ТАРАС ШЕВЧЕНКО. Візії пророчого рівня
Вступне слово Олександра Саврука
- Цікава все ж таки наука — стратегічний менеджмент. Рівень абстракцій, узагальнень, припущень, робота з "неабсолютними істинами" — принципами, як правилами, які спрацьовують незалежно від того, усвідомлюємо ми це чи ні, — так чи інакше, вивчаючи ці феномени, поринаєш то в філософські глибини, то намагаєшся піднятись за кимось на вже освоєні висоти духу.
- Одним із важливих аспектів, про які маємо пам'ятати, є те, що принципи (управлінські в тому числі), цінності, які існують в бізнесі, в суспільстві, як і деякі інші категорії мають свою ієрархію. Рівень впливу при впровадженні (а часом — потенційного впливу) цих узагальнень-правил на складні системи залежить і від місця в їхній власній ієрархії, яке визначити часом не дуже просто, як і вміти вербалізувати ті чи інші усвідомлені вже нами принципи та цінності. Хоча без таких конкретних визначень сьогодні вже стратегій не будують, — прийшло розуміння важливості і дієвості цих категорій на практиці.
- Провідником (до речі, прямий, переклад англійського слова leader) у "тонких" матеріях найвищих ієрархічних рівнів, на яких базуються біблейські засади, є Тарас Шевченко. Цим, можливо, і пояснюється визначення поета як Пророка українського народу.
- Щодо цього визначення, — показовим є порівняння однієї і тієї самої біблійної сентенції в двох мовах — англійській та українській. В Книзі приповістей Соломонових, 29, ми знаходимо: "Без пророчих (виділено в Біблії) видінь — люд розбещений". В англійському варіанті читаємо: "If there is no vision, people perish" (Proverbs 29), що я, простий, читаю як "При відсутності візії — народ гине". Насамперед впадає в око кореляція між поняттями "візія" та "пророк".
- Це власне і стимулює нашу думку у напрямку прив'язки цих понять на верхньому (або ж на глибинному — як кому краще) рівні, пророцтва та візії.
- На нижчих рівнях (більш специфічних, "локальних") принципи, цінності, візії мають таки з'являтися частіше — не хочеться чомусь тільки чекати на пророків (якщо не є пророком сам, — ми залишаємо такі видатні досягнення поза розглядом нормальних, "середніх" систем). В англомовній версії ми маємо "дозвіл" для себе бути проактивними, працювати з власними візіями, немає бар'єру між "мною" і "пророком". В україномовній, на жаль, — ми можемо залишитись вторинними, чекати на когось, шукати того, хто нас за собою поведе, навіть не намагаючись самому піти шляхом розвитку в собі власної Ідеї, сформованої у "власній системі координат". Відповідно, засадничо, не культивуємо у собі те, що ми визначаємо як лідерські здібності, однією з перших ознак чого і є спроможність виробляти і комунікувати візію. В питаннях "чому так сталось?" і "чи так має бути і надалі?" вийдемо з припущення, що ми таки маємо силу і здібності піднятись над традиціями рослинного існування та перейти в більш активну, усвідомлену фазу нашого життя, — нашого розвитку.
- Ми говоримо про нашу, власну спроможність працювати з таким інструментом, розуміти його природу, і тому важливо вивчити приклади, хоч і вищого порядку, але повноцінні за формою, змістом, результатом, — з нашої культури, з нашої історії.
- Запропонований твір Шевченка "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не Україні моє дружнєє посланіє" є одним з багатьох "візійних" поезій видатного українця. Вже сама назва говорить про масштабність думки і відповідальність автора. Як навчальний приклад цей твір був запропонований слухачам МВА в Києво-Могилянській бізнес-школі та управлінським консультантам декількох компаній. Питань собі "в навчання" може бути вибудовано багато, глибину намацати не так просто неозброєному окові, але прості, "управлінські" аспекти в нашому ключі могли б звучати так: що саме є візією, а що "оправою" до неї? які принципи (ті необов'язкові, пластичні, але дуже дієві правила) розглядаються у посланні?, що є найбільш значущою складовою у посланні? тут йдеться про персональну, національну, культурну візію чи про щось інше? які образи і символи використовує автор і з якою метою? як намагається автор вивести читача із "зони комфорту"? як і для чого використовуються парадоксальні аспекти?, які прийоми подачі ідеї? що є актуальним сьгодні і чому? де тут об'єкт, а де суб'єкт візії? практичність? реальність втілення? і т.д.
