Версія для друку

Айн Ренд (Ayn Rand)

Тисячі років тому люди навчилися користуватися вогнем. Перший, хто це зробив, імовірно, був спалений одноплемінниками на багатті, розводити яке сам і навчив. Імовірно, його прийняли за лиходія, що мав справу з духами, яких люди страшилися. Але потім люди освоїли вогонь, він зігрівав їх, на ньому готували їжу, він освітлював їхні печери. Вони знайшли незбагненний дарунок, завіса мороку була зірвана із землі. Пройшли століття, і народилася людина, яка винайшла колесо. Імовірно, її розіпнули на дибі, будувати яку він навчив своїх побратимів. Його винахід вважали неприпустимим вторгненням у заборонену область. Але пройшов час, і, завдяки цій людині, люди змогли розширити обрії своїх мандрівок. Вона залишила їм незбагненний дарунок — відкрила шлях у широкий світ.

Такий першовідкривач, людина непокірного духу, стоїть у джерел всіх легенд, записаних людством із початку історії. Прометей був прикутий до скелі, хижі птахи роздирали його нутрощі, тому що він украв у богів вогонь. Адам був приречений на страждання, тому що вкусив плід древа пізнання. Який міф не візьми, люди завжди усвідомлювали, що біля джерел слави людського роду стоїть хтось один і цей один поплатився за свою сміливість.

В усі століття були люди, які першими відправлялися до незвіданого, і єдиною їх зброєю було прозріння. Їхні цілі були різними, але в одному вони були схожі: вони робили перший крок по новому шляху, вони ні в кого нічого не запозичували, і люди завжди платили їм ненавистю. Великі творці: мислителі, художники, винахідники — самотньо протистояли своїм сучасникам. Опір викликала будь-яка велика ідея. Відкидався всякий великий винахід. Перший мотор був оголошений дурістю. Аероплан уважався неможливим. Парову машину вважали злом. Анестезію визнавали гріховною. Але першопрохідники продовжували творити, ведені прозрінням. Вони боролися, страждали й дорого розплачувалися. Але вони перемагали.

Який міф не візьми, люди завжди усвідомлювали, що біля джерел слави людського роду стоїть хтось один і цей один поплатився за свою сміливість

Служіння своїм побратимам не надихало нікого із творців, тому що побратими відкидали дарунок, що їм пропонували, — він ламав відсталість їхнього повсякденного існування. Істина завжди була для творця єдиним стимулом. Істина, збагнена ним, і праця над її втіленням вели його. Симфонія, книга, машина, філософське одкровення, літак або будинок — у них були їхніми ціллю і життям. Творіння, а не ті, хто його використовує. Творіння, а не користь, яку інші витягають із нього. Творіння, що надало форму істині. Істина була для творця вище всього — і всіх.

Його прозріння, сила, сміливість виникали з його духу. Але дух людини — вона сама, її свідомість. Думка, почуття, судження, дія суть функції Я.

Творці не були безкорисливі. Таємниця їхньої сили в тім, що вона самодостатня, самообумовлена і самопохідна. Першопричина, джерело енергії, життєва сила, первинний стимул. Творець нікому й нічому не служив. Він жив для себе.

І тільки живучи для себе, він міг досягти того, що складає славу людства. Така природа звершення.

Людина може вижити тільки завдяки своєму розуму. Вона приходить у світ беззбройним. Єдина його зброя — мозок. Тварини здобувають їжу силою. У людини немає пазурів, іклів, рогів, потужних мускулів. Вона повинна вирощувати свою їжу або полювати на неї. Щоб вирощувати, потрібен розум. Щоб полювати, потрібна зброя, а щоб виготовити зброю, потрібен розум. Від цих найпростіших потреб до найвищих релігійних абстракцій, від колеса до хмарочоса — усе, що ми є, і все, що ми маємо, сходить до одного — здатності мислити.

...мислення — властивість індивіда. Немає такої сутності, як колективний мозок, немає такої сутності, як колективна думка

Але мислення — властивість індивіда. Немає такої сутності, як колективний мозок, немає такої сутності, як колективна думка. Згода, досягнута групою людей, — це лише компроміс, усереднення безлічі приватних думок. Воно вторинне. Первинний акт, розумовий процес здійснюється кожною людиною наодинці. Можна розділити їжу, але не можна переварити її в колективному шлунку. Не можна дихати за іншого. Не можна думати за іншого. Всі функції тіла й духу індивідуальні. Ними не можна поділитися, їх не можна передати.

