Проект Management.com.ua
На головну ВступВізії

Послання Папи Івана Павла II ДО МОЛОДІ ВСЬОГО СВІТУ
РАRАТІ SЕМВЕR
з нагоди Міжнародного року молоді

Папа Іван Павло II Дорогі друзі!

Прийміть найщиріші вітання з нагоди Міжнародного року молоді!

1. Будьте "завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію" [1]. Із цією настановою я звертаюся до вас, молодих, на початку цього 1985 року, який Організація Об'єднаних Націй оголосила Міжнародним роком молоді. Це має велике значення передусім для вас самих, а також для всіх поколінь і для кожної людини, для малих спільнот і всього суспільства. Це особливо важливо і для Церкви хранительки істини й основних цінностей, а одночасно посланниці вічних призначень, які людина і велика родина — людство знаходять у Богові. Людина є головною й одночасно щоденною дорогою Церкви [2], тому стає зрозумілим, чому Церква надає особливої ваги часу молодости як визначальному етапові життя людини. Ви, молоді, власне є тією молодістю: молодістю народів і суспільства, родин і всього людства — а одночасно молодістю Церкви. Усі ми дивимося на вас, бо завдяки вам у певному сенсі продовжуємо власну молодість. Отож ваша молодість не є тільки вашою власністю чи власністю вашого покоління — вона належить усім нам, бо кожен у своїй життєвій мандрівці проходить цей відтинок дороги.

На вас покладаємо надію, бо ви належите майбутньому, а майбутнє належить вам. Із надією завжди пов'язуються сподівання на краще. Надія як християнська чеснота відкриває перед нами ті вічні блага, які Бог обіцяв людині в особі Ісуса Христа [3]. Надія як людська чеснота є очікуванням того, що людина може здобути завдяки своїм здібностям, що дарує їй Боже провидіння.

А тому вам, молодим, належить майбутнє, так само як колись воно належало поколінню старшому, що перетворило його в реальність. За цю реальність, за багатогранність її форм і виявів відповідають насамперед дорослі. Натомість на вас лежить відповідальність за те, що стане реальністю за кілька років разом із вами, а нині ще зветься майбутнім.

Коли говоримо "вам належить майбутнє", мислимо поняттями людської мінливости, яка, однак, веде в майбутнє. Коли говоримо "вам належить майбутнє", то думаємо також етичними категоріями, крізь призму вимог моральної відповідальности, які зобов'язують нас розглядати людину як особистість, а спільноти й суспільство, що об'єднують людей, — основною цінністю людських учинків, намірів, ініціатив та інтенцій.

Цей критерій одночасно є критерієм християнської і людської надії. А тому першим і головним побажанням, із яким Церква моїми вустами звертається до вас, молодих, у цьому році є: "Будьте "завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію" [4].

Христос розмовляє з молоддю

2. Ці слова, з якими колись апостол Петро звернувся до перших християн, стосуються всього Євангелія Ісуса Христа. Особливо виразно можна простежити цей зв'язок, розважаючи над розмовою Христа з юнаком, яку записали апостоли [5]. Із-посеред багатьох біблійних текстів цей насамперед заслуговує на нашу увагу. На запитання "Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?" — Ісус спочатку запитує: "Чому називаєш мене благим? [...] Ніхто не благий, окрім одного Бога". А далі говорить: "Заповіді знаєш: Не вбивай, не перелюбствуй, не кради, не свідкуй неправдиво, не кривдь, шануй твого батька та матір" [6]. У цих словах Ісус пригадує співрозмовникові Божі заповіді.

Однак на цьому розмова не закінчується, бо юнак стверджує: "Учителю, я вже того змалку дотримувався". Тоді, пише апостол, Ісус поглянув на нього з любов'ю і сказав: "Одного тобі бракує: піди, продай, що маєш, роздай бідним, то й будеш мати скарб на небі. Тоді прийди і [...] іди за мною" [7]. У цей момент атмосфера зустрічі змінюється. Апостол пише, що юнак, "зажурений тим словом, відійшов геть засмучений, — мав бо великі багатства" [8].