- Я це дуже добре знаю: в період радикальних змін в компаніях, керівники залишаються в якийсь момент сам на сам із собою, для того щоб вибудувати своє послання для своїх колег, для того щоб переконати і надихнути, показати своє глибоке розуміння ситуації у контексті складних процесів у "зовнішньому середовищі", показати способи, принципи прориву, поступу, візію для колег, образ того до чого він, як лідер в компанії прагне. Тоді у нагоді може бути досвід, якого у нас в культурі, на щастя, достатньо...
- Прискіпливливим читачам, які зацікавляться "візійністю" в управлінні глибше, рекомендую зробити такий собі порівняльній аналіз з промовою Кінга "I have a dream" з нашого "візійного ряду" (інший час, культура, проблеми) — ви відкриєте чимало важливих і цікавих закономірностей у методологічних засадах формування Послань такого рівня.
- Управлінці XXI сторіччя! Зупиніться. Вчитайтесь. Ви маєте щасливу нагоду, зробивши невеличку потугу, перейти від замусоленого образу зі шкільного підручника до усвідомленого сприйняття з висоти власного життєвого досвіду Візії з нашого культурного простору, відкрити чисте, потужне джерело мудрості, озвучене сильною людиною, яка звертається до таких же сильних особистостей, які ще можуть бути "живими".
І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОДЖЕННИМ
ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЇНІ І НЕ УКРАЇНІ
МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ
Аще кто речет, яко люблю Бога,
а брата своего ненавидит, ложь есть.
Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с.20
- І смеркає, і світає,
- День божий минає,
- І знову люд потомлений
- І все спочиває.
- Тілько я, мов окаянний,
- І день і ніч плачу
- На розпуттях велелюдних,
- І ніхто не бачить,
- І не бачить, і не знає
- Оглухли, не чують;
- Кайданами міняються,
- Правдою торгують.
- І господа зневажають,
- Людей запрягають
- В тяжкі ярма. Орють лихо,
- Лихом засівають,
- А що вродить? побачите,
- Які будуть жнива!
- Схамениться, недолюди,
- Діти юродиві!
- Подивиться на рай тихий,
- На свою країну,
- Полюбіте щирим серцем
- Велику руїну,
- Розкуйтеся, братайтеся!
- У чужому краю
- Не шукайте, не питайте
- Того, що немає
- І на небі, а не тілько
- На чужому полі.
- В своїй хаті своя й правда,
- І сила, і воля.
- Нема на світі України,
- Немає другого Дніпра,
- А ви претеся на чужину
- Шукати доброго добра,
- Добра святого. Волі! волі!
- Братерства братнього! Найшли,
- Несли, несли з чужого поля
- І в Україну принесли
- Великих слов велику силу
- Та й більш нічого. Кричите,
- Що Бог вас создав не на те,
- Щоб ви неправді поклонились!..
- І хилитесь, як і хилились!
- І знову шкуру дерете
- З братів незрящих, гречкосіїв,
- І сонця-правди дозрівать
- В німецькі землі, не чужії,
- Претеся знову!.. Якби взять
- І всю мізерію з собою,
- Дідами крадене добро,
- Тойді оставсь би сиротою,
- З святими горами Дніпро!
- Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
- Щоб там і здихали, де ви поросли!
- Не плакали б діти, мати б не ридала,
- Не чули б у Бога вашої хули.
- І сонце не гріло б смердячого гною
- На чистій, широкій, на вольній землі.
- І люди б не знали, що ви за орли,
- І не покивали б на вас головою.
- Схаменіться! будьте люди,
- Бо лихо вам буде.
- Розкуються незабаром
- Заковані люде,
- Настане суд, заговорять
- І Дніпро, і гори!
- І потече сторіками
- Кров у синє море
- Дітей ваших... і не буде
- Кому помагати.
- Одцурається брат брата
- І дитини мати.
- І дим хмарою заступе
- Сонце перед вами,
- І навіки прокленетесь
- Своїми синами!
- Умийтеся! образ божій
- Багном не скверніте.
- Не дуріте дітей ваших,
- Що вони на світі
- На те тілько, щоб панувать...
- Бо невчене око
- Загляне їм в саму душу
- Глибоко! глибоко!
- Дознаються небожата,
- Чия на вас шкура,
- Та й засядуть, і премудрих
- Немудрі одурять!
- Якби ви вчились так, як треба,
- То й мудрість би була своя.
- А то залізите на небо:
- «І ми не ми, і я не я,
- І все те бачив, і все знаю,
- Нема ні пекла, ані раю,
- Немає й Бога, тілько я!
- Та куций німець узловатий,
- А більш нікого!..» — «Добре, брате,
- Що ж ти такеє?»