Ми використовуємо продукти мислення інших людей. Ми успадковуємо колесо й робимо віз. Віз стає автомобілем. Автомобіль — літаком. Але по всьому ланцюжку прогресу ми одержуємо від інших лише кінцевий продукт їхньої думки. Рушійною силою виступає здатність до творчості, що використовує цей продукт як матеріал і робить наступний крок. Не можна дати або одержати здатність до творчості, позичити її або поділитися нею. Вона належить кожному окремо. Те, що нею створюється, є власністю творця. Люди вчаться одне в одного. Але навчання — лише обмін матеріальним. Ніхто не може дати іншому здатність мислити. Але від цієї здатності залежить виживання.

На землі ніщо не дане людині. Усе, що їй потрібно, треба створити. І вона зіштовхується з головним вибором: є тільки два способи вижити — живучи своїм розумом або паразитуючи на розумі інших. Творець творить. Паразит все одержує із других рук. Творець стоїть віч-на-віч із природою. Паразит ховається за посередником.

Творець прагне підкорити природу. Паразит прагне підкорити людей.

Не можна дати або одержати здатність до творчості, позичити її або поділитися нею. Вона належить кожному окремо

Творець живе заради своєї справи. Він не має потреби в іншому. Первинний ланцюг замкнутий у ньому самому. Паразит живе, харчуючись із чужих рук. Йому потрібні інші. Інші стають єдиним сенсом його існування.

Основне, що потрібно творцеві, — незалежність. Мисляча особистість не може творити з примусу. Її не можна взяти в шори, урізати в правах або підкорити яким-небудь обмеженням. Їй потрібна повна незалежність у діях і мотивах. Для творця вторинні всі зв'язки з людьми.

Головна турбота паразита — полегшити зв'язок з іншими людьми, щоб годуватися самому. Він ставить зв'язки й стосунки на перше місце. І проголошує, що людина живе для інших. Він проповідує альтруїзм.

Альтруїзм — учення, відповідно до якого людина повинна жити для інших і ставити інших вище себе.

Але людина не може жити заради іншої людини. Вона не може поділитися своєю душею, як не може поділитися тілом. Паразит використав альтруїзм як знаряддя експлуатації й перевернув основу моральних принципів людства. Людям дали вичерпні інструкції, як знищити творця. Людям нав'язали, що залежність — благо й чеснота.

Творець творить. Паразит все одержує із других рук. Творець стоїть віч-на-віч із природою. Паразит ховається за посередником

Той, хто намагається жити для інших, — утриманець. Він паразит по природі й робить паразитами тих, кому служить. Цей зв'язок лише розкладає обох. Він неприпустимий в принципі. Його найближчий прототип у реальному світі — раб, людина, яка по визначенню служить своєму панові. Якщо є огидним фізичне рабство, то наскільки більш огидним є рабство духовне, раболіпство духу. Раб по примусу зберігає залишки честі. Його виправдує те, що він пручався й уважає свій стан злом. Але людина, яка добровільно віддається в рабство в ім'я любові, стає самою ницою істотою в світі. Вона ганьбить людське достоїнство й спаплюжує ідею любові. Але в цьому суть альтруїзму.

Людям нав'язали, що вища чеснота — не творити, а віддавати. Але не можна віддати те, що не створено. Творення передує розподілу, інакше не буде чого розподіляти. Інтереси творця вище інтересів користувача. Але нас учать захоплюватися в першу чергу паразитом, який розпоряджається чужими дарунками, а не людиною, завдяки якій ці дарунки з'явилися. Ми вихваляємо добродійність і не помічаємо творення.

Людям нав'язують, що їхня перша турбота — полегшувати страждання ближніх. Але страждання — хвороба. Бачачи біль, люди намагаються полегшити її. Але проголошуючи жаль вищим критерієм добра, страждання перетворюють у найважливішу справу життя. І ось вже люди хочуть бачити страждання інших, щоб самим бути доброчесними. Така природа альтруїзму. Але творця турбує не хвороба, а життя. Працями творців викорінювалися одні хвороби за іншими, хвороби тілесні й душевні; творці принесли більше полегшення тим, хто страждає, ніж будь-який альтруїст.