У Євангелії знаходимо й інші рядки, де описано зустрічі Ісуса з Назарету з молоддю. Особливо зворушують нас два воскресіння: дочки Яіра [9] і сина вдови Наїна [10]. Однак упевнено можемо стверджувати, що згадана вище розмова Ісуса з юнаком є найглибшою і найбагатшою. Додаймо, що вона має універсальний, а навіть надчасовий характер, немовби знову і знову, через століття й покоління, Христос звертається до молоді, юнака чи дівчини. Промовляє в різних частинах земної кулі, різним народам, расам і культурам. Кожен із вас у цій розмові є потенційним Його співрозмовником.

Усі слова і вчинки співрозмовників мають глибокий зміст та особливу вагу. Можемо навіть сказати, що ці слова містять у собі глибоку правду про людину загалом і про людську молодість зокрема, а тому є важливими для молодих.

А тому, з вашого дозволу, свої роздуми, висловлені в цьому посланні, буду пов'язувати зі згаданою подією, зафіксованою в Євангелії. Можливо, так вам буде легше вести особисту розмову із Христом — розмову, яка для молоді є вкрай важливою.

Молодість — це багатство

3. Почнемо з того, чим завершується згадана зустріч із Євангелія. Юнак відходить засмучений, бо "мав великі багатства".

Поза всяким сумнівом, у цій цитаті йдеться про матеріальні блага, які нажив чи успадкував юнак. Ця ситуація, хоч і реальна, однак не цілком типова (з погляду тієї власности, якою володів хлопець — М.О.). А тому слова апостола спонукають до іншого розуміння проблеми: ідеться проте, що сама молодість (незалежно від будь-яких матеріальних благ) є особливим багатством людини, юнака чи дівчини, і найчастіше саме так її і сприймають. Кажу «найчастіше», але не завжди, бо не бракує на світі людей, які з різних причин не сприймають багатства молодости. Про це скажемо пізніше.

Але маємо всі підстави — і то об'єктивні — сприймати молодість як особливий скарб, що усвідомлюємо в цей період життя. Він, безперечно, відрізняється від періоду дитинства, хоч і є, власне кажучи, продовженням дитячих років. Молодість є часом особливо інтенсивного формування людського "я" і пов'язаних із ним рис та здібностей. Поступово перед молодою особою відкривається унікальність і неповторність людини, її потенційних можливостей, де закладено програму майбутнього життя. Життя постає як реалізація цієї програми, як "самореалізація" особистости.

Це питання, очевидно, варто розглядати з різних позицій. Коротше кажучи, такий підхід дозволяє усвідомити вповні багатство молодости. Це багатство відкриття, а водночас планування, вибору, передбачення і виконання власних рішень, які мають особливо важливе значення для майбутнього в суто особистісному вимірі людської екзистенції. Вони також важливі і для суспільства. Юнак із Євангелія перебуває якраз на цьому життєвому етапі, про що довідуємося з його запитань у розмові з Ісусом. Тому ці останні слова цитати про "великі багатства" можна зрозуміти саме у значенні того багатства, яким є молодість.

А тому мусимо запитати себе: чи багатство молодости може відвертати людину від Христа? Апостол не торкається цієї проблеми. Радше аналіз тексту схиляє нас до роздумів на цю тему. Рішення відійти від Христа зумовлювалося тільки матеріальними багатствами — тим, що мав (власністю), а не тим, ким був. Власне те, ким був, а саме молодою особою — із внутрішнім багатством, яке становить молодість, — привело його до Ісуса, спонукало дати ці запитання, у яких, без сумніву, ідеться про програму всього життя — що мені робити? "Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?" — тобто що мені робити, аби моє життя було повноцінним і мало сенс?

Молодість кожного з вас, дорогі друзі, є багатством, що виявляється саме в запитаннях такого типу. Кожна людина ставить їх собі упродовж усього життя, однак у молодості вони постають особливо гостро. І добре, що це так. Бо ці запитання є свідченням тієї динаміки розвитку людської особи, яка характерна для вашого віку. Часом ці запитання ставите аж надто нетерпляче, хоча самі розумієте, що годі відповісти на них швидко і поверхово. Ця відповідь мусить мати певне смислове навантаження, оскільки стосується всього життя і відображає всю людську сутність.

Такі гострі запитання особливо часто виникають у ваших ровесників, життя яких уже з дитячих літ обтяжене терпінням: через якусь недугу, фізичну ваду, неповносправність чи інші фізичні обмеження, через важку родинну чи суспільну ситуацію. Але якщо при цьому їхня свідомість розвивається нормально, запитання про сенс і вартість життя стає для них особливо важливим, а водночас — і драматичним, бо від початку їхнє існування позначене болем. А скільки таких юнаків і дівчат в усьому світі має велика громада молоді, кожен народ, суспільство, родина! А скільки їх, змушених перебувати з дитинства в різних спеціальних закладах чи лікарнях, приречених на пасивне життя, відчувають свою непотрібність людському суспільству!

