Проект Management.com.ua
На головну ВступВізії

АРТУР ШОПЕНГАУЕР: ПРО ГЕНІЯ

Геніальність по-Шопенгауерівськи — трішки роздумів про талановитих і геніальних людей

by Petro Bevza
Малюнок: Петро Бевза
      отужна міжнародна компанія запрошує талановитих молодих людей...", "Війна за таланти у світі досягнула свого апогею...", "Чому роботодавці готові платити втричі більше за талант?.." — приблизно такими заголовками сьогодні годує нас ділова преса. Талант перетворюється на об'єкт спекуляції. Як у тому анекдоті: Знаєте чим відрізняється відразливий, облізлий, хвостатий щур із бридкими червоними очима від ніжного, білого і пухнастого мишенятка із привабливим хвостиком?.. Піаром!

      Так от, на думку таких авторів: Талант — це піар!

      В суспільстві, в якому повільно але впевнено зростає рівень прагматичності, все менше та менше місця залишається для інтуїції. Ми підносимо логіку до небувалих вершин. Здатність діяти усвідомлено (а ще краще — систематизовано) є великою чеснотою.

      Ми часто намагаємося все порахувати і вичислити, забуваючи, що деякі категорії нашого життя не піддаються математичному аналізу. Троянда прекрасна тому, що ми сприймаємо її такою, якою вона є, узагальнено, не вдаючись у деталі. Але спробуйте розібрати її по пелюстках, вивчити під мікроскопом, проаналізувати зв'язки між молекулами, розкласти запах на атоми — і троянда перестане бути прекрасною. Її знищить наше бажання застосувати логіку там, де слід вдаватися до образного сприйняття.

      Талант — це Божий дар, який здатен зробити наші життя щасливішими. Але сучасне його розуміння намагається вкласти категорію талановитості у рамки математичних формул. Нонсенс, але якщо сучасні тенденції збережуться, то через кілька років, буде "винайдено" 100-відсотково надійний алгоритм досягнення талановитості. Щось на зразок "10 кроків до таланту" чи "10 правил талановитої людини"...

      У начерку Шопенгауера "Про генія" бачимо зовсім інший підхід до талановитості. Видатний філософ частково протиставляє поняття "талант" і "геній", називаючи першого продуктом світу суб'єктивного, а другого — наслідком об'єктивного "іншого" сприйняття світу. Таке розмежування може виявитися надзвичайно корисним для кращого розуміння феномену Візії. Адже по суті, візіонер — це щось середнє між Шопенгауерівським талантом та генієм.

      Одне очевидно: Візіонери — люди, які творять і надихають, внаслідок зусиль яких народжуються нові світи і категорії — не можуть бути наділені лише талантом у його сучасному розумінні. Проте й чистими геніями (якими їх описує Шопенгауер) вони також бути не можуть. Адже геній, на думку філософа, бачить світ, відмінний від інших, і живе у цьому світі. Він пізнає істинну суть, але ніщо матеріальне йому не властиве. Натомість візіонери (а ними часто є люди бізнесу — тобто ті, хто просто за визначенням не може бути відірваний від реальності) отримуючи енергію та натхнення зі світу ідей, не відчужуються від світу матеріального. Вони однаково наділені як здібністю до дискурсивного пізнання (талант) так і до пізнання інтуїтивного (геній).

      Кажучи сучасними словами: талант може бути ознакою людини прагматичної. Такої, яка здатна до математично-правильного аналізу дійсності, з легкістю знаходить найкраще рішення у складних обставинах. Такої, яка легко адаптується до певних рамок і досконало відточує навички, необхідні для виживання в них. Проте не часто задумується про можливість зміни цих рамок.

      Натомість геній — це людина творчості, яка бачить "зовсім інший світ, ніж усі люди". Геній бачить важливе у розумінні сутності речей, і тому, намагаючись пізнати об'єктивну сутність, часто забуває про власні інтереси. Не варто заздрити генієві! Віддаючись ідеї, він часто жертвує своїм особистим життям і щастям. Історія показує нам безліч випадків, коли геніальні люди були глибоко нещасними.

      Візіонер — це людина, яка зуміла вдало поєднати у собі ознаки таланту та генія. Живучи у реальному світі та щодня працюючи із реальними людьми, візіонер повинен володіти логічним мисленням і здатністю до аналізу, які часто притаманні талантові. Але він не зміг би "заразити" своєю ідеєю інших та вести їх до спільної "візії", якби не був до певної міри "дивакуватим" генієм та не навчився бачити "зовсім інший світ".

      Артур Шопенгауер, начерк якого допоможе краще розібратися у феномені геніальності, народився 22 лютого 1788 року в місті Данцігу. Батько Шопенгауера хотів зробити з нього купця, але на його превеликий жаль сина зовсім не цікавила комерція. Натомість хлопчик дуже рано захопився філософією. Поступивши у 21 рік до дуже відомого на той час Гетінгенського університету, Шопенгауер дуже швидко потрапляє під вплив Шульца і переходить на філософський факультет.

      У 1813-му році він видав свою першу працю "Про чотириякий корінь закону достатнього обгрунтування". Цей труд відразу звернув на себе увагу та викликав схвальні відгуки у періодичних виданнях та похвалу від учителя Шульца. Закінчивши у 1818-му році свою працю "Світ як воля і уявлення", Шопенгауер уклав угоду з видавництвом Бронгауза, але, не дочекавшись виходу в світ своєї книги, над якою працював чотири роки, він рушив у подорож по Італії.

      У 1833-му році він остаточно вирішив поселитися у Франкфурті-на-Майні і прожив у цьому місті нікуди не виїжджаючи 28 років. До останнього року свого життя Шопенгауер мав чудове здоров'я. З квітня 1860-го року у нього почали траплятися пришвидшення серцебиття і відчуття стиснення у грудях. А 21 вересня цього ж року Шопенгауер віддав Богові душу.