- «Нехай скаже
- Німець. Ми не знаєм».
- Отак-то ви навчаєтесь
- У чужому краю!
- Німець скаже: «Ви моголи».
- «Моголи! моголи!»
- Золотого Тамерлана
- Онучата голі.
- Німець скаже: «Ви слав'яне».
- «Слав'яне! слав'яне!»
- Славних прадідів великих
- Правнукі погані!
- І Коллара читаєте
- З усієї сили,
- І Шафарика, і Ганка,
- І в слав'янофіли
- Так і претесь... І всі мови
- Слав'янського люду —
- Всі знаєте. А своєї
- Дас[т]ьбі... Колись будем
- І по-своєму глаголать,
- Як німець покаже
- Та до того й історію
- Нашу нам розкаже, —
- Отойді ми заходимось!..
- Добре заходились
- По німецькому показу
- І заговорили
- Так, що й німець не второпа,
- Учитель великий,
- А не те щоб прості люде.
- А гвалту! а крику!
- «І гармонія, і сила,
- Музика, та й годі.
- А історія!.. поема
- Вольного народа!
- Що ті римляне убогі!
- Чортзна-що — не Брути!
- У нас Брути! і Коклекси!
- Славні, незабуті!
- У нас воля виростала,
- Дніпром умивалась,
- У голови гори слала,
- Степом укривалась!»
- Кров'ю вона умивалась,
- А спала на купах,
- На козацьких вольних трупах,
- Окрадених трупах!
- Подивиться лишень добре,
- Прочитайте знову
- Тую славу. Та читайте
- Од слова до слова,
- Не минайте ані титли,
- Ніже тії коми,
- Все розберіть... та й спитайте
- Тойді себе: що ми?..
- Чиї сини? яких батьків?
- Ким? за що закуті?..
- То й побачите, що ось що
- Ваші славні Брути:
- Раби, подножки, грязь Москви,
- Варшавське сміття — ваші пани,
- Ясновельможнії гетьмани.
- Чого ж ви чванитеся, ви!
- Сини сердешної України!
- Що добре ходите в ярмі,
- Ще лучше, як батьки ходили.
- Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
- А з їх, бувало, й лій топили.
- Може, чванитесь, що братство
- Віру заступило,
- Що Синопом, Трапезондом
- Галушки варило.
- Правда!.. правда, наїдались.
- А вам тепер вадить.
- І на Січі мудрий німець
- Картопельку садить,
- А ви її купуєте,
- Їсте на здоров'я
- Та славите Запорожжя.
- А чиєю кров'ю
- Ота земля напоєна,
- Що картопля родить, —
- Вам байдуже. Аби добра
- Була для городу!
- А чванитесь, що ми Польщу
- Колись завалили!..
- Правда ваша: Польща впала,
- Та й вас роздавила!
- Так от як кров свою лили
- Батьки за Москву і Варшаву,
- І вам, синам, передали
- Свої кайдани, свою славу!
- Доборолась Україна
- До самого краю.
- Гірше ляха свої діти
- Її розпинають
- Заміс[т]ь пива праведную
- Кров із ребер точать.
- Просвітити, кажуть, хочуть
- Материні очі
- Современними огнями.
- Повести за віком,
- За німцями, недоріку,
- Сліпую каліку.
- Добре, ведіть, показуйте,
- Нехай стара мати
- Навчається, як дітей тих
- Нових доглядати.
- Показуйте!.. за науку,
- Не турбуйтесь, буде
- Материна добра плата.
- Розпадеться луда
- На очах ваших неситих,
- Побачите славу,
- Живу славу дідів своїх
- І батьків лукавих.
- Не дуріте самі себе,
- Учітесь, читайте,
- І чужому научайтесь,
- Й свого не цурайтесь.
- Бо хто матір забуває,
- Того Бог карає,
- Того діти цураються,
- В хату не пускають.
- Чужі люди проганяють,
- І немає злому
- На всій землі безконечній
- Веселого дому.
- Я ридаю, як згадаю
- Діла незабуті
- Дідів наших. Тіжкі діла!
- Якби їх забути,
- Я оддав би веселого
- Віку половину.
- Отака-то наша слава,
- Слава України.
- Отак і ви прочитай[те],
- Щоб не сонним снились
- Всі неправди, щоб розкрились
- Високі могили
- Перед вашими очима,
- Щоб ви розпитали
- Мучеників, кого, коли,
- За що розпинали!
- Обніміте ж, брати мої,
- Найменшого брата —
|
Версія для друку