Проект Management.com.ua
На головну ВступВізії

МАКС ВЕБЕР: ПРОТЕСТАНТСЬКА ЕТИКА І ДУХ КАПІТАЛІЗМУ

<< До початку

ЧАСТИНА 3

3. Концепція покликання у Лютера. Завдання дослідження

Цілком очевидно, що у німецькому слові «Веruf» і можливо ще більшою мірою в англійському слові «calling» звучить, поряд із іншими, певний релігійний мотив; уявлення про поставлене Богом перед людиною завдання, і мотив цей тим відчутніший, чим більш у кожному конкретному випадку акцентуємо ми це слово. Якщо ми прослідкуємо його історію в усіх культурних мовах світу, то виявимо, що у народів, які схиляються у своїй більшості до католицизму, так само як і народів класичної античності, відсутнє поняття, яке було б аналогічним йому (в розумінні певного життєвого становища, чітко визначеної сфери діяльності), тоді як в усіх протестантських (переважно) народів воно існує. Далі виявляється, що справа тут зовсім не в якихось етнічно зумовлених особливостях згаданих мов і не в виразі якогось там «німецького народного духу», що слово це в його сучасному значенні вперше з'явилось у перекладах Біблії і що відповідає воно більше духові перекладу, а не духові оригіналу. У лютерівському перекладі Біблії це слово у його сучасному значенні ми вперше знаходимо, здається, в одному тексті з Книги Ісуса сина Сіраха (11, 20-21). Досить швидко воно набуло свого сьогоднішнього значення у повсякденних мовах усіх протестантських народів — тоді як раніше в жодній з мов не було навіть натяку на вживання його у світській літературі; не трапляється воно, як відомо, і у проповідях — виняток становлять хіба що німецькі містики, чий вплив на Лютера добре відомий.

Тут нове не лише значення слова, новою є — і загалом це здається, відомо — сама ідея, народжена Реформацією. Не те щоб певних спроб оцінки повсякденної мирської діяльності, яку містить у собі поняття «Beruf», не знали вже в середні віки чи навіть в античності (в епоху пізнього еллінізму), — про це мова йтиме нижче. Проте безумовно новим тут було слідуюче: розуміння виконання свого обов'язку у рамках світської професії як найвищої мети людського морального життя взагалі. Неминучим наслідком цього стало уявлення про релігійне значення мирської буденної праці і формування відповідного поняття про професію та її значення. Таким чином, у понятті «Beruf» віддзеркалився той головний догмат усіх протестантських віросповідань, згідно з яким поділ католиками християнських моральних заповідей на «praecepta»20 і «consilia»21 розглядався як щось другорядне порівняно з чернецькою аскезою, і, натомість, єдиним засобом догодити Богові проголошувалось лише виконання своїх повсякденних обов'язків так, як вони визначені для кожної людини її місцем у житті, складаючи її «покликання».

Саме таку ідею розвивав Лютер протягом першого періоду своєї реформаторської діяльності. Спочатку, він (цілком згідно з панівною середньовічною традицією — так, як вона, наприклад, висловлена Томою Аквинським, розцінює повсякденну мирську працю як хоча й бажану Богові, однак все ж як щось пов'язане з рукотворним; це — необхідна природна основа релігійного життя, котра сама по собі е моральною, так як і їжа або пиття. Однак чим послідовніше проводив Лютер у життя принцип «sola fide»22 і чим різкіше підкреслював він несумісність свого вчення з «євангельськими порадами» католицького чернецтва, які «продиктовані дияволом», тим більшого значення набувала ідея професійного покликання. Чернечий спосіб життя, над думку Лютера, не лише не має ніякої вартості з точки зору виправдання перед Богом, а й взагалі е проявом егоїстичної байдужості людей, які нехтують своїми мирськими обов'язками. Навпаки, повсякденна діяльність у рамках професії оцінюється ним як найвищий прояв християнської любові до ближнього; Лютер обґрунтовує це способом, досить далеким від мирських понять, і знаходиться майже з гротескній суперечності до відомого твердження Адама Сміта, особливо це стосується думки про те, ніби розподіл праці змушує кожного працювати на інших. Незабаром, однак, таке схоластичне обґрунтування зникає, натомість залишається і дедалі сильніше починає підкреслюватись вказівка на те, що виконання повсякденних мирських обов'язків за всіх обставин — це єдиний шлях догодити Богові, що це і лише це є волею Божою, а тому всі дозволені професії принаймні рівні перед Богом.