      Могилу Шопенгауера прикрашає проста надгробна плита, оплетена плющем. На цій могилі висічені лише два слова: Артур Шопенгауер і більш нічого — ні року його народження, ні смерті, ні будь-яких інших слів.

      Філософія Шопенгауера, чий начерк ми пропонуємо нижче, не завжди знаходила підтримку в наукових колах, тож він тривалий час не працював і, маючи спадок батька, просто подорожував Європою, роздумуючи про сенс буття. Цей німець вважав, що перші 40 років життя людини — це текст, а наступні 30 — коментар до цього тексту, який дає зрозуміти його справжній зміст.

      Основні моменти теорії Шопенгауера, які він висвітлив у книзі "Світ як воля і уявлення", частково почерпнуті із філософських систем Індії, провидінь Лейбніца, Берклі, Юма та Канта. Творчо підійшовши до ідеї Канта про світ явищ (феноменів) та речей у собі (ноуменів), Шопенгауер створив свою теорію. Він скористався ідеєю Канта про те, що світ є таким, яким його уявляє людина. Світ у Шопенгауера складається із двох сфер: одна сфера — світ як уявлення (за Кантом, світ явищ); друга сфера — світ як воля (світ речей у собі). Над світом уявлень панує причинність, елементи світу уявлень розпорошені у часі та просторі; світ волі протилежний до нього. Він недоступний причинності, він спонтанний, нічим не обмежений, над світом волі не владний ні час, ні простір. Шопенгауер розглядав задачу філософа, як необхідність знайти різницю між цими двома діаметрально протилежними світами та їх межі.

      Проте, пропонуємо Вам особисто познайомитися із відомим Шопенгауерівським начерком. Сподіваємося, Вам буде цікаво...

      Ярослав Федорак,
      editor@management.com.ua

Артур Шопенгауер
Про генія

Артур Шопенгауер (Arthur Schopenhauer) Здібність, про яку йшлося, на вищому ступені свого розвитку називається генієм. Від того, що платонічні ідеї сприймаються скоріше шляхом споглядання, ніж шляхом відволікання, зрозуміло, сутність генія міститься в повноті і силі цього роду пізнання. Тому геніальними прийнято визначати тi твори, які виникли із споглядання. Такими є твори мистецтва, поезії i навіть філософії. Вже звідси можна засвідчити, у чому різниця між генієм i власне талантом. Талант є здібність до дискурсивного пізнання; обдарований нею мислить швидше i правильніше за інших. Геній, навпаки, е здібністю до інтуїтивного пізнання, i обдарований нею бачить зовсім інший світ, ніж усі люди.

Інтелект, який за своїм призначенням є тільки середовищем мотивів, у звичайному стані сприймає лише відношення речей до їх волі. Відношення ці бувають трьох видів: прямі, опосередковані та взаємні. Інтелект тварин сприймає тільки прямі відношення: те, що не стосується волі, зовсім для них не існує. Тому ми часто дивуємося, що навіть найбільш розумні з тварин не помічають раптових i різких змін в оточуючому їх середовищі. Що стосується людини зі звичайними здібностями, то хоча розуміння її значно глибше, ніж у тварин, проте воно не поширюється далі пізнання взаємних відношень речей. Тому вона не має можливості піднятися до об'єктивних образів; інтелект її у той же час зупиняється, як тільки звільняється від служіння волі у нього немає достатньо енергії для самостійного споглядання світу без конкретної мети. Навпаки, геній споглядає світ виключно об'єктивно, без всілякого відношення до волі i навіть зашкоджуючи їй. З фізіологічної точки зору, таку перевагу інтелекту над волею необхідно вважати незвичним явищем, чимось схожим на monstrum per excessum. Таким чином, сутність генія полягає у значному надлишку інтелекту, достатньому для споглядання загального буття. Внаслідок цього геній зобов'язаний служити людству, між тим як звичайний інтелект може служити тільки окремим одиницям. Щоб пояснити справу точніше, необхідно зауважити, що якщо звичайна людина складається з 2/3 волі i однієї третини інтелекту, то геній напроти, складається з 2/3 розуму i однієї третини волі. Можна це усвідомити завдяки такому хімічному порівнянню. Основа та кислота середньої солі відрізняються тим, що в обох радикал знаходиться у зворотному відношенні до кисню; основа саме одержується від того, що радикал переважує у ньому кисень, тоді як у кислот! переважним елементом є кисень. Таке точне відношення існує між звичайною людиною i генієм, у сенсі волі та інтелекту. Звідси виявляється рішуча різниця між ними, яка помітна у всієї істоти, прагненнях того чи іншого, але особливо відбивається на справах та їх творах. Звідси потрібно додати ту різницю, що одночасно з тим як протилежність хімічних елементів супроводжується звичайно сильнішою спорідненістю та взаємним тяжінням, у людському сенсі, навпаки, ми спостерігаємо дійсно зворотне явище.

...геній споглядає світ виключно об'єктивно, без всілякого відношення до волі i навіть зашкоджуючи їй
Найближчим виразом цієї надзвичайності необхідно вважати здібність до простого споглядання, притаманну більшості майстрів живопису i скульптури, тому що відстань між моментом споглядання i художнім твором у даному випадку незначна, то i форма відображення геніальності, простіша i зрозуміліша. Геніальність виражається не просто в інших випадках, але джерело усіх великих творів завжди одне i те ж — споглядання.