Чи маємо право сказати, що їхня молодість також є внутрішнім багатством? Кого можемо запитати про це? До кого вони мають звернутися із цим важливим запитанням? Мені здається, що тільки Христос у цій ситуації може стати найбільш компетентним співрозмовником — співрозмовником, якого не здатний замінити ніхто.

Бог є любов

4. У Євангелії Христос відповідає своєму молодому співрозмовникові так: "Ніхто не благий, окрім одного Бога". Пригадайте собі, про що питав юнак: "Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?" Тобто як мені чинити, щоби моє життя мало сенс і вартість? Мовою нашої епохи це запитання звучатиме саме так. І в цій ситуації відповідь Христа означає: тільки Бог є безпосередньою основою всіх цінностей, тільки він надає остаточного сенсу нашому людському буттю.

Тільки Бог є добро. А це означає, що в Ньому і тільки в Ньому — першоджерело всіх цінностей і причина нашого вдосконалення. Він — Альфа і Омега, початок і кінець" [11]. Тільки в Ньому знаходять своє підтвердження людські цінності. Без Нього — без звернення до Бога — увесь світ набутих цінностей зависає в цілковитому вакуумі, втрачає свою зрозумілість і виразність. У цій ситуації зло мислиться як добро, а добра як такого не існує зовсім. Чи ж не переконує нас у цьому досвід недалеких років, коли намагалися відкинути Бога за межі оцінок, цінностей і вчинків?

Чому тільки Бог є благим? Тому що Він є любов. Таку відповідь дає Христос словами Євангелії, а понад усе свідчить про це Його власне життя і смерть. "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав... " [12] Саме тому Бог добрий, бо "Бог є любов" [13].

Запитання про вартість і сенс життя, як ми вже згадували, становить особливе багатство молодости. Воно виходить із самого серця пошуків і неспокою, що з'являються тоді, коли треба прийняти і реалізувати програму власного життя, коли молодість випробовується власним терпінням або терпінням інших; коли зазнає глибоких потрясінь від засилля зла, що панує у світі; нарешті коли стає віч-на-віч із тайною гріха людської несправедливости (mysterium iniquitalis) [14]. У відповідь на це звучать слова Христа: тільки Бог є добрий..., тільки Бог є любов. Ця відповідь може видатися декому важкою, проте вона тверда і правдива, бо містить цілковите вирішення проблеми. Я щиро молюся за те, щоби ви, мої юні друзі, кожен зокрема, почули цю відповідь Христа і знайшли свій шлях до її зрозуміння, прийняття і реалізації.

Таким є Христос у розмові з юнаком. Таким Він постає у розмові з кожним із вас. Коли звертаєтеся до Нього "Учителю благий...", Він запитує: "Чому називаєш мене благим? Ніхто не благий, окрім одного Бога". Тобто те, що Я благий, свідчить про Мою Божественну сутність. Бо "хто мене бачив, той бачив Отця" [15]. Так говорить Христос — Учитель і приятель, Христос — розіп'ятий і воскреслий. Завжди той же: учора, сьогодні, навіки [16].

І в цьому суть відповіді на ті запитання, які даєте Йому ви, молоді, завдяки тому багатству, яке міститься у вашій молодості. Молодість відкриває перед вами великі перспективи, визначає програму всього життя. Через те й виникає запитання про його вартість, про сенс і правду, про добро і зло. Коли Христос, відповідаючи, згадує Бога, то водночас указує, що є джерелом і підґрунтям ваших запитань. Бо кожний із вас через сам акт творення є образом і подобою Бога [17]. Власне цей образ і подоба зумовлюють те, що ви даєте запитання, які мусите давати. Усі вони свідчать, що людина не може пізнати і реалізувати себе без Бога. Ісус Христос прийшов у світ, аби ми усвідомили себе. Без нього цей головний вимір правди про людину легко б розчинився в темряві. А проте "світло прийшло у світ" [18]... але "не пойняла його темрява" [19].

