Проект Management.com.ua
На головну ВступВізії

ТАРАС ШЕВЧЕНКО. Візії пророчого рівня

Вступне слово Олександра Саврука

Man and Woman in an Art Gallery, 
Lincoln Seligman, The Bridgeman Art Library, Getty Images
      Цікава все ж таки наука — стратегічний менеджмент. Рівень абстракцій, узагальнень, припущень, робота з "неабсолютними істинами" — принципами, як правилами, які спрацьовують незалежно від того, усвідомлюємо ми це чи ні, — так чи інакше, вивчаючи ці феномени, поринаєш то в філософські глибини, то намагаєшся піднятись за кимось на вже освоєні висоти духу.

      Одним із важливих аспектів, про які маємо пам'ятати, є те, що принципи (управлінські в тому числі), цінності, які існують в бізнесі, в суспільстві, як і деякі інші категорії мають свою ієрархію. Рівень впливу при впровадженні (а часом — потенційного впливу) цих узагальнень-правил на складні системи залежить і від місця в їхній власній ієрархії, яке визначити часом не дуже просто, як і вміти вербалізувати ті чи інші усвідомлені вже нами принципи та цінності. Хоча без таких конкретних визначень сьогодні вже стратегій не будують, — прийшло розуміння важливості і дієвості цих категорій на практиці.

      Провідником (до речі, прямий, переклад англійського слова leader) у "тонких" матеріях найвищих ієрархічних рівнів, на яких базуються біблейські засади, є Тарас Шевченко. Цим, можливо, і пояснюється визначення поета як Пророка українського народу.

      Щодо цього визначення, — показовим є порівняння однієї і тієї самої біблійної сентенції в двох мовах — англійській та українській. В Книзі приповістей Соломонових, 29, ми знаходимо: "Без пророчих (виділено в Біблії) видінь — люд розбещений". В англійському варіанті читаємо: "If there is no vision, people perish" (Proverbs 29), що я, простий, читаю як "При відсутності візії — народ гине". Насамперед впадає в око кореляція між поняттями "візія" та "пророк".

      Це власне і стимулює нашу думку у напрямку прив'язки цих понять на верхньому (або ж на глибинному — як кому краще) рівні, пророцтва та візії.

      На нижчих рівнях (більш специфічних, "локальних") принципи, цінності, візії мають таки з'являтися частіше — не хочеться чомусь тільки чекати на пророків (якщо не є пророком сам, — ми залишаємо такі видатні досягнення поза розглядом нормальних, "середніх" систем). В англомовній версії ми маємо "дозвіл" для себе бути проактивними, працювати з власними візіями, немає бар'єру між "мною" і "пророком". В україномовній, на жаль, — ми можемо залишитись вторинними, чекати на когось, шукати того, хто нас за собою поведе, навіть не намагаючись самому піти шляхом розвитку в собі власної Ідеї, сформованої у "власній системі координат". Відповідно, засадничо, не культивуємо у собі те, що ми визначаємо як лідерські здібності, однією з перших ознак чого і є спроможність виробляти і комунікувати візію. В питаннях "чому так сталось?" і "чи так має бути і надалі?" вийдемо з припущення, що ми таки маємо силу і здібності піднятись над традиціями рослинного існування та перейти в більш активну, усвідомлену фазу нашого життя, — нашого розвитку.

      Ми говоримо про нашу, власну спроможність працювати з таким інструментом, розуміти його природу, і тому важливо вивчити приклади, хоч і вищого порядку, але повноцінні за формою, змістом, результатом, — з нашої культури, з нашої історії.

      Запропонований твір Шевченка "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не Україні моє дружнєє посланіє" є одним з багатьох "візійних" поезій видатного українця. Вже сама назва говорить про масштабність думки і відповідальність автора. Як навчальний приклад цей твір був запропонований слухачам МВА в Києво-Могилянській бізнес-школі та управлінським консультантам декількох компаній. Питань собі "в навчання" може бути вибудовано багато, глибину намацати не так просто неозброєному окові, але прості, "управлінські" аспекти в нашому ключі могли б звучати так: що саме є візією, а що "оправою" до неї? які принципи (ті необов'язкові, пластичні, але дуже дієві правила) розглядаються у посланні?, що є найбільш значущою складовою у посланні? тут йдеться про персональну, національну, культурну візію чи про щось інше? які образи і символи використовує автор і з якою метою? як намагається автор вивести читача із "зони комфорту"? як і для чого використовуються парадоксальні аспекти?, які прийоми подачі ідеї? що є актуальним сьгодні і чому? де тут об'єкт, а де суб'єкт візії? практичність? реальність втілення? і т.д.