Не підлягає ніякому сумніву і майже межує з трюїзмом; те, що моральна кваліфікація мирської професійної діяльності — це один із найдалекосяжніших наслідків Реформації і, зокрема, діяльності Лютера. Така концепція безмежно далека від тої глибокої ненависті, з якою споглядально настроєний Паскаль відкидав будь-яку позитивну оцінку повсякденної мирської діяльності, котра, на його глибоке переконання, може ґрунтуватись лише на суєтності і лукавстві. Ще більш чужа вона тому утилітарному пристосуванню до світу, яке типове для аробабїлізму єзуїтів. Однак як конкретно здійснюється практичний вплив протестантських ідей, це ми загалом скоріше неясно відчуваємо, аніж ясно усвідомлюємо.

Навряд чи потрібно доводити, що не може йти ніякої мови про якусь там внутрішню спорідненість поглядів Лютера з «капіталістичним духом» у тому значенні цього слова, про яке йшлося вище, та і взагалі у будь-якому іншому значенні. Адже навіть ті церковні кола, які сьогодні ладні ревно прославляти «справу» Реформації, в цілому зовсім не належать до прихильників капіталізму в якому б то не було розумінні. І, звичайно, сам Лютер першим рішуче б відмежувався від будь-якої концепції, близької тій, яка викладена в роботах Франкліна. Разом з тим на підтвердження цього не слід посилатися на його невдоволення з приводу діяльності Фуггерів та інших схожих на них великих торговців. Адже та боротьба, яка у XVI і ХVІІ ст. велась проти юридичних практичних привілеїв окремих великих торговельних компаній, швидше нагадує сучасні виступи проти трестів, і тому було б помилкою вважати її, так само як і ці виступи, проявом традиціоналістських настроїв. Проти згаданих вище компаній, проти, ломбардців, «трапезитів», проти монополістів, великих спекулянтів і банкірів, які користувалися підтримкою англіканської церкви, королів і парламентів Англії і Франції, однаково запекло боролись як пуритани, так і гугеноти. Після Денбарської битви (вересень 1650 р.) Кромвель писав, звертаючись до Довгого парламенту: «Прошу припинити зловживання усіх професій, бо якщо існує професія, котра розоряє більшість, аби зробити багатими небагатьох, то це не служить спільному благу». І в той же час ми знаходимо у нього прояви специфічно «капіталістичного» складу мислення. Навпаки, в численних висловлюваннях Лютера проти лихварства і відрахування процентів цілком недвозначно проступає «відстале» (з капіталістичного погляду) розуміння суті капіталістичного виробництва — навіть порівняно з поглядами пізньої схоластики. Це стосується, зокрема, спростованого вже Антонієм Флорентійським аргументу про непродуктивність грошей. Тут немає потреби заглиблюватись у деталі, адже очевидно, що ідея «покликання» в релігійному її значенні могла мати найрізноманітніші наслідки для повсякденної життєвої поведінки. Результатом Реформації як такої насамперед було лише те, що значення релігійної винагороди за мирську працю в рамках професії набрало, порівняно з католицьким розумінням, набагато більшої ваги. Подальший же розвиток ідеї «покликання», у якій знайшло свій вираз це нове розуміння, залежав вже від конкретних інтерпретацій благочестя в окремих реформаторських церквах. Авторитет Біблії, звідки Лютер, як йому здавалося, запозичив ідею «покликання», в цілому за своєю суттю ближчий до традиціоналістських уявлень. Зокрема, якщо взяти книги Старого Заповіту, де у Книгах пророків взагалі не йдеться про значення мирської моральності, а в інших місцях про це згадується лише побіжно. Загалом же тут чітко проводиться цілком традиціоналістська ідея: кожен залишається при своєму «прожиткові», полишаючи без питання, то воно з класичною ясністю висловлене в його типовій для давньосхідного світу молитві: «Хліба нашого насущного дай нам сьогодні»; до того ж відтінок радикального неприйняття світу, присутній у виразі «мбмщхбт фзт бдйчйбт», повністю виключає будь-який прямий зв'язок сучасної ідеї професійного покликання із вченням Христа. Висловлені у Новому Заповіті ідеї святих апостолів, зокрема Павла, виступають щодо цього (зважаючи на есхатологічні сподівання, якими були сповнені перші покоління християн) або як індиферентні, або як традиціоналістські: оскільки світ чекає пришестя Христа, хай кожен лишається на тому місці і при тих мирських справах, де його застав «глас» Божий. Треба працювати, як і раніше, аби не стати тягарем для ближніх своїх, — тим більше, що все це триватиме недовго. Лютер читав Біблію крізь призму свого тодішнього загального настрою, котрий у період між 1518 і 1530 pp. не тільки лишався традиціоналістським, а й дедалі більше ставав таким.

