

Сторінка 1 2 3 4 >>>


Відгуки

петер
Такі речі, які ви продукуєте на сайті, є необхідними. Дуже добре, що знайшлися люди, котрі цікавляться філософією в наш час. Часом нашому суспільству цього бракує
2006-08-07 16:24:48
Відповісти

Аня
Я ніколи навіть не задумувалась над такими працями! Чули про такого філософа, але небагато! Дуже цікаво!Які проблеми він підіймає - справді досить суттєві для сьогоднішнього суспільства!
2006-12-09 17:42:45
Відповісти

oріяна, gorbe_nare@ukr.net
Супер, мені якраз була потрібна ця інформація!!!
2006-12-18 19:40:34
Відповісти

Kate, malaya5@ukr.net
Дуже цікаво, але, нажаль не знайшла те, що шукала. Нам задали твір-роздум на тему "Шляхетність", але у мене не вистачає думки розписати багато на цю тему...
2007-04-20 19:44:52
Відповісти

Даша
Багато думок допомогли з твором! Взагалі цікава праця! Я зацікавилась...
2007-10-10 22:22:56
Відповісти

Марта, lulu-69@bk.ru
Шановна Катя!Чи змогли ви написати твір? Нам теж задали, але я не можу нічого написати.
Допоможете? Пишіть, буду чекати
Заздалегідь вдячна.
2008-01-12 00:36:34
Відповісти

Котя, kozulka94@mail.ru
Так що ж таке постава? Мені саме це і треба!
2008-05-05 17:32:10
Відповісти

Дана, zozylka@ua.fm
Впевнена, нашому сусіпільстві філософії дуже бракує. Бо коли ти на своєму шляху постійно зустрічаєш людей, для яких проблемою є що одягнути завтра, часом розумієш людиноненависників взагалі
2008-05-14 12:59:00
Відповісти

Віктор, viktor_permyakov
суспільство - живий організм.його компонентом є людина з певним набором поглядів і переконань.але головним виступає її внутрішнє моральне наповнення та її власна філософія життя.прагнути треба до вищого.Все оригінальне дуже просте.
2008-11-07 11:07:57
Відповісти


Ваше ім'я:
E-mail:
Коментар: 
 

  
 
Проект відкрито 16 жовтня 2002 р.
Розробка, дизайн: Олександр Данилюк, малюнки: Тетяна Горохова
Copyright © 2002-2011, Management.com.ua