ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА: "ВХІДНІ ДВЕРІ ДО ХРИСТИЯНСЬКОГО ДОБРОЧЕСТЯ"
— як візійні засади мислення активної людини
Вступне слово Олександра Саврука
- Часом у хорошій компанії з колегами виникають теми, які дозволять перейти до питань, якими переймається в даний час той чи інший консультант, або клієнт як особистість. Одне з них формулюється в контексті розмови приблизно так: "А які синоніми ви б могли задіяти до слова "Бог"?". Відповідей може бути безліч. Бог — це Природа. Бог — це Істина. Тощо. Часом звучить що Бог — це... Гроші.
- Революційні часи. Радикальні зміни у суспільстві. У поглядах. "Рік за три" нормального життя. Спроможні люди, керівники у бізнесі, як мабуть і у політиці (у нас це часто є логічним продовженням попереднього і навпаки) вибирають СВОЮ логіку дій, свого існування у спільноті. Вони знають, що МОЖУТЬ і ПОВИННІ задавати правила для багатьох людей. А далі, далі їхні власні правила та закони проходять випробування іншими, "вищими" законами, які ніхто не відміняв, "природніми законами" за якими існує суспільство, і відповідно — людина, хоче вона цього чи ні.
- Часом ці "природні закони" називають "законами фермера" — хоче фермер того чи не хоче, "хоробрий" він чи "сильний", "хитрий" чи має багато тракторів, він має знати, що сіяти краще навесні в такий-то час, що врожай буде через декілька місяців і не раніше, і за ніч зерно не виросте. Існують правила вищого порядку і вигідніше їх враховувати, їм підкоритись, здружитись і діяти відповідно до їхньої логіки.
- Так і у суспільстві — рано чи пізно людина, яка встановлює правила, отримує реальну відповідь від тієї "невидимої руки", що створила ці вищі, універсальні закони. І тоді, в часі, проходячи власний шлях самоосвіти (в нормальному випадку), інколи дуже витратний, міняються пріоритети і цінності у сьогоднішніх лідерів, наближаючись до тих, вже згаданих, "природніх законів".
- В нашому випадку цей розвиток міг би окреслюватись такими змінами у підходах: "гроші — це Бог", а потім: "гроші — це бог", "гроші — це божок", і зрештою "гроші — це інструмент, важливий інструмент"... Чогось іншого потім хочеться, такого собі загальнолюдського щастя, яке не корелює з грошима. Це є нормальний хід речей, напевно, інколи потребує більше часу, ніж хотілося б із висоти набутого досвіду. Спочатку — у молодості треба довести собі та іншим щось на більш простих речах, сфокусувавшись — досягти: гроші, кар'єра, задоволення. Потім — хочеться тримати такий же високий, жорсткий темп досягнень і в інших, складніших речах, тих — що вимагатиме "звичайна" душа звичайної людини. Залишаючись наодинці з собою, оцінку своїх досягнень в цих складніших речах "допомагає" скласти та ж таки "невидима рука", яка слідкує за виконанням своїх законів вищого порядку.
- Для того щоб процеси усвідомлення і розуміння інших правил гри пройшли менш болісно і менш "витратно", часом може допомогти така мудра наука, філософією називається. Це коли трохи треба знати життя щоб зрозуміти філософію, і треба знати філософію, щоб трохи зрозуміти життя. Де зайти в це замкнене коло — це вже є проблемою кожного. Якщо філософ, який спробує ввести когось у це коло, є представником того ж культурного пласту (як у нашому випадку із Сковородою), то це може скоротити шлях до розуміння тих речей, про які він вже там наміркував.
- Корисною може виявитись запропонована нами робота Григорія Сковороди, написана ним для "молодого шляхетства Харківської губернії" (явно — "наш" культурний пласт) у другій половині XVIII століття. Я рекомендував би курс з бізнес-етики починати з цього твору. Він того вартий.
- Надзвичайно симптоматичним для сьогоднішнього часу є нагадування Григорієм Савичем про те, що щастя не сконцентроване на Канарських островах (от мудра людина!) і рекомендує нам часом не напружуватись над "важкими завданнями" по здобуттю цього щастя. Я не буду коментувати те, що Ви можете прочитати далі, нагадаю про автора, і про деякі думки автора, які у нас залишаться поза форматом нашого проекту.
- Григорій Сковорода (1722-1794), український філософ, подарував безліч хвилин натхнення мислячим представникам людської натури у наших краях. Він не тільки філософствував — він жив своєю філософією. Знавець мов, знавець робіт античних філософів, Сковорода трактував Святе Письмо часто абсолютно в неканонічний спосіб, і при тому залишився улюбленим автором навіть серед релігійних діячів. Я не ставлю перед собою завдання описати його життя чи вчення, просто рекомендую придбати томик Сковороди і тримати його десь недалеко так, під рукою.
- Але користуючись нагодою, хочу навести декілька його цитат, які доповнять ту інтелектуальну поживу візійного рівня, яке ми сьогодні пропонуємо:
- "Дуже сильний і прехитрий ворог — застаріла думка. Трудно (за Євангелієм) цього силача зв'язати й розібрати його судини, коли він раз у серці відродився. Та що солодше від цієї праці, що повертає неоціненний спокій у наше серце? Борися день за днем і виганяй хоча б по одному із нутра, підіймайся щогодини на гору відважно..."