Тут влучним буде таке зауваження. Філософія минулого століття відносила споглядальну здібність до «нижчих сил душі». Аделунг, сучасник цієї філософії, кажучи деінде про генія, бачить в ньому «значне панування нижчих сил душі». Звичайно, це — забобон, тому що ми бачили, що джерело споглядання не грубе почуття, а вільний інтелект. Тим не менше, визначення Аделунга зовсім не так безглузде і не заслуговує такого жорсткого глумління, з яким Жан-Поль напав на нього у своєї «Естетиці». Взагалі я повинен зауважити, що цей твір, незважаючи на відомі переваги, має вагомий недолік: як тільки мова йде там про теоретичне питання, застосовуються зовсім невдалі жарти, виписані метафорами.

Відтак, будь-яке глибоке знання, що має в основі розуміння сутності речей, всіляке істинне творіння мистецтва, поезії і філософії, навіть найвища мудрість — все це виникає шляхом споглядання. Витвір таланту, розуму, дотепності, які більш-менш розраховані на потреби волі, виникають з голих понять та відволікань.

Хоча споглядання вбирає свій зміст з дійсності, воно не спроможне обмежитися тільки одним сучасним, тому що на останнє можуть здійснити вплив випадковості, завдяки яким об'єкти рідко потрапляють у досконалому вигляді. Тому спогляданню необхідний засіб, спроможний замінити недоліки дійсності. Таким засобом є фантазія, що складає також необхідну умову генія. Завдяки такому засобу, геній може репрезентувати собі кожний предмет або подію у вигляді живого образу, а також викликає за власним бажанням ті образи, які у даний час не існують більше у реальності або ж існують тільки у викривленому вигляді. Тому між генієм і людиною з відсутністю фантазії буде таке ж відношення, як між орлом, що вільно почуває себе у повітрі, і слимаком, що приріс до підводного каменя. І дійсно, людина, що не має дару фантазії, здатна тільки на чуттєве споглядання або до відволікаючого знання.

Хоча споглядання, як ми бачимо, є єдиним засобом геніального розуміння, проте об'єктом його бувають не окремі речі, а відображені в них платонічні ідеї. Основна риса генія — виокремлення загального в окремому. Звичайний розум, навпаки, бачить у кожній окремій речі тільки окреме, тобто те, що має відношення до його волі. Тому генію притаманне дослідження сутності речей, а таланту — галузь окремих явищ.

Тепер розглянемо особливості генія, обумовлені незалежністю інтелекту від волі. Радість, що відчуваємо ми під час прочитання, наприклад, Гетевських пісень або Жан-Полівських описів природи, базується на тому, що ми стаємо на деякий час учасниками об'єктивності цих поетів, тобто тієї повноти, з якою «світ як воля» виокремлюється в їх свідомості від «світу як уявлення».

Те, що називають поетичним піднесенням, натхненням, захватом та ін., також є миттю звільнення інтелекту від служіння волі, — та мить, коли ми осягаємо сутність речей.

З тієї ж причини твори генія виникають не з хаосу і примирення, а із суворої і несвідомої необхідності.

Та ж особливість відображається зовнішнім чином: на світлому чолі генія і у пронизливому погляді його можна побачити якусь піднесеність, навіть неземну радість, затемнену сумним виразом губ та інших рис обличчя. Навпаки, залежність пізнання від бажання у більшості людей надає обличчю вульгарного виразу.

...між генієм і людиною з відсутністю фантазії буде таке ж відношення, як між орлом, що вільно почуває себе у повітрі, і слимаком, що приріс до підводного каменя
Воля як коріння інтелекту опирається всякій дійсності, ворожо налаштованій на її цілі. Тому інтелект тоді тільки здатний до об'єктивного і глибокого розуміння зовнішнього світу, коли він зовсім звільнився від волі. У протилежному випадку він спить глибоким сном до тієї пори, поки воля (інтерес) не збудить його. У хвилини неспання він часто буває енергійним і навіть винахідливим, але в той же час він однобічний, тому що він бачить у речах тільки те, що має відношення до волі. Все ж інше або зовсім вислизає від нього, або сприймається ним у викривленому вигляді. Так, наприклад, подорожньому, якому трапиться жахливо та поспіх переїздити через Рейн, ця річка може здатися тільки стрічкою, а мости, що перекинуті через неї, рисками, розташованими впоперек. В мозку людини, стурбованої чимось, світ уявляється схожим на чудову місцевість на полі бою. Дійсно, ці приклади на межі крайнощів, вони узяті заради усвідомлення відображеної думки; але про всяк випадок, кожне, найменше збудження волі неодмінно приводить до спотворення уявлення, у сенсі вищенаведених прикладів. У своєму істинному вигляді і блиску, у повному своєму значенні світ може лише тоді бути уявленим, коли інтелект, вільний від волі, витає також вільно над світом і не прискорюється бажаннями, діє з повною енергією. Дійсно, таке явище є ворожим до природи і призначення інтелекту, відповідно відомим чином, неприродно, але у ньому саме і міститься сутність генія, між тим як у звичайних людей воно буває лише приблизно і тільки — у виключних випадках життя. У цьому відношенні чітке зауваження Жан-Поля («Vorschule der Aesthetik» §12), що сутність генія є розуміння. Дійсно, середня людина; що є рабом своєї волі, до того зникає у плині життя, що бачить речі і не розуміє їх значення. Тому можна порівняти ЇЇ з маклером, що постійно товчеться на амстердамській біржі: подібно до нього, вона чує тільки те, що говорять навкруги і ближче до неї, але не помічає загального гуркоту, який здалека нагадує шум моря. Геній, навпаки, не зникає у плині життя, тому що він розуміє як усе, що оточує його, так і об'єктивне значення кожної речі.