Про життя вічне

5. Що маю робити, щоб моє життя набуло сенсу і вартости? У Євангелії це запитання юнака звучить так: "Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?" Чи таке запитання зрозуміють сучасні люди? Невже матеріальний світ і сучасний прогрес заступили нашому поколінню горизонти буття? Мислимо передовсім земними категоріями. І якщо виходимо за межі нашої планети, то лише заради того, щоби здійснювати міжпланетні перельоти, пересилати сигнали іншим планетам і запускати до них космічні кораблі.

Усе це стало змістом нашої сучасної цивілізації. Наука і техніка відкрили незрівнянно більші можливості людини у всіх сферах матеріального життя, заволоділи внутрішнім світом, мисленням, здібностями, почали домінувати у прагненнях і захопленнях.

Зрозуміло водночас, що коли постаємо перед Христом, із довірою запитуючи про нашу молодість, не маємо права запитати інакше, аніж цей юнак із Євангелія: "Що маю робити, щоб успадкувати життя вічне?" Інше запитання про сенс і вартість нашого життя було б перед Ісусом недоречним і недостатньо глибоким.

Бо Христос не тільки "учитель благим", який указує дорогу в земному житті... Він є свідком того кінцевого призначення, яке людина знаходить в Богові. Він є свідком безсмертя людини. Євангеліє, що промовляє словами Ісуса, несе на собі печать Хреста і Воскресіння в Пасхальній тайні.

"Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над Ним більше не панує" [20]. У своєму воскресінні Христос постає постійним "знаком протиріччя" [21] вище над усі ідеології, які не здатні вивести людину поза межі смерти. Звичайно, вони замовчують питання про вартість і сенс життя. На противагу всім цим програмам, світоглядам та ідеологіям Христос постійно повторює: "Я — воскресіння і життя" [22].

І якщо ви прагнете, дорогі браття і сестри, розмовляти із Христом, аби перейняти істину Його свідчень, мусите насамперед полюбити світ: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав" [23], а водночас мусите відчути внутрішню дистанцію стосовно тієї багатої та привабливої дійсности, що творить реальність. Мусите налаштувати свій розум на думки про життя вічне. Бо "проминає образ світу цього" [24]. І кожний із нас є часткою цього "проминання". Людина у вимірах видимого світу народжується із призначеним днем своєї смерти. А водночас внутрішнім виправданням сенсу буття людини є те, щоби перерости себе, мати в собі все те, що підносить її над світом.

Усе, завдяки чому людина вивищується над світом, випливає з образу і подоби Бога, які від початку закладені в людську істоту. Усе, завдяки чому людина підноситься над світом, не тільки породжує питання про вічне життя, але й робить його доконечним. Це запитання люди порушують віддавна, і не тільки у християнстві, але й поза ним. Ви також повинні мати відвагу запитати себе так, як юнак із Євангелія. Християнство вчить нас розуміти сучасне життя з перспективи Царства Божого, з перспективи життя вічного. Без цієї перспективи нинішній світ, хоча б і найбагатший чи високо розвинений, не додасть людині врешті-решт нічого іншого, як тільки необхідність смерти.

Між молодістю і смертю існує опозиція. Здається, що смерть далека від молодости. Це так. Однак якщо молодість визначає програму всього життя, що ґрунтується на критеріях сенсу і вартости, то мусить передбачати і її завершення. Досвід людини переконує в тому ж, що і Святе Письмо: "Призначено людям раз умерти" [25]. Біблія: "Потім же суд" [26]. А Христос говорить: "Я — воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши — житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, — не вмре повіки" [27]. Отож, запитуйте Христа, як юнак із Євангелія: "Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?"

Про мораль і сумління

6. На це запитання Ісус відповідає: "Заповіді знаєш". І називає ті заповіді, з яких складається Декалог. Їх колись отримав Мойсей на горі Синай у момент примирення Бога з Ізраїлем. Ці заповіді було написано на кам'яних скрижалях [28], і для кожного ізраїльтянина вони стали щоденним дороговказом. Юнак, який розмовляє із Христом, очевидно, знає на пам'ять заповіді Декалогу і, що більше, може з радістю посвідчити: "Учителю, я вже те дотримував змалку" [30].

Можемо припустити, що в тій розмові Христа з кожним із вас, молодих, повториться те ж запитання: "Заповіді знаєш"? Повториться обов'язково, бо заповіді є кроком до примирення між Богом і людством. Вони визначають суть людської поведінки, моральну вартість людських учинків, творять органічний зв'язок із покликанням людини до вічного життя, з утвердженням Царства Божого в людях і між людьми. У слово Божого Об'явлення виразно вписаний кодекс моральности, визначальним пунктом якого залишаються синайські таблиці Декалогу, а кульмінацією стає Євангеліє: згадаймо Нагірну проповідь [31] і заповіді любови [32].