Людям нав'язали, що вища чеснота — не творити, а віддавати. Але не можна віддати те, що не створено

Людей учили, що погоджуватися з іншими — чеснота. Але творець не згодний. Людей учили, що доброчесно плисти за течією. Але творець іде проти плину. Людям нав'язували, що доброчесно триматися разом. Але творець тримається на самоті.

Людям нав'язували, що Я людини — синонім зла, що безкорисливість — ідеал чесноти. Але творець — егоїст в абсолютному сенсі, а безкорислива людина — та, хто не думає, не відчуває, не виносить суджень і не діє. Все це — властивості особистості. Отут підміна понять смертельно небезпечна. Суть проблеми була перекручена, і людству не залишили вибору... і свободи. Як два полюси йому запропонували два поняття — егоїзм й альтруїзм. Сказали, що егоїзм означає жертвування інтересами інших на догоду собі, а альтруїзм — жертвування собою для інших. Цим людину навічно прив'язували до інших людей і не залишали їй жодного вибору, крім болю — власного болю, який потрібно терпіти заради інших, або болю, заподіюваного іншим заради себе. До цього додавали, що від самознищення треба зазнавати радість, і пастка захлопувалася. Залишалося прийняти мазохізм як ідеал — як альтернативу садизму. Це був найбільший обман, якому коли-небудь, піддавали людство.

Залежність і страждання були нав'язані людям як основа життя.

Але вибір — не між самопожертвою й пануванням. Вибір — між незалежністю й залежністю. Кодекс творця або кодекс паразита. Ось дилема. В основі її — вибір між життям і смертю. Кодекс творця виходить із інтересів мислячої особистості, яка забезпечує людству виживання. Кодекс паразита виходить із потреб розуму, не здатного до виживання. Добре все, що виходить від незалежного Я. Погано все, що породжено залежністю людини від інших людей.

...вибір — не між самопожертвою й пануванням. Вибір — між незалежністю й залежністю

В абсолютному сенсі егоїст аж ніяк не людина, що жертвує іншими. Це людина, яка стоїть вище необхідності використовувати інших. Вона обходиться без них. Вона не має до них причетності ні у своїх цілях, ні в мотивах дій, ні в мисленні, ні в бажаннях, ні в джерелах своєї енергії. Її немає для інших людей, і вона не просить, щоб інші були для неї. Це єдина можлива між людьми форма братерства й взаємоповаги.

Різна міра здатностей, але основний принцип єдиний: міра незалежності людини, ініціативності й відданості своїй справі визначає її талант як працівника й цінність як людини. Незалежність — ось єдиний критерій її значимості й достоїнства. Те, чим людина є і ким вона себе вважає, а не те, що вона зробила або не зробила для інших. Немає заміни особистому достоїнству, і немає іншої шкали для її оцінки, крім незалежності.

У чесних відносинах немає місця для жертовності. Архітекторові потрібні замовники, але він не підкоряє свою працю їхнім бажанням. Вони мають потребу в ньому, але вони замовляють йому будинок не для того, щоб завантажити його роботою. Люди обмінюються своєю працею заради взаємної вигоди, із взаємної згоди, кожний зі власної волі, коли їхні особисті інтереси збігаються й обидві сторони зацікавлені в обміні. Якщо ж у них немає бажання, вони не зобов'язані мати справу один з одним. Це єдина правильна форма стосунків між рівними. Інше — стосунки раба і пана або жертви і ката.

Немає спільної праці за згодою більшості. Усяка творча справа виконується під керівництвом чиєїсь однієї думки. Щоб звести будинок, архітекторові потрібна безліч виконавців. Але він не ставить свій проект на голосування. Вони працюють разом за спільною згодою, і кожний вільний у своїй справі. Архітектор використовує сталь, скло, бетон, вироблені іншими. Але ці матеріали залишаються просто сталлю, склом, бетоном, поки він не пустив їх у справу. Те, що він робить із них, уже його особистий продукт, його особиста власність. Такою є єдина модель правильного співробітництва людей.