Це розуміння саме і робить майстра живопису здатним до правильної передачі, за допомогою барв, природи, яку він бачить, а поета — до точного відтворення, за посередництвом слів, реальної дійсності і усього того, що інші люди тільки відчувають, але неспроможні відобразити. Тварина перебуває у постійній тривозі. Свідомість у неї є, тобто вона пізнає себе, своє благо і страждання, а також речі, що зчиняють і те, й інше; тільки пізнання це завжди суб'єктивне: тварині все здається зрозумілим само собою, і тому воно не може стати для неї ні сюжетом (об'єктом уявлення), ні проблемою (об'єктом розмірковування). Свідомість тварини, таким чином, дійсно іманентна. Хоча якість свідомості звичайних людей значно вища, але ж все-таки вона споріднена зі свідомістю тварин, тому що у більшості людей розуміння речей і світу іманентне. Звичайна людина бачить окремі речі, але не бачить світу, вона фіксує власні дії та страждання, але себе не розуміє. У міру збільшення у нескінченних ступенях чіткості свідомості, збільшується спокій, і вона поступово доходить до того, що іноді, хоча рідко, знову ж таки у різній мірі, промайне, схожа на блискавку, у розумі думка: що означає все це? або: як відбувається все це? Перше питання, при значній чіткості і силі, робить людину філософом, друге — художником або поетом. Таким чином висока принадність того чи іншого вкорінена у спокої духу, що, головним чином, виникає з чіткості, з якою вони осягають світ і самих себе; але увесь хід справи залежить саме від того, що інтелект, завдяки значному надлишку, звільнюється від волі, якій він повинен природно слугувати.

Визначна також інша особливість генія, а саме: меланхолійний настрій. Це пояснюється тим, що при несприятливих умовах, ворожих до волі, інтелект легше відривається від неї, ніж за сприятливих умов. Крім того, меланхолія залежить від того, що воля до життя тим легше відбиває власну суєтність, чим яскравіше вона осяяна світлом інтелекту. Меланхолія генія має символічну схожість з верхівкою Монблану. Ця гора буває більшою частиною вкрита хмарами, але ранком хмари відступають, і вона вся наповнюється потоками сонця. Також і геній, що перебуває більшою частиною у меланхолійному настрої, раптом може бути осяяний світлом радості, коли інтелект його звільниться від волі. До генія можна пристосувати вислів Джордано Бруно: in tristita hilaris in hilaritate tristis.

Звичайна людина бачить окремі речі, але не бачить світу, вона фіксує власні дії та страждання, але себе не розуміє
Визначальна риса всілякого дурня полягає у тому, що інтелект його тісно пов'язаний з волею. Тому він займається тільки тим, що надає йому користь. Він пише погані картини, вірші, створює безглузді, недотепні і навіть погані філософеми, особливо коли надається могутнім світу цього. Всі справи і прагнення його носять корисливий характер. Найбільше, що вдається йому досягнути — це засвоєння зовнішньої форми геніального твору, але він вважає при цьому, що перевищив сам взірець. Коли ж розвіється його омана, він не сумує і сподівається отримати успіх шляхом доброї волі. Але і його спіткає невдача, оскільки добра воля прагне тільки до особистого інтересу; він забуває, що у справі мистецтва і філософії важливіша за все його обдарованість, геніальність, але ж не добра воля. Хоча для нього ж краще, щоб він забув про це, інакше йому буде гірше жити у світі. Добра воля має значення в моралі, ніж у мистецтві.

Взагалі багато означає те, який погляд мають на речі деякі люди. Більшість з людей бачить найбільш важливе в власному добробуті або у добробуті близьких і тому вона спрямовує всі зусилля у цей бік. Геній, навпаки, бачить важливе у розумінні сутності речей, і тому частіше забуває власні інтереси. Подібно до того, як олов'яні ніжки примушують гумову ляльку приймати завжди одне і те ж положення відповідно до центру тяжіння, так інтелект кожної людини постійно тяжіє до інтересів її, а все інше він ігнорує як надлишкове і потворне. Тому тільки звичайні розуми, важливіший інтерес яких полягає в теоретичному ставленні до світу, тільки вони можуть розуміти сутність речей, а відповідно — розуміти великі істини. Безумовно, таке об'єктивне ставлення до світу є дещо незвичайне, навіть неприродне, але тільки воно виокремлює людину з більшості. У тому полягає велич генія. В той час, коли для генія творчість і чисте мислення самі по собі є метою, вони для інших — засіб досягнення особистого блага. Взагалі великим необхідно вважати того, хто у своїх діях і думках переслідує не власні інтереси, а яку-небудь об'єктивну мету; він залишається великим навіть тоді, коли ця мета, чомусь незрозуміла, поведе до злочину. Він великий попри всі обставини через те, що турбується не про себе, не про свої справи. Дрібним, навпаки, необхідно вважати все, що спрямоване до особистих прагнень, тому що людина такого роду визнає тільки власні дрібні інтереси. Велика людина пізнає себе у всьому і всіх; вона не існує тільки у власному обмеженому колі, подібно до звичайної людини, але існує з усім світом. Через те їй важливе ціле, яке вона намагається зрозуміти, відобразити, пояснити або ввести у практичне життя. В сенсі цієї всебічності і називають таку людину великою. Тому тільки таким людям і притаманне високе звання героя або генія; цей титул свідчить, що такі люди, всупереч людської природі, шукали не своєї особистої справи, жили не для себе, а для всіх. Виходячи з того, що більшість завжди дрібна і ніколи не може бути великою, не має необхідності робити висновок, що геній повинен завжди і у всьому бути великим:

      Denn aus Gemeinem ist der Mensch gemacht,
      Und die Gevohnheit nennt er seine Amme.

Більшість людей ніколи не можуть бути великими, геній тільки іноді не буває ним, саме в той час, коли він піклується про задоволення власних фізичних потреб. Це — підстава для тієї істини, що міститься у відомому вислові, що для камердинера не існує героя.