      Я це дуже добре знаю: в період радикальних змін в компаніях, керівники залишаються в якийсь момент сам на сам із собою, для того щоб вибудувати своє послання для своїх колег, для того щоб переконати і надихнути, показати своє глибоке розуміння ситуації у контексті складних процесів у "зовнішньому середовищі", показати способи, принципи прориву, поступу, візію для колег, образ того до чого він, як лідер в компанії прагне. Тоді у нагоді може бути досвід, якого у нас в культурі, на щастя, достатньо...

      Прискіпливливим читачам, які зацікавляться "візійністю" в управлінні глибше, рекомендую зробити такий собі порівняльній аналіз з промовою Кінга "I have a dream" з нашого "візійного ряду" (інший час, культура, проблеми) — ви відкриєте чимало важливих і цікавих закономірностей у методологічних засадах формування Послань такого рівня.

      Управлінці XXI сторіччя! Зупиніться. Вчитайтесь. Ви маєте щасливу нагоду, зробивши невеличку потугу, перейти від замусоленого образу зі шкільного підручника до усвідомленого сприйняття з висоти власного життєвого досвіду Візії з нашого культурного простору, відкрити чисте, потужне джерело мудрості, озвучене сильною людиною, яка звертається до таких же сильних особистостей, які ще можуть бути "живими".


Тарас Шевченко
І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОДЖЕННИМ
ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЇНІ І НЕ УКРАЇНІ
МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ
Аще кто речет, яко люблю Бога,
а брата своего ненавидит, ложь есть.
Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с.20

        І смеркає, і світає,
        День божий минає,
        І знову люд потомлений
        І все спочиває.
        Тілько я, мов окаянний,
        І день і ніч плачу
        На розпуттях велелюдних,
        І ніхто не бачить,
        І не бачить, і не знає
        Оглухли, не чують;
        Кайданами міняються,
        Правдою торгують.
        І господа зневажають,
        Людей запрягають
        В тяжкі ярма. Орють лихо,
        Лихом засівають,
        А що вродить? побачите,
        Які будуть жнива!
        Схамениться, недолюди,
        Діти юродиві!
        Подивиться на рай тихий,
        На свою країну,
        Полюбіте щирим серцем
        Велику руїну,
        Розкуйтеся, братайтеся!
        У чужому краю
        Не шукайте, не питайте
        Того, що немає
        І на небі, а не тілько
        На чужому полі.
        В своїй хаті своя й правда,
        І сила, і воля.

        Нема на світі України,
        Немає другого Дніпра,
        А ви претеся на чужину
        Шукати доброго добра,
        Добра святого. Волі! волі!
        Братерства братнього! Найшли,
        Несли, несли з чужого поля
        І в Україну принесли
        Великих слов велику силу
        Та й більш нічого. Кричите,
        Що Бог вас создав не на те,
        Щоб ви неправді поклонились!..
        І хилитесь, як і хилились!
        І знову шкуру дерете
        З братів незрящих, гречкосіїв,
        І сонця-правди дозрівать
        В німецькі землі, не чужії,
        Претеся знову!.. Якби взять
        І всю мізерію з собою,
        Дідами крадене добро,
        Тойді оставсь би сиротою,
        З святими горами Дніпро!

        Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
        Щоб там і здихали, де ви поросли!
        Не плакали б діти, мати б не ридала,
        Не чули б у Бога вашої хули.
        І сонце не гріло б смердячого гною
        На чистій, широкій, на вольній землі.
        І люди б не знали, що ви за орли,
        І не покивали б на вас головою.