Цей кодекс моральности має ще й інше втілення. Він уписаний до моральної свідомости людства, так що ті, які заповідей, тобто Закону, об'явленого Богом, не знають, "самі собі закон" [33]. Так пише св. Павло в Посланні до Римлян і тут же додає: "вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління і думки" [34].

А тепер розглянемо особливо важливі для вас питання, що стосуються вашої молодости, а також програми життя, яка випливає з неї. В основі цієї програми — перспектива вічного життя, насамперед завдяки правдивости вчинків, на яких вона ґрунтується. Основою правдивости вчинків став Моральний закон, записаний на Мойсеевих таблицях Декалогу, а також Євангельський текст, закарбований у моральну свідомість людини. Совість тут стає свідком цього Закону, як пише св. у Павло. Совість — згідно зі словами Послання до І римлян — це "думки, що засуджують чи виправдовують" [35].

Кожен знає, наскільки ці слова відповідають нашій внутрішній сутности: адже всі ми змалку відчуваємо голос сумління.

Коли Ісус у розмові з юнаком перелічує заповіді (не вбий, не чужолож, не кради, не свідчи неправдиво, не обманюй, шануй свого батька і матір), здорова совість внутрішньо реагує на конкретні людські вчинки; вона "звинувачує або й виправдовує". Важливо, однак, щоби ця совість не зрадила, щоби не стерлися через релятивізм чи утилітаризм закарбовані у свідомість моральні засади.

Любі молодші друзі! Відповідь, яку дає Христос своєму співрозмовникові в Євангелії, скерована до кожного з вас. Христос запитує про стан ваших моральних засад, про стан вашого сумління. Це основне питання для людини. Основне — у період вашої молодости, коли визначаються життєві орієнтири. Цінність цих орієнтирів тісно пов'язана зі ставленням кожного з вас до моральних категорій добра і зла. Цінність цих планів головно залежить від чесности й від правдивости вашого сумління, а також від його чутливости.

Отож ми постійно перебуваємо на межі, коли на рівні особистости стикається сучасність із вічністю. Рівень сумління, моральних цінностей — це найважливіший вимір нинішнього часу й історії. Бо історія пишеться не тільки за подіями, які ніби приходять "іззовні", вона пишеться передусім "ізсередини": це історія людських сумлінь, моральних перемог або поразок. У ній виявляється велич людини, її справжня людська гідність. Це є той внутрішній скарб, завдяки якому людина постійно переростає себе, простуючи до вічности. І якщо правда, що "призначено людям раз умерти", то правдою є й те, що скарб сумління, досвід добра і зла людина проносить через межі смерти, аби перед обличчям Того, який є самою Святістю, знайти цілковиту й незаперечну істину про все своє життя: "потім же суд" [37]. А тому в сумлінні, у внутрішній правді наших учинків постійно присутній критерій вічного життя. Сумління ж завдяки моральним цінностям накладає свою печать на життя поколінь, на історію і на культуру суспільства, народів і всього людства. Як же багато тут залежить від кожного з вас!

Ісус, поглянувши на нього, полюбив його

Розважаючи над розмовою Ісуса з юнаком, спробуємо потрактувати її інакше. Цей погляд новий і дуже важливий. Юнак одержав ґрунтовну відповідь на запитання: "Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?", — і ця відповідь досі відповідала його життєвому шляхові: "Учителю, я вже це дотримував змалку". Як би палко я бажав, щоб і ваше життя було співзвучним з порадою Христа! Звичайно, сподіваюся, що ваша молодість допоможе виробити вам міцні життєві принципи, які сприятимуть вашій зрілості і проникливости, так аби вас упродовж усього життя мали за людину сумління, людину принципу і чести, тобто людину, якій можна довіряти. Моральна особистість, що формується в молодості, — це найбільша цінність для будь-якої спільноти (родини чи суспільства) у професійній, культурній і політичній сферах. І врешті-решт це цінність для самої Церкви.