Найкраще в людині — це її внутрішня гідність. Тому геніальність вже сама по собі є винагородою, «Хто з талантом народжений для таланту, той знайде у ньому краще буття» — говорить Гете. Коли ми дивимося на діяльність великої людини, що жила задовго до нас, ми не повинні вважати, що вона щаслива була, що усі повинні дивуватися їй, але повинні уявити себе, вона була щаслива, коли знаходила насолоду у власному генії, творами якого користуються наступні покоління. Прийнято вважати, що геній щасливий від усвідомлення слави. З цим не можна погодитися. Насолода не у славі, не поза нами, а в нас, у процесі творчості, тобто у тому, чим набувається ця сама слава. Але, з іншого боку, смішно доводити суєтність слави, посилаючись на те, що після смерті ми не можемо насолоджуватися нею. Той, хто доводить це, нагадує того жартівника, який, бажаючи переконати свого товариша у поганому стані устриць, показав йому гору порожніх домівок слимаків, що були розкидані по дворі.

З викладеного вище можна побачити, що геній є інтелект, що змінив своє первинне призначення, тобто служіння волі. На цьому базуються страждання генія. Перед тим як перейти до їх розгляду, ми проведемо паралель між генієм і нижчими ступенями інтелекту.

Інтелект більшості людей, постійно пов'язаний з волею, можна розглядати як комплекс дротів, якими кожна лялька всесвітнього театру набуває руху. Навпаки, генія можна порівняти з живою людиною, що грає разом з великими ляльками на сцені. Між ними вона єдина істота, яка розуміє зміст п'єси, і тому з бажанням зникає на короткий час, щоб здалека спостерігати за їх грою. Така різниця між генієм і звичайним інтелектом.

Велика людина пізнає себе у всьому і всіх; вона не існує тільки у власному обмеженому колі, подібно до звичайної людини, але існує з усім світом
Різниця ж між генієм і дуже розумною людиною така. Інтелект останньої має виключно практичне спрямування. Внаслідок цього розум її завжди зайнятий цілеспрямованим вибором засобів, які відносяться до волі. Стійка практична серйозність, яка відома була ще у давніх римлян під ім'ям gravitas, полягає у тому, що інтелект не залишає свого служіння і відходить від всього, що його не стосується. При цій серйозності такий розбрат між волею й інтелектом не зрозумілий, що є одним з головних умов генія. Людина тільки розумна, здатна до великих справ у практичному житті, завдяки тому, що знаходиться під могутнім впливом зовнішніх речей, може пізнавати тільки відношення між ними, відповідно і її інтелект тісно пов'язаний з волею. Перед геніальною людиною, в об'єктивному спогляданні її, світ проходить як дещо виокремлене від неї, як предмет споглядання, що виводить волю з свідомості. Звідси і різниця між вчинком і твором. Останнє потребує об'єктивності, обумовленої повним виокремленням інтелекту від волі. Вчинок потребує тільки уміння застосовувати знання до життя, присутності духу, рішучості і взагалі таких якостей, які можливі лише за умови повної залежності інтелекту від волі. Де цю залежність зруйновано, там інтелект, відхиляючись від свого природного призначення, залишає служіння волі; при чому навіть у хвилини граничної потреби, він проголошує свою свободу, наприклад, тим, що не в стані буде утриматися від художнього споглядання навколишніх обставин, від яких йому загрожує особиста небезпека. Інтелект розумної людини знаходиться завжди на дозорі, він співвідноситься завжди з обставинами і ніколи не впадає подібно генію у крайнощі, оману або безумство. Гете чудово відобразив цей контраст між генієм і практичною людиною в особі Тасса і Антонія. На цьому розмежуванні інтелекту і волі базується так часто бачена схожість геніальності з безумством. Але не слід вважати, що геній супроводжується меншою інтенсивністю волі, ніж практичний розум. Навпаки, необхідною умовою генія повинна бути могутня воля. Що ж стосується розмежування, то воно виникає внаслідок значного надлишку інтелекту над мірою, яка необхідна для потреб волі. З тієї самої причини автори великих творів зустрічаються у тисячу разів рідше, ніж люди справи. Той великий надлишок інтелекту, про який ми вже говорили, і є причиною того, що останній бере рішучу перевагу над волею, звільняється від неї і, забуваючи про своє призначення, діє з власного пориву, результатом чого є твори генія.

Через те, що інтелект у хвилини творчості не відповідає інтересам волі, то витвір його не має корисної мети. Він займається музикою, філософією, поезією без всякої мети, а суто на потребу. Відсутність користі — ось характерна і у той же час привілейована риса геніальних творів. Напроти, твір звичайних розумів мають на меті покращити або полегшити які-небудь недоліки суспільного або подружнього життя, взагалі мають на увазі яку-небудь реальну користь. Твір звичайних розумів можна порівняти з плодами дерева, а твори генія з квітами. Крім того, у дійсності прекрасне рідко поєднуються з корисним. Високі чарівні дерева не приносять плодів, напроти, плодові дерева у більшості бувають не такі чарівні і потворні; духмяні садові троянди неплідні, тоді як маленька, дика, не духмяна приносить плоди; найпрекрасніші будови не мають корисного призначення, наприклад, храми, пам'ятники та ін., між тим як найкорисніші і потрібні частіше бувають потворні.