У перші роки реформаторської діяльності Лютера його ставлення до різних типів мирської повсякденної діяльності було — внаслідок його оцінки професії як того, що належить до сфери рукотворного, — внутрішньо досить близьким до есхатологічного індиферентизму святого Павла — так, як воно висловлене у Першому посланні до коринтян, вірш 7: блаженним може стати представник будь-якої соціальної верстви; життя таке коротке, що безглуздо було б надавати надто великої ваги роду занять людини. Тому прагнення до надбання матеріальних благ понад міру, яка потрібна для забезпечення особистих потреб, слід розцінювати як ознаку відсутності благодаті і, оскільки такі речі роблять лише за рахунок інших, то це слід прямо засуджувати. В міру того, як Лютер занурювався в мирські справи, він надавав професійній діяльності дедалі більшого значення. Однак поряд із цим кожна конкретна людська професія виступає для нього безпосередньою заповіддю Господа виконувати свій обов'язок у тій конкретній ситуації, в якій людина перебуває згідно з Божою волею. Коли ж після боротьби з «фанатиками» і селянських заворушень той об'єктивний історичний порядок, в рамках якого кожна людина займає своє Богом визначене місце, стає для Лютера прямою еманацією Божої волі, він починає дедалі більше акцентувати роль промислу Божого також і в конкретних життєвих ситуаціях, обстоюючи досить традиціоналістського змісту ідею «примирення з долею». Згідно з нею кожна людина повинна лишатися у тому стані і при тій справі, які дані їй від Бога, здійснюючи свої земні наміри відповідно до визначеного їй місця у житті. Коли спочатку Лютерів економічний традиціоналізм був результатом індиферентності в дусі апостола Павла, то пізніше він зумовлюється дедалі більш інтенсивною вірою у промисел Божий, згідно з якою безумовне підпорядкування Божій волі ототожнюється з безумовним прийняттям свого місця у житті. Лютер взагалі не розробив якихось принципово нових чи принципово інших засад, на яких мало б ґрунтуватися поєднання професійної діяльності з релігійними принципами. Переконання, що чистота віровченням єдино правильним критерієм істинності церковного життя, у якому він дедалі більше утверджується після бурхливих подій 20-х років XVI ст., вже само по собі не допускало розвитку будь-яких нових етичних поглядів.

Отже, поняття професійного покликання у Лютера залишається традиціоналістським. Професія як покликання — це те, що людина повинна приймати як Господнє веління, те, чому вона мусить «покоритися»; таке розуміння є домінуючим у лютеранському вченні, хоча тут присутня й інша думка, згідно з якою професійна діяльність виступає як головне завдання, поставлене Богом перед людиною. З розвитком ортодоксального лютеранства цей момент підкреслюється дедалі більше. Таким чином, етичний результат лютеранства мав швидше негативний характер: заперечення (відкидання) переваги аскетичних обов'язків перед мирськими, яке сусідило з проповіддю покори владі і примиренням зі своїм становищем у житті. Основа для лютерівської концепції професійного покликання була, — як ми побачимо далі в ході аналізу середньовічної етики, — вже досить добре підготована німецькими містиками, насамперед завдяки здійсненому Таулером принциповому урівнянні в правах цінності духовних і мирських професій і порівняно невисокій оцінці ним традиційних форм аскетичної ретельності (для містиків вирішальне значення мають лише споглядання і екстаз, шляхом яких здійснюється злиття душі з божеством). Лютеранство з цього погляду є навіть певним кроком назад порівняно з містикою, оскільки у Лютера — а ще більше в лютеранській церкві — психологічні передумови професійної раціональної етики стають більш хиткими у порівнянні з містиками, чиї погляди щодо цього ближчі почасти до піетистської, почасти до квакерської релігійної психології. Як ми побачимо далі, це пояснюється насамперед тим, що прагнення де аскетичної самодисципліни викликало у Лютера підозру щодо синергізму23 і тому мусило все більше відступати в лютеранстві на другий план.