Ідеться про проблему глибинної людської сутности і рівно ж повноцінного розвитку людської особистости, чоловіка чи жінки, з усіма тими рисами, які творять її неповторність, а водночас сприяють входженню її в різні середовища і до різних спільнот, починаючи від родини. Кожен із вас має зробити свій внесок у їхнє збагачення. Внесок своєї молодости. Людина усвідомлює себе, своє єство, як і свій внутрішній світ, у площині свого буття з іншими, для інших.

У цьому усвідомленні провідна роль належить Божим заповідям, які відкривають людині Бога, відкривають задля милосердя і любови до інших, що є "зв'язок досконалости" [38]. Через любов до інших людина і громада набувають цілковитої зрілости. Атому "найбільша — ... любов" [39] і, як учить нас Христос, найперша заповідь — та, що стосується любови до Бога [40]; усі інші випливають із неї.

Бажаю вам у вашій життєвій мандрівці зустріти Христа, аби довіритися Йому, очистивши своє сумління — цей євангельський моральний код — для тих цінностей, яких прагне кожна духовна особа, хоч і не завжди успішно.

Не варто вдаватися до підтвердження цих слів подіями з історії людства, це виглядатиме не цілком доречно. Однак упевнений, що від найдавніших часів голос сумління провадив людину до моральних засад і це втілилося у виразі "Не роби іншому того, чого не бажаєш собі" [41].

У цих словах особливо чітко простежуємо інше сприйняття моральної мети, про яку св. Павло сказав, що її слово "написане в... серцях" і про нього "свідчить... сумління і думки" [42]. Християнство з готовністю сприймає те світло, що просвітлює кожну людину [43]; і тому св. Павло, ставши послідовником Воплоченого у Слові, від засади "стався до іншого так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе" підноситься до вищого закону, що проходить через усе Євангеліє як заповідь любови — як обов'язок щодо свого ближнього. Св. Павло почув внутрішній голос свого сумління, який підтримав Христос і Його Слово.

Сподіваюся ще й на те, що коли пізнаєте суть найважливішого питання вашої молодости і визначите програму всього життя, то глибше усвідомите рядки з Євангелія: "Ісус, поглянувши на нього, вподобав його". Хай би ви зазнали цього. Хай би ви відчули правду Христа, що з любов'ю дивиться на вас.

Він дивиться з любов'ю на кожного, і про це постійно нагадує Євангеліє. Цей погляд, сповнений любови, є ніби узагальненим виразом Благовісти. Коли схочемо виявити його джерело, загляньмо до Книги Буття, до тих рядків, коли Господь, сотворивши чоловіка і жінку, побачив, що "воно було дуже добре" [44]. Цей перший погляд Господа бачимо і в погляді Ісуса під час розмови з юнаком.

Христос підтвердив свою любов відкупленням наших гріхів жертвою на Хресті, бо саме через цю жертву його погляд, сповнений любови, набув глибинности. У цьому погляді — утвердження людини і людства, бо тільки Христос, Спаситель і Наречений здатний на це. Тільки Він знав, "що міститься в людині" [45], знав її слабкості, але і її велич.

Хотілося б, аби ви відкрили для себе цей погляд Христа і відчули сповна його глибину. Навіть не знаю, коли це трапиться. Сподіваюся, що саме у хвилину найбільшої потреби: можливо, у стражданні або у визнанні чистоти власного сумління, як це сталося з юнаком із Євангелія, а можливо, у протилежній ситуації, коли відчуватимете провину і каяття. Пригадаймо цей погляд Христа тоді, коли Петро тричі зрадив свого Господа [46].

Людині потрібен цей погляд. Їй необхідно знати, що її люблять, люблять вічно і обирають із Вічности [47]. Ця вічна Любов і Божественний вибір, утілені в погляді Христа, супроводжують людину упродовж життя. І, можливо, найсильніший він у хвилини випробування, приниження, переслідування і поразки, коли наше людське єство розчавлене, ображене і принижене в очах інших. У цю хвилину усвідомлення того, що Бог любить нас у його Синові, що Христос любить кожного, стає найважливішою підтримкою в житті. І коли ми сумніваємося в собі і у своєму призначенні, тоді пригадаймо погляд Христа, відчуймо Його любов, що здатна перемогти зло і наругу. Це допоможе нам вижити.

А тому бажаю вам відчути на собі те, що відчув юнак із Євангелія: "Ісус, поглянувши на нього, полюбив його".