Таким чином практична людина використовує свій розум відповідно до її природного призначення, для розуміння різноманітних відносин речей. Геній, навпаки, використовує його проти призначення — на об'єктивне розуміння сутності речей. Тому геній належить світові, який отримує через нього сенс і значення, а не належить сам собі. Звідси джерело всіх страждань генія. Взагалі геній страждає внаслідок неприродного застосування інтелекту. Почати з того, що інтелект повинен підкорятися двом панам: собі та волі. Тому що власне служіння, тобто об'єктивне споглядання, ближче до нього, ніж служіння волі, інтереси волі частіше залишаються без уваги. Внаслідок цього обдарований генієм все більше стає непринадним для життя. Крім того, тому що інтелект генія відрізняється незвичайною силою пізнання, то він бачить у речах скоріше загальне, ніж окреме, між тим як служіння волі потребує, головним чином, пізнання окремого. І тоді ця надмірно посилена здібність спрямовує раптом всю свою енергію на обставини і потреби волі, то надмірно живе сприймання їх неминуче приводить генія до крайнощів: все буде йому здаватися у дуже яскравому світлі, у різких барвах, у збільшеному вигляді. Для більш точного пояснення цієї думки я наведу такий вислів. Всі великі плоди теорії, яка б вона не була, досягаються тим, що винуватець їх спрямовує всі сили свого розуму на відомий пункт, у якому збирає і зосереджує їх з такою потужністю, що увесь світ тоді для нього вже не існує. Але це явище, що складає привілей генія, зустрічається дуже рідко, іноді у звичайних обставинах кожного дня його життя, які, зібрані у такому фокусі, отримують чудернацькі розміри, подібно до того, як під сонячним мікроскопом комаха приймає великі розміри слона. Тому геній надто пристрасно ставиться до життя; всіляка дрібниця, яку не помічає звичайна людина, здається йому надто важливою; те, що для інших має важливе значення, існує для нього причиною радості або смутку. У цьому сенсі геній не відрізняється тверезістю, і, навпаки, тверезі люди не бувають геніальними. Інші страждання генія відбуваються внаслідок надзвичайної чуттєвості, що залежить від посиленої праці серця і діяльності нервової системи. Завдяки цьому геній відрізняється емоційністю афектів, меланхолією та швидкою змінністю настрою. Така велика різниця зі звичайною людиною! Геній замріяний, замислений, пристрасний і нервовий у спілкуванні; звичайна людина, навпаки, відрізняється спокоєм, врівноваженістю і поміркованістю.

Крім того, геній більшу частину життя перебуває одинаком, тому що між ним і більшістю не існує точок зближення. У більшості переважає прагнення, у нього ж — пізнання; тому радощі звичайних людей — не його радощі, а навпаки. Вони лише моральні істоти, що мають між собою корисні відношення; він же є чистий інтелект, який, як такий, належить усьому людству. Хід думок в інтелекті, що звільнився від материнської землі-волі і тільки щойно повертається до неї, неодмінно повинен відрізнятися від звичайного інтелекту, прикріпленого до свого коріння. Внаслідок такої різниці геній не здатний до обміну думок або до розмови з іншими, тобто з людьми звичайними. Більшість людей не виносить навіть присутності його, тому що він мимоволі пригнічує їх своєю величчю. Тому геній повинен вважати себе щасливим, якщо він позбавлений дрібних турбот життя і має достатньо вільного часу для творчості і розмірковувань. Але це не означає, що геній завжди щасливий. Навпаки, геніальні люди у переважній більшості нещасні. Це залежить, головним чином, від ворожого ставлення до них сучасників. Звичайні таланти завжди є своєчасними, тому що, проникнені духом і потребами свого часу, вони безумовно приносять користь загальному ходу освіти і розвитку спеціальних знань. За ці послуги вони отримують матеріальні винагороди і моральну підтримку у вигляді поваги, пошани та ін. Але за це навіть ближче покоління не може користуватися їх творами, тому що смаки і потреби змінюються. Геній, навпаки, завжди рухається проти течії, не опановуючи смаки і потреби сучасників. Тому твори його мають значення для всіх часів і для всього людства. Ставлення генія до талантів можна відобразити словами євангеліста: «Мій час ще не прийшов, а для вас завжди час» (Іоан, 7, 6). Талант може надати тільки те, що не перевищує середнього рівня розуміння. Внаслідок цього таланти знаходять собі шанувальників. Геній надає значно більше, ніж здатна розуміти більшість і тому він часто залишається невідомим. У цьому відношенні можна уявити його подібно стрільцю, що потрапляє у ціль, нікому не відому, не визначену у майбутньому, лише небагатьма знавцями. «Нам, — говорить Гете, — природжена здібність до наслідування; але він, для кого подібний, для нас незрозумілий. Надзвичайне зустрічається рідко, але ще рідше воно гідно оцінюється».

Тому, хто стане заперечувати, що тільки жебраки не здатні оцінити генія, можна відповісти словами Маккіавеллі: «Nel mondo nonse non volgo», тобто у світі немає нікого, крім жебраків; або словами Тило: «кожний належить натовпу, хоча не підозрює цього». Внаслідок такого запізнього визнання людство рідко насолоджується геніальними творами, відчуттям колориту, який надає їм сучасності, але користується ними, так би мовити у зів'ялому вигляді, як фініками та смоквами.