Таким чином, саме ідея «покликання» в лютерівському її розумінні, як ми вже мали нагоду переконатися, для нашої постановки проблеми значить не так уже й багато. В даний момент нам важливо констатувати хоча б тільки це. Цим самим ми зовсім не хочемо сказати, ніби здійснена Лютером перебудова релігійного життя не має ніякого практичного значення для предмету нашого дослідження. Якраз навпаки. Річ лише в тім, що це значення не можна безпосереднім шляхом вивести із позиції Лютера і його церкви щодо мирської професійної діяльності, і взагалі тут воно далеко не таке очевидне, як в інших напрямах протестантизму. Тому саме ми б вважали за доцільне спочатку звернутися до розгляду тих форм протестантизму, в яких зв'язок між релігійними принципами і життєвою практикою виступає більш очевидним, ніж у лютеранстві. Вище ми вже згадували про виняткову за своїм значенням роль кальвінізму і протестантських сект в історії розвитку капіталізму. Так само, як Лютер відчував присутність у поглядах Цвінглі «іншого духу», так відчували це і його духовні спадкоємці у кальвінізмі. І не випадково католицизм з самого початку і по сьогоднішній день вбачає у кальвінізмі свого головного ворога. Це пояснюється перш за все причинами політичного характеру: якщо Реформацію не можна уявити без суто внутрішнього релігійного розвитку Лютера, особистість якого надовго визначила її духовну суть, то без кальвінізму справа Лютера не набула б такого великого поширення і не утвердилася б так міцно. Проте причина спільної як для католиків, так і для лютеран відрази до кальвінізму полягає насамперед в етичній специфіці останнього. Навіть при поверховому знайомстві з кальвінізмом видно, що тут має місце принципово інше співвідношення між релігійним життям і земними справами, аніж у католицизмі чи лютеранстві. Це видно навіть, з літератури, де використано лише специфічно релігійні мотиви. Згадаймо хоча б фінал третьої книги «Божественної комедії» — «Раю», — де поет у містичному спогляданні божественних тайн втрачає дар мови, і порівняймо це місце з фіналом поеми, яку прийнято іменувати «Божественною комедією пуританізму». Мільтон завершує в останній пісні «Втраченого раю» сцену вигнання Адама і Єви з раю такими словами:

    They looking back, all th'Eastern side beheld
    Of Paradise so late their happy seat,
    Wav'd over by that flaming Brand, the Gate
    With dreadfull Faces throng'd and fiery Arms:
    Some natural tears they dropp'd, but wip'd them soon;
    The World was all before them, where to choose
    Then place of rest, and Provibence their guide;

    They hand in hand with wand'ring steps and slow,
    Through Eden took their solitary way24.

А невдовзі перед цим Михайло сказав Адамові:

                                         ....... only add
    Deeds to the knowledge answerable, add Faith,
    Add Virtue, Patience, Temperance, add Love,
    By name to come cali'd Charity, the soul
    Of all the rest: then wilt thou not be loath
    To leave this Paradise, but shalt possess
    A Paradise within thee, happier far25.

Кожному, хто читає ці рядки, пройняті могутнім пафосом серйозної пуританської спрямованості до світу, очевидно, що така оцінка земного життя як виконання обов'язку була б немислима в устах середньовічного поета. Однак і для лютеранства — так, як воно втілене у хоралах Лютера і Пауля Герхарда, — цей пафос також не характерний. Наше завдання полягає в тім, щоб замість такого роду неясних відчуттів дати по можливості точні логічні формулювання і поставити питання про внутрішні причини такої різниці. Всі спроби звернутися до «народного духу», які взагалі свідчать лише про нерозуміння суті явищ, у нашому випадку повністю неспроможні. Приписувати англійцям XVII ст. єдиний «національний характер» було б просто невірно з історичного погляду. «Кавалери» та «круглоголові» відчували себе тоді не просто представниками двох партій, а людьми абсолютно різної породи, і уважний спостерігач не може з цим не погодитись. З іншого боку, встановити якусь характерологічну протилежність між англійським «merchant adventurers» і ганзейськими купцями так само неможливо, як і взагалі констатувати якусь більш-менш глибоку різницю між особливостями німецького і англійського характеру в епоху пізнього середньовіччя — окрім тих рис, які можна безпосередньо пов'язати з відмінностями в історичних долях обох народів. Лише сила впливу релігійних рухів — не тільки вона, але вона в першу чергу — породжувала ті відмінності, що їх ми відчуваємо й понині.