        Схаменіться! будьте люди,
        Бо лихо вам буде.
        Розкуються незабаром
        Заковані люде,
        Настане суд, заговорять
        І Дніпро, і гори!
        І потече сторіками
        Кров у синє море
        Дітей ваших... і не буде
        Кому помагати.
        Одцурається брат брата
        І дитини мати.
        І дим хмарою заступе
        Сонце перед вами,
        І навіки прокленетесь
        Своїми синами!
        Умийтеся! образ божій
        Багном не скверніте.
        Не дуріте дітей ваших,
        Що вони на світі
        На те тілько, щоб панувать...
        Бо невчене око
        Загляне їм в саму душу
        Глибоко! глибоко!
        Дознаються небожата,
        Чия на вас шкура,
        Та й засядуть, і премудрих
        Немудрі одурять!

        Якби ви вчились так, як треба,
        То й мудрість би була своя.
        А то залізите на небо:
        «І ми не ми, і я не я,
        І все те бачив, і все знаю,
        Нема ні пекла, ані раю,
        Немає й Бога, тілько я!
        Та куций німець узловатий,
        А більш нікого!..» — «Добре, брате,
        Що ж ти такеє?»

        «Нехай скаже
        Німець. Ми не знаєм».
        Отак-то ви навчаєтесь
        У чужому краю!
        Німець скаже: «Ви моголи».
        «Моголи! моголи!»
        Золотого Тамерлана
        Онучата голі.
        Німець скаже: «Ви слав'яне».
        «Слав'яне! слав'яне!»
        Славних прадідів великих
        Правнукі погані!
        І Коллара читаєте
        З усієї сили,
        І Шафарика, і Ганка,
        І в слав'янофіли
        Так і претесь... І всі мови
        Слав'янського люду —
        Всі знаєте. А своєї
        Дас[т]ьбі... Колись будем
        І по-своєму глаголать,
        Як німець покаже
        Та до того й історію
        Нашу нам розкаже, —
        Отойді ми заходимось!..
        Добре заходились
        По німецькому показу
        І заговорили
        Так, що й німець не второпа,
        Учитель великий,
        А не те щоб прості люде.

        А гвалту! а крику!
        «І гармонія, і сила,
        Музика, та й годі.
        А історія!.. поема
        Вольного народа!
        Що ті римляне убогі!
        Чортзна-що — не Брути!
        У нас Брути! і Коклекси!
        Славні, незабуті!
        У нас воля виростала,
        Дніпром умивалась,
        У голови гори слала,
        Степом укривалась!»
        Кров'ю вона умивалась,
        А спала на купах,
        На козацьких вольних трупах,
        Окрадених трупах!
        Подивиться лишень добре,
        Прочитайте знову
        Тую славу. Та читайте
        Од слова до слова,
        Не минайте ані титли,
        Ніже тії коми,
        Все розберіть... та й спитайте
        Тойді себе: що ми?..
        Чиї сини? яких батьків?
        Ким? за що закуті?..
        То й побачите, що ось що
        Ваші славні Брути:
        Раби, подножки, грязь Москви,
        Варшавське сміття — ваші пани,
        Ясновельможнії гетьмани.
        Чого ж ви чванитеся, ви!
        Сини сердешної України!
        Що добре ходите в ярмі,
        Ще лучше, як батьки ходили.
        Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
        А з їх, бувало, й лій топили.

        Може, чванитесь, що братство
        Віру заступило,
        Що Синопом, Трапезондом
        Галушки варило.
        Правда!.. правда, наїдались.
        А вам тепер вадить.
        І на Січі мудрий німець
        Картопельку садить,
        А ви її купуєте,
        Їсте на здоров'я
        Та славите Запорожжя.
        А чиєю кров'ю
        Ота земля напоєна,
        Що картопля родить, —
        Вам байдуже. Аби добра
        Була для городу!
        А чванитесь, що ми Польщу
        Колись завалили!..
        Правда ваша: Польща впала,
        Та й вас роздавила!

        Так от як кров свою лили
        Батьки за Москву і Варшаву,
        І вам, синам, передали
        Свої кайдани, свою славу!