Ставлення генія до талантів можна відобразити словами євангеліста: «Мій час ще не прийшов, а для вас завжди час» (Іоан, 7, 6)
Якщо ми звичайно розглянемо генія із зовнішнього або тілесного боку, то знайдемо, що він обумовлюється анатомічними і фізіологічними якостями, які виокремлено рідко бувають досконалі, ще рідше — усі разом, але які тим не менш усі необхідні; звідси зрозуміло, чому геній зустрічається лише як єдине, зовсім виняткове явище. Базовою умовою геніальності (NВ. Говорячи про генія, ми уявляємо чоловіка, тому що жінка, за своєю суб'єктивністю, не може бути геніальною) є вагома перевага почуттів над чуттєвістю та здібністю до відтворення. Таким чином, система головного мозку повинна бути чітко ізольована від нервово-вузлової. За таких умов мозок може цілком правильно і незалежно вести своє паразитичне життя. Але у зв'язку з тим, що така діяльність шкідливо відбивається на добробуті інших частин організму і легко може навіть зруйнувати їх, то, вочевидь, міцна статура і, особливо, здоровий шлунок також складає необхідну умову генія. Що стосується головного мозку, то він повинен відрізнятися значним розвитком, а також надзвичайним розміром завтовшки і заввишки, таким чином, щоб була значна перевага більшого мозку над малим. Багато означає також і форма мозку як у цілому, так і в окремих частинах його, але довести щось конкретне при цьому не можливо, оскільки наукових даних недостатньо. При цьому високі якості мозку легко визначати за формою черепа. Далі, тканина мозку повинна бути дуже тонка і складатися з ніжної, здатної до легкого подразнення субстанції. Кількісне відношення між білою і сірою речовиною також має значення, але яке саме сказати важко, тому що не існує таких даних. З протоколів розтину можна побачити, що мозок Байрона мав вагу 6 фунтів, при чому було зафіксовано перевагу білої речовини над сірою. Те ж саме стосується мозку Кюв'є, який мав вагу у 5 фунтів. Нормальна вага мозку більшості людей дорівнюється З фунтам. На відміну від головного мозку спинний мозок і нерви повинні бути дуже тонкі. Крім того, череп повинен складатися з тонких кісток, які б слугували мозку тільки як захист, а не як тісна тюрма. Всі ці особливості у побудові голови і нервової системи успадковуються від матері, але самі по собі вони ще не достатні, щоб народитися генієм; необхідно, крім того, успадкувати від батька живий і пристрасний темперамент, що обумовлюється великою енергією серцебиття і кровообігу. За такої умови, по-перше, посилюється тургесценція (спучення) мозку із зовнішнього боку; по-друге, мозок приходить у потужне внутрішнє потрясіння, необхідне для посиленої його діяльності. Зрозуміло, що чим сильніше поштовх серця, тим сильніше тиск крові через чотири мозкові артерії, і, відповідно, тим сильніше і поштовх маси мозку. Усьому цьому, без сумніву, сприяє невеликий зріст, а також коротка шия, тому що кров тоді скоріше поступає до мозку, ніж при високому рості. Тому великі люди рідко бувають великого зросту. Хоча короткі шиї не завжди бувають необхідною умовою генія; у Гете, наприклад, шия була більш ніж коротка. Але при відсутності умови кровообігу, що успадковується від батька, сприятливі якості мозку з боку матері нададуть, у кінцевому результаті, найбільше тільки талант, тонкий розум, у поєднанні з в'ялим, флегматичним характером. Але геній не може бути флегматиком. Навпаки, якщо ця умова існує без першого, тобто при звичайній і навіть поганій побудові мозку, то вона надає в результаті жвавість характеру без розуму, спалах без світла, людей безглуздих, несамовитих, буйних. З двох братів звичайно старший може бути геніальним, ніж молодший; це пояснюється тим, що у перші роки подружнього життя батьки, особливо чоловіки, знаходяться у повному розквіті сил і здібностей.

Мені залишається зробити ще одне зауваження про дитячий характер генія, тобто про відому схожість між генієм і дитиною. У дитини, так саме як у генія, ми спостерігаємо рішучу перевагу мозку і нервової системи над іншими частинами тіла. Вже на сьомому році життя мозок дитини досягає повного розквіту. Значно пізніше наступає розвиток статевих органів, і тільки з початком мужності спостерігається перевага чуттєво-статевої і репродуктивної діяльності над роботою мозку. Цим пояснюється той факт, що діти взагалі бувають дуже розумні, дотепні, винахідливі, здатні до теоретичних занять, ніж дорослі. У дітей внаслідок посиленого розвитку мозку, взагалі більше розуму (інтелекту), ніж волі, тобто більше прихильності до пізнання, ніж пристрасті і бажань. Тому дитинство є віком цнотливості і щастя, втраченого раю, на який ми потім дивимося зі смутком та заздрістю. Причина цього стану полягає у тому, що у дитинстві ми більше пізнаємо, ніж бажаємо, причому іззовні воно підтримується новизною і свіжістю речей. Тому у цей світлий ранок життя, світ сприймається нами як чарівно прекрасний; бажання і турботи надто дрібні у порівнянні з потребою знання. Цим пояснюється той цнотливий і ясний погляд дітей, від якого дорослі бувають у захваті, той вираз надземного спокою, який світиться в очах Рафаелівських янголів. Таким чином, розумові здібності набувають розвитку значно раніше, ніж фізичні потреби. Дії природи у цьому випадку, як завжди, дуже влучні, тому що дитячий вік найбільш придатний для накопичення знань. Тому дитина з наснагою вбирає усе те, що існує навкруги, що відбувається; вона накопичує скарби знань для майбутнього життя; вона схожа на бджолу, що збирає значно більше меду, ніж необхідно для її потреб. Безумовно, відомості, отримані нами у дитячому віці, узяті в цілому, значно ширші всіх книжкових знань, набутих згодом. Це є основним законом людського знання. — У дитячому організмі до підліткового віку переважає освітянська сила, яка, здійснивши своє призначення, переходить потім, шляхом метастазу, на систему статевих органів. За періодом пізнань дитинства йде період то бурхливого, то засмученого юнацтва, яке переходить потім у вік мужності.