Якщо ми, досліджуючи взаємозв'язок між старопротестантською етикою і розвитком капіталістичного духу, будемо виходити із вчення Кальвіна, кальвінізму та інших «пуританських» сект, то це зовсім не слід розуміти так, ніби хтось із засновників чи представників цих релігійних спільнот у якому б то не було значенні розглядав пробудження того, що ми іменуємо тут «капіталістичним духом», як мету своєї життєвої діяльності. Ми, зрозуміло, зовсім не вважаємо, ніби хто-небудь із них розглядав самоцільне прагнення до земних благ як якусь етичну цінність. Взагалі потрібно було б раз назавжди запам'ятати, що програма етичної реформи ніколи не була головною проблемою для жодного із діячів Реформації — у даному випадку ми маємо на увазі насамперед таких осіб, як Менно, Джордж Фоке, Веслі. Вони не були ані засновниками товариств «етичної культури», ані носіями гуманних культурник ідеалів чи прибічниками соціальних реформ. Спасіння душі, і лише воно була основною метою їхнього життя і їхньої діяльності. З цим були пов'язані етичні цілі і практичний вплив їх вчень; і те, і інше виступає лише наслідком чисто релігійних мотивів. А тому ми мусимо рахуватися з тим, що культурні впливи Реформації у більшості своїй — а для нашого спеціального аспекту у переважній більшості — були непередбаченими і навіть небажаними наслідками діяльності реформаторів, часто досить далекими і навіть протилежними за своїм змістом тому, що уявляли собі останні.

Пропоноване дослідження могло б стати скромним внеском для пояснення того, яким чином «ідеї» взагалі можуть впливати на історичний розвиток. Однак для того, щоб з самого початку не виникали непорозуміння стосовно смислу, в якому ми взагалі допускаємо такого роду вплив чисти ідейних мотивів, ми дозволимо собі на завершення цього вступного розділу ще кілька коротких пояснень.

Насамперед слід чітко наголосити на тому, що дослідження такого роду ні в якому разі не можна розглядати як спробу будь-якої — соціально-політичної чи релігійної — оцінки ідейного змісту Реформації. Нам, враховуючи нашу дослідницьку мету, постійно доводиться мати справу з такими аспектами Реформації, які для справді релігійної свідомості повинні видаватися чимось периферійним, якщо не цілком зовнішнім. Адже ми прагнемо чіткіше виявити вплив релігійних мотивів на хід розвитку нашої сучасної специфічно «посейбічної» культури (поряд з безліччю інших історичних мотивів). Отже, наше питання зводиться лише до наступного: що саме із найхарактернішого у змісті нашої культури можна пояснити впливом Реформації, як його історичною причиною. При цьому ми, звичайно, мусимо відмежуватися від тої точки зору, згідно з якою історичну необхідність Реформації можна було б вивести з певних змін в економічному житті. Для того щоб створені реформаторами нові церкви взагалі могли утвердитись, повинна була вступити в дію неймовірна кількість історичних констеляцій, зокрема чисто політичних процесів, котрі не лише не можна підвести під будь-який «економічний закон», але й взагалі не можна пояснити з економічного погляду. Разом з тим, з іншого боку, ми зовсім не схильні захищати ту безґлуздо-доктринерську тезу, буцімто «капіталістичний дух» (у попередньо визначеному нами значенні цього слова) міг виникнути лише внаслідок впливу певних сторін Реформації, чи навіть що капіталізм як економічна система є результатом Реформації. Вже той факт, що ряд важливих форм капіталістичного підприємництва, як відомо, значно давніші, аніж сама Реформація, свідчить про повну безпідставність такої точки зору. Ми прагнемо встановити лише таке: чи мав місце у процесі якісного формування і кількісної експансії «капіталістичного духу» також і релігійний вплив і наскільки далекосяжним він був; які конкретні аспекти культури, що склалася на капіталістичній основі, можуть бути зумовлені цим впливом. При цьому, враховуючи неймовірно складний характер взаємозв'язків між матеріальними підвалинами, формами соціальної і політичної організації і культурно-духовним змістом доби Реформації, ми йтимемо таким шляхом. Насамперед ми спробуємо вияснити, чи існує і, якщо так, то в яких саме аспектах «вибіркова спорідненість» між певними формами релігійних вірувань і професійною етикою. Цим самим, наскільки це можливо, ми зможемо пояснити також тип і загальну спрямованість того впливу, який внаслідок згаданої вибіркової спорідненості релігійний рух справляв на розвиток матеріальної культури. І лише після того, коли все це буде встановлено з певною достовірністю, можна було б спробувати з'ясувати, якою мірою зміст сучасної культури в його історичному розвитку можна зводити до релігійних мотивів, а якою до мотивів іншого роду.