        Доборолась Україна
        До самого краю.
        Гірше ляха свої діти
        Її розпинають
        Заміс[т]ь пива праведную
        Кров із ребер точать.
        Просвітити, кажуть, хочуть
        Материні очі
        Современними огнями.
        Повести за віком,
        За німцями, недоріку,
        Сліпую каліку.
        Добре, ведіть, показуйте,
        Нехай стара мати
        Навчається, як дітей тих
        Нових доглядати.
        Показуйте!.. за науку,
        Не турбуйтесь, буде
        Материна добра плата.
        Розпадеться луда
        На очах ваших неситих,
        Побачите славу,
        Живу славу дідів своїх
        І батьків лукавих.
        Не дуріте самі себе,
        Учітесь, читайте,
        І чужому научайтесь,
        Й свого не цурайтесь.
        Бо хто матір забуває,
        Того Бог карає,
        Того діти цураються,
        В хату не пускають.
        Чужі люди проганяють,
        І немає злому
        На всій землі безконечній
        Веселого дому.
        Я ридаю, як згадаю
        Діла незабуті
        Дідів наших. Тіжкі діла!
        Якби їх забути,
        Я оддав би веселого
        Віку половину.
        Отака-то наша слава,
        Слава України.
        Отак і ви прочитай[те],
        Щоб не сонним снились
        Всі неправди, щоб розкрились
        Високі могили
        Перед вашими очима,
        Щоб ви розпитали
        Мучеників, кого, коли,
        За що розпинали!
        Обніміте ж, брати мої,
        Найменшого брата —
        Нехай мати усміхнеться,
        Заплакана мати.
        Благословіть дітей своїх
        Твердими руками
        І діточок поцілує
        Вольними устами.
        І забудеться срамотня
        Давняя година,
        І оживе добра слава,
        Слава України,
        І світ ясний, невечерній
        Тихо засіяє...
        Обніміться ж, брати мої,
        Молю вас, благаю!

Відгук

anna-maria, litopys@city-adm.lviv.ua
Мистецтво пророкування часто народжується там, де сильна індивідуальність через неуникну суспільну фрустрацію і крах усіх ілюзій щодо можливостей свого оточення, різко відмежовується від усереднених вартостей та обмеженого світогляду цього середовища, як такого, що не виправдовує індивідуального горизонту сподівань і вибудовує свій макрокосмос із власними ідеалами та цінностями. Пророкування у Шевченка -- це не кризовий синдром, який спостерігаємо у багатьох геніальних поетів, а, як на мою скромну думку, яскравий тип провокаційного мислення, яке виступає ферментом та каталізатором зміни мислення суспільного. Тому йому притаманна висока емоційна напруга та виразний реторичний дискурс. І звісно таке провокаційне мислення розгортається у феноменологічному вимірі: комунікація відбувається в синхронному зрізі, де час і "люде" зливаються в один згусток або вольового інстинкту самоутвердження, або їх поглинає Хронос як пасивну інертну масу без імені, історії, без майбутнього...
Увага: нам завдяки Авторові проекту "Візія" оголошено стан внутрішгньої мобілізації...
2003-04-12 17:36:40
Відповісти

supernaiv, naiv@psu.edu
Great!!! Excellent idea -- to propose for Ukrainian business world unbelievable reader composed by works of prominent leaders (poets are LEADER first of all). I kindly recommend to the author of Vision project to read a book NAIV SUPER - a new Norwegian bestseller translated into twenty foreign languages in order to understand that he is not alone in his intentions to change something in this WORLD.
Good luck!!!
SUPER NAIV
2003-05-06 00:59:33
Відповісти

Олександр Саврук, os@scg.com.ua
Thanks, Naiv, I'll try to find this book...
2003-05-07 18:32:07
Відповісти

supernaiv, naiv@psu.edu
As far as I know Naiv Super will appear in Ukrainian. I will try to get more information for you.
best regards,
super naiv
2003-05-07 19:32:30
Відповісти

Тарас Мельник
Це є ваші роздуми і вякійсь мірі вони правдиві.
2004-04-29 18:58:57
Відповісти

Якщо Ви бажаєте подискутувати із конкретним читачем, то це можливо робити безпосередньо в нашому форумі.

Ваше ім'я:
E-mail:
Коментарі: 
 
  
 
Проект відкрито 16 жовтня 2002 р.
Розробка, дизайн: Олександр Данилюк, малюнки: Тетяна Горохова
Copyright © 2002-2011, Management.com.ua