Саме через відсутність у дитині статевого інстинкту бажання його помірні і підпорядковані пізнанню; цим і пояснюється характер цнотливості, порозуміння, що притаманні дитинству. З викладеного можна зробити висновок про схожість генія з дитиною: вона полягає у перевазі в обох пізнання над потребами волі і, внаслідок цього, пануванні пізнавальної діяльності. Справа в тім, що кожна дитина є у відомій мірі генієм, і, навпаки, геній є у достатній мірі дитиною. Спорідненість полягає у притаманній обом простоті, що відображається навіть на кожному кроці у вчинках того або іншого. Дитячість — характерна риса геніальних людей. У листах Римера (т. І, стор. 184) згадується, що Гердер та інші відмічали в Гете дитячі вчинки, при чому називали його «вічною дитиною». Це цілком зрозуміло, але вони були не праві у своїх оцінках. Моцарта також вважали «вічною дитиною». В «Некролозі» Шліхтергролля (1791, т. II, стор. 109) про Моцарта зазначається: «Він рано змужнів у галузі мистецтва, але в інших відношеннях завжди був дитиною». Кожна геніальна людина вже тому велика дитина, що дивиться на світ дійсно як на свято, тобто як щось незвичайне для неї. Тому геній, як і дитина, не відрізняється сухістю розмірковувань звичайних людей, які здатні лише до власних інтересів, коли вбачають в речах тільки мотиви для своїх дій. Хто у своєму житті ніколи не буває у певній мірі великою дитиною, але завжди тверезою, позитивною людиною, той може бути корисним і спритним громадянином, але ніколи не буде генієм. Ознаки геніальності, або, скоріше, інтелектуальності спостерігаються навіть у звичайних людей, в юнацькому віці, у вигляді розумових інтересів та вад; у той же час вік бере своє, — привабливий юнак робиться винятковим філістером.

Після цього викладу зрозумілим є вислів Гете у «Wahlverwandtschaften»: «Діти, — говорить він, — ніколи не виконують своїх запевнень; юнаки дуже рідко, а якщо трапиться таке, що виконують, тоді світ не справджує їх очікувань». Саме той світ, який вшановує тих, які являють засоби його низьких цілей або спроможні обдурити його. — На підставі викладеного ясно, що тільки один раз у житті буває юнацька краса, яку всі мають у цьому віці, також і юнацька інтелектуальність буває тільки один раз у житті, тобто розум здатний до споглядання і навчання, — розум, який всякий має у дитинстві, деякі навіть у юнацькому віці, але який з часом зникає, як краса тілесна. Тільки у небагатьох, вибраних людей зберігається і те, і те на все життя, навіть у глибокому похилому віці залишаються ще помітні наслідки. Це суто чарівні й істинно геніальні люди.

Розглянута нами перевага інтелектуальності над чуттєвістю у дитячому віці, поряд з послабленням її у зрілому віці, отримує важливе підтвердження тієї обставини, що у тварини, найбільш близької до людини — мавпи, зустрічається таке ж саме відношення у такому ж однаковому ступені. Зараз стало відомим, що такий інтелектуальний орангутанг є молодий Pongo, який у міру того як робиться старшим, втрачає схожість з людиною, а також і власну виняткову розумність; при цьому нижня тваринна частина обличчя збільшується, лоб зсувається назад, більші гребінці, що допомагають тримати м'язи, роблять череп твариноподібним, діяльність нервової системи послаблюється, а замість неї надзвичайно розвивається м'язова сила, яка є достатньою для підтримання тваринного, робить надлишковою звичайну розумність.

Відгуки


vveretnov, rabicon@ukr.net
Дякую за цікаву тему висвітлену на сторінках візії.
Стосовно вступу пана Ярослава

...Натомість геній — це людина творчості, яка бачить "зовсім інший світ, ніж усі люди". Геній бачить важливе у розумінні сутності речей, і тому, намагаючись пізнати об'єктивну сутність, часто забуває про власні інтереси. Не варто заздрити генієві! Віддаючись ідеї, він часто жертвує своїм особистим життям і щастям. Історія показує нам безліч випадків, коли геніальні люди були глибоко нещасними.


Візіонер — це людина, яка зуміла вдало поєднати у собі ознаки таланту та генія. Живучи у реальному світі та щодня працюючи із реальними людьми, візіонер повинен володіти логічним мисленням і здатністю до аналізу, які часто притаманні талантові. Але він не зміг би "заразити" своєю ідеєю інших та вести їх до спільної "візії", якби не був до певної міри "дивакуватим" генієм та не навчився бачити "зовсім інший світ".
По-перше - Цікавий погляд, але є випадки в історії коли генії були щасливі, як загально людському розумінні так і їх власному.
По-друге - візіонери теж можуть бути як суспільні(ваш варіант), так і власні наприклад письменники, яки нікого не до чього не заохочують, а просто пишуть і публікують романи повісті тощо.
Все вищенаведене є приватною думкою і не є істиною в останній інстанції.
З повагою,
Володимир.
2008-01-04 20:03:10
Відповісти

анна, anyta_@bigmir.net
интересная книга
2008-11-06 14:54:21
Відповісти

Юрій, svatok@i.ua
Кому цікаво, можу надіслати у російському перекладі "Афоризми та максими" Шопенгауера (там тему новаторства та "сірості" розкрито далеко повніше) та ще одну грандіозну книжку, яка, можна сказати, посідає 2 місце в маркетингу, "Маркетингові війни" (де торгівля описується воєнними категоріями на підставі теорії Клаузевіца, автора книжки "Про війну", яку вивчають у всіх військових Академіях світу).А загалом, люди, зацікавтесь НЛП -- нейролінгвіністичним програмуванням. З його допомогою незвичайну інтуїцію дуже швидко можна розвинути і в собі. НЛП -- це фактично і є імітація способів мислення та дій геніїв. Я колись писав в Інтернеті невеличку статейку про НЛП. Не пам'ятаю адреси. Наберіть у Google в лапках (коли набирати в лапках, то той пошуковик шукає цілу фразу, а не окремі слова) "Що таке НЛП" і знайдете...
2009-10-15 04:12:42
Відповісти


Ваше ім'я:
E-mail:
Коментар: 
 

  
 
Проект відкрито 16 жовтня 2002 р.
Розробка, дизайн: Олександр Данилюк, малюнки: Тетяна Горохова
Copyright © 2002-2011, Management.com.ua