Немає спільної праці за згодою більшості. Усяка творча справа виконується під керівництвом чиєїсь однієї думки

Найперше на землі право — це право Я. Найперший борг людини — борг перед собою. Його моральний борг — ніколи не ототожнювати свої цілі з іншою особистістю; моральний закон — робити те, що він хоче, за умови, що його бажання в основі своєї не залежать від інших людей. Це включає всю сферу його творчих здібдностей, розуму, праці. Але це не стосується бандита, альтруїста або диктатора.

Людина мислить і працює одна. Людина одна не може грабувати, експлуатувати або правити. Рабство, експлуатація, панування припускають наявність жертви, а це припускає залежність, тобто сферу діяльності паразитів.

Правителі не егоїсти. Вони нічого не створюють. Вони існують повністю за рахунок інших. Їх ціль у їх підданих, у поневоленні. Вони настільки ж залежні, як жебрак, бандит або працівник соцзабезпечення. Форма залежності несуттєва.

Але людям нав'язали, що нетворці — тирани, імператори, диктатори — уособлення егоїзму. Цей обман був потрібний, щоб принизити й знищити Я в собі й інших. Метою цього обману було покінчити із творцями. Або приборкати їх, що те ж саме.

Споконвіку протистоять один одному два антагоністи — творець і паразит. Коли перший творець винайшов колесо, перший паразит винайшов альтруїзм.

Творець, відкинутий, гнаний, переслідуваний, експлуатований, завзято йшов своїм шляхом, уперед і вперед, і тяг за собою все людство. Паразит нічим не сприяв прогресу, він ставив ціпки в колеса. У цього конфлікту є інша назва: індивідуум проти колективу.

Найперше на землі право — це право Я. Найперший борг людини — борг перед собою

«Загальне добро» колективу — раси, класу, держави — складалося з вимоги й виправдання всякої тиранії над людьми. Все найстрашніше у світовій історії здійснювалося в ім'я людинолюбства. Який акт егоїзму привів до кровопролиття, порівняному з тим, що учиняли апологети альтруїзму? Де шукати причину — у людському лицемірстві чи в самій суті принципу? Найнещадніші м'ясники були правдивими людьми. Вони вірили в гільйотину й розстріл як вірний шлях до ідеального суспільства. Ніхто не брав під сумнів їхнє право на вбивство, оскільки вони вбивали заради гуманізму. Було визнано, що можна пожертвувати однією людиною заради іншої. Міняються діючі особи, але трагедія йде своїм ходом. Гуманіст починає визнанням у любові до людства й закінчує морем крові. Так було й так буде доти, поки люди вірять, що безкорисливе є доброю справою. Це дає гуманістові право діяти й змушує його жертви до смиренності. Але подивіться на результат.

Єдине правильне гасло людських відносин — руки геть! Це і є єдине добро, що люди можуть робити один одному.

А тепер подивіться, чого домоглося суспільство, побудоване на принципах індивідуалізму. Візьміть нас, нашу країну, найблагороднішу з держав у людській історії, країну найбільших досягнень, благополуччя і свободи. Наша країна не будувалася на принципі безкорисливого служіння, жертовності, самовідданості або інших постулатів альтруїзму. Вона заснована на праві людини будувати щасливе життя. Творити власне щастя, а не чиєсь. Особистий, приватний, егоїстичний мотив. І зверніться до результатів. Зверніться до власної совісті.

Єдине правильне гасло людських відносин — руки геть! Це і є єдине добро, що люди можуть робити один одному

Це древній конфлікт. Люди наближалися до істини, але щораз відкидали її, і цивілізації гинули одна за іншою. Цивілізація — це рух до першорядного права особистості. Все життя дикуна проходить на очах суспільства, воно управляється племінними законами. Цивілізація — процес звільнення людини від людей.

Нині колективізм — закон паразита, другосортної людини, древнього чудовиська, яке зірвалося з ланцюга й сп'яніло від влади. Воно звело людей до рівня небаченого раніше інтелектуального безчестя. Воно розрослося до неймовірних, безпрецедентних масштабів. Воно напоїло розуми отрутою. Воно поглинуло більшу частину Європи. Його хвилі накривають і нашу країну.

Я архітектор. Я знаю, що буде зі спорудою, оскільки знаю принцип, на якому вона ґрунтується. Ми рухаємося й уже близькі до суспільства, у якому я не можу дозволити собі жити.

Відгуки