    20 Заповіді (латин.)

    21 Поради (латин.)

    22 Лише вірою (латин.) Один із принципів лютерівського вчення, згідно з яким порятувати душу можна не ділами, а лише Божою вірою. (Прим. перекл.)

    23 Синергізм (Werkheiligkeit) — догматична теорія, згідно з якою людина здатна власними силами добитися сходження на неї Божої благодаті. (Прим. перекл.)

    24 В зажурі озирнулися на ран:
    Недавню щастя їхнього оселю
    Загравою зі сходу охопило,
    Архангелів суворі лики, меч вогненний
    Перепинили вхід у райську браму.
    На очі мимохідь набігли сльози,
    Та висохли невдовзі.
    Світ новий Відкрився перед їхніми очима,
    Здобути собі місце в чім. вело їх Провидіння.

    За руки взявшися, непевним кроком
    З Едему побрели вони
    Пустельним шляхом у широкий світ.

    25 Але ти додай Діла до знань своїх здобутих Терплячість, Стриманість, Любов. Що має милосердям обернутись. До всього доклади ще й Душу, ти не шкодуватимеш за Раєм, Який ти втратив: Знайдеш рай Всередині себе самого — Блаженніший і кращий набагато. (Переклад з англійської Миколи Павлюка. Курсив М. Вебера.)

Сторінка 1 2 3


Відгуки

Ігор
З виду все гарно,бо я нічого ще не читав.
2006-04-20 07:39:52
Відповісти

Олексій, scion@rilan.net.ua
Якщо чесно, то жалкую,що прочитав цей шедевр соціологічної думки раніше на російській мові(іншого перекладу не знайшов). Перед тим як прочитати М.Вебера, я проштудирував книжки з релігієзнавства та познайомився з працями Мартіна Лютера(щоб не бути упередженим). Мені здається праці Вебера вже давно треба включити до навчальної програми не тільки профільних факультетів(як правило соціологічних, тай там не завжди їх вивчають). Короче кажучи, ця праця для тих, хто не вважає себе тупим споживачеи сьогоднішньої дійсності, а намагається розібратися в закономірностях сьогодення. Настійно рекомендую.
2006-07-31 11:46:35
Відповісти

Лена
Основной нигатив, что статья написана очень мелким шрифтом - тяжело для глаз и восприятия...
2007-03-09 18:55:25
Відповісти

weber, weber@share.net.ua
Це просто знахідка, потрібно прочитати, а тут ще й українською. Дякую!!!
2008-12-08 00:53:37
Відповісти

Яна, PodlesnaYana@mail.ru
Я погоджуюсь, що стаття дійсно дуже вдала. Добре, що написана зрозумілою мовою. Раніше бачила цей матеріал на російській. Жалкую, що була змушена розбирати її на російській. Чомусь у нашому вузі всі матеріали даються на російській(навіщо тоді було вступним іспитом робити українську?). Отже стаття чудова. Дякую.
2008-12-09 17:57:53
Відповісти

Віталік
Чудова стаття
2009-04-21 21:15:29
Відповісти

Микола Б., m.bortsov@gmail.com
Так ведь можно менять размер шрифта в Вашем обозрителе Интернета. Научитесь, как это делать.
2009-05-02 12:58:47
Відповісти

Христина, xrystuk@gmail.com
Дуже вдячна за україномовний переклад!!!
2010-04-13 21:27:17
Відповісти


Ваше ім'я:
E-mail:
Коментар: 
 

  
 
Проект відкрито 16 жовтня 2002 р.
Розробка, дизайн: Олександр Данилюк, малюнки: Тетяна Горохова
Copyright © 2002-2011, Management.com.ua