  1. 1 Пт 3:15.
  2. Див.: .John Paul II, Еncyclical Hominis, 14: АА5 71 (1979), 284 f.
  3. Див.: Рм 8:19, 21; Еф 4:4; Фп 3:10f.; Тит 3:7, Євр 7:19; 1 Пт 1:13.
  4. 1 Пт 3:15.
  5. Див.: Мк 10:17-22; Мт 19:16-22; Лк 18:18-23.
  6. Мк 10:17-19.
  7. Мк 10:20-21.
  8. Мк 10:22.
  9. Див.: Мк 8:49-56;
  10. Див.: Мк 7:11-17;
  11. Одкр 21:6.
  12. Йо 3:16.
  13. 1 Йо 4:8, 16.
  14. Див.: 2 Сл 2:7.
  15. Йо 3:16.
  16. Див.: Євр 13:8.
  17. Див.: Бт 1:26.
  18. Йо 3:19; див.: 1:9.
  19. Йо 1:5.
  20. Рм 6:9.
  21. Лк 2:34.
  22. Йо 11:25.
  23. Йо 3:16.
  24. 1 Кр 7:31.
  25. Євр 9:27.
  26. Там само.
  27. Йо 11:25-26.
  28. Див.: Вих 34:1, Втор 9:10; Кр 3:3.
  29. Див.: Втор 4:5-9.
  30. Мк 10:20.
  31. Див.: Мт 5:7.
  32. Див.: Мт 22:37-40; Мк 12:29-31; Лк 10:27.
  33. Рм 2:14.
  34. Рм 2:15.
  35. Там само.
  36. Мк 10:19.
  37. Євр 9:27.
  38. Кр 3:14.
  39. Див.: Кр 13:13.
  40. Див.: Мт 22:38.
  41. «Моральний закон, — як сказав Конфуцій, — не є для нас чимось віддаленим. Мудра людина не зробить багато помилок, коли йдеться про моральний закон. Бо вона керується засадою "не роби іншому того, чого б не хотів, щоб робили тобі (Сhung Yung. Еquilibrium, 13). Японський мудрець, Денжийо Дайші, якого називали ще Сейхо (726-822 до Хр.) навчав людей «забувати про себе, творячи добро іншим: це вершина приязні і милосердя (W.Т. Dе Ваrу. Sources див.: of Japanise Tradition. — New York. — 1958. — Vоl.I. — Р. 127.) Не можу тут не згадатим Махатму Ганді, який говорив, що "сила правди (сатьяграха) не потребує насильства, вона діє завдяки динамізму своєї внутрішньої сили".
  42. Див.: Рм 2:15.
  43. Див.: Йо 1:9; Другий Ватиканський Собор, Декларація про взаємини між Церквою і нехристиянськими інституціями, 2.
  44. Бт 1:31.
  45. Див.: Йо 2:25.
  46. Див.: Лк 22:61.
  47. Див.: Еф 1:4.

Сторінка 1 2 3 >>>


Відгуки

Андрій
Папа говорив і писав SUPER...
Мені дуже подобаються фільми про його життя...
Якби їх хоч раз прокрутили по TV
2006-01-23 11:29:44
Відповісти

Іра, littlefunk@meta.ua
З задоволенням перечитала його послання! Зараз якось важко на серці, але дякую Богу за таких людей, які своїми думками запалюють світло в душі!!
2009-06-16 18:45:17
Відповісти

Христина, linynska@gmail.com
Погоджуюсь з Іриною,що думки ці запалюють світло душі. Такі послання є для нас дороговказами.
2009-07-02 19:07:38
Відповісти

Taraas
Папа-найкращий!!!
2009-07-23 10:26:43
Відповісти

Ігор, igorlosuk@rambler.ru
Так підтримую всі вище вказані коментарі .але допоможіть знайти фільм Папа Миру Іван Павло другий .якщо хтось володіє такою інформацією мій емаіл igorlosuk@rambler.ru відішліть будь яку інформація це потрібно для сайту Страдч "Місце обране Богом " http://stradch.com/
Заздалегіть дякую.
2010-06-15 18:58:51
Відповісти

Люда, papirchuk@gmail.com
Дякую за те, що Ви є.
2010-06-28 13:26:18
Відповісти


Ваше ім'я:
E-mail:
Коментар: 
 

  
 
Проект відкрито 16 жовтня 2002 р.
Розробка, дизайн: Олександр Данилюк, малюнки: Тетяна Горохова
Copyright © 2002-2011, Management.com.ua