- Або: "Скажи мені, звідки такий безбожія потоп? Звідки марновірства, лицемірства й єресі? Звідкіля у християн лайка священної Біблії? Де плекання найсолодшої дружби? Де згода найдорожчого миру? Де жвавість сердечної веселості? Хто плюндрує й розбещує будь-яку посаду? Неспорідненість. Хто зганьбив чин священницький і монаший? Неспорідненність. Вона для кожного покликання найглибша отрута й убивця. "Учителю, йду за тобою". Йди краще орати землю або носи зброю, займайся купецькою справою чи своїм ремеслом. Роби те, до чого народжений, будь справедливим і миролюбивим громадянином, — і досить. "Учителю, йду за тобою". Не йди... Цього не досить, що ти гострий і вчений. Треба бути другом покликання, а не любителем прибутку від нього".
- Отже, "подяка блаженному Богові за те, що потрібне зробив нетрудним, а трудне — непотрібним"...
ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА: "ВХІДНІ ДВЕРІ ДО ХРИСТИЯНСЬКОГО ДОБРОЧЕСТЯ" 1
Написана у 1766 році для молодого шляхетства Харківської губернії, а оновлена в 1780 році
ПЕРЕДДВЕР'Я
Подяка блаженному Богові за те, що потрібне зробив нетрудним, а трудне — непотрібним2.
Немає солодшого для людини й потрібнішого, як щастя; немає ж і нічого легшого. Подяка блаженному Богові. Царство Боже всередині нас. Щастя в серці, серце в любові, любов же у законі вічного. Це безперервна ясна погода й сонце, що не заходить, що просвічує пітьму сердечної безодні. Подяка блаженному Богові.
Що було б, коли б щастя, найпотрібніше і найулюбленіше для всіх залежало від місця, від часу, від плоті й крові? Скажу виразніше: що було б, коли б помістив Бог щастя в Америці, або на Канарських островах, або в азіатському Єрусалимі, або в царських палатах, або в соломоновому віці, або в багатствах, або в пустелі, або в чині, або в науках, або в здоров'ї?.. Тоді б і щастя наше, і ми з ним були бідні. Хто б міг дістатися до тих місць? Як можна всім народитися у якийсь один час? Як же й уміститися в одному чині й статі? Яке ж то щастя, утверджене на піску плоті, на обмеженому місці й часі, на смертній людині? Чи не це трудне? Гей! Трудне й неможливе. Подяка ж блаженному Богові, що трудне зробив непотрібним. Вже сьогодні бажаєш бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не мандруй по планетах, не волочися по палацах, не плазуй по земній кулі, не вештайся по Єрусалимах... Золотом можеш купити село, річ трудну, як і потрібну, а щастя як необхідна необхідність задарма всюди й завжди дарується.
Повітря й сонце завжди з тобою, всюди й задарма; все ж те, що втікає від тебе, знай, що воно чуже, і не вважай своїм, все те дивне й зайве. Яка ж тобі потреба? Тим-то воно й трудне. Ніколи б не розлучилося з тобою, якщо б було необхідне.
Подяка блаженному Богові.
Щастя ні від небес, ні від землі не залежить. Скажи з Давидом:
"Що для мене є на небесах? І від тебе чого захотів на землі?"
Що ж тобі потрібне? Те, що найлегше. А що ж легке? О друже мій, все трудне, й важке, й гірке, і зле, й облудне. Проте що ж легке? Те, друже мій, що потрібне. Що ж потрібне? Потрібне лиш одне: "Єдине є на потребу".
Одне лиш тобі потрібне, одне ж лиш благе й легке, а все інше труд і хвороба.
Що ж оте єдине? Бог. Усі створіння є мотлох, суміш, зволоки, січ, лом, крихти, стоки, нісенітниця, помиї, і плоть, і плетиво... А те, що любе й потрібне, є єдине всюди й завжди. Та це єдине своєю рукою все утримує і прах твоєї плоті.
Подяка ж блаженному Богові за те, що все нас покидає, і все для нас трудне, крім того, що потрібне, любе й єдине.
Численні тілесні потреби очікують тебе, та не в них щастя, бо серцю твоєму потрібне лиш одне, і там Бог і щастя, воно недалеко. Близько. У серці і в душі твоїй.
У цей ковчег веде й наша десятиглава бесіда, наче через десять дверей, а я бажаю, щоб душа твоя, як Ноєва голубка, що не знайшла ніде спокою, повернулася до серця свого, до того, хто спочиває у серці твоєму, щоб збулося оте Ісаєве: "Будуть основи твої вічні родом родів, і назвешся творцем огорож, і шляхи твої всередині закінчиш".
Цього бажає Григорій, син Сави Сковороди.
Зміст бесіди
"Істина господня існує вовіки".
"Вічно, Господи, слово твоє живе".
"Закон твій в утробі моїй".
"Слово було плоттю і вселилося в нас".
"Посеред вас стоїть, його ж не знаєте".
Глава 1-ша: ПРО БОГА
Весь світ складається з двох натур: одна — видима, інша — невидима.
Видима натура називається створінням, а невидима — Бог3.
Ця невидима натура, або Бог, усі створіння пронизує й утримує; всюди завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видиме, але розум, що пронизує й утримує його, невидимий.
З цієї причини у стародавніх Бог називався Всесвітній Розум. Для нього ж у них були різні імена, наприклад: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та інші.
А у християн найвизначніші для нього такі назви: дух, господь, цар, отець, розум, істина. Останні два імені видаються більш властивими, ніж інші, тому що розум взагалі нематеріальний, а істина вічним своїм перебуванням цілком суперечить непостійній речовині. Та й тепер у якійсь землі Бог називається іштен4. Щодо видимої натури, то в неї також не одне ім'я, наприклад: речовина, або матерія, земля, плоть, тінь та інші.
Глава 2-га: ПРО ВСЕЛЕНСЬКУ ВІРУ
Оскільки й тепер мало хто розуміє Бога, то не дивно, що й у давнину часто помилково вважали, що речовина є Богом і тому все своє боговшанування віддали на посміховисько.
Проте всі віки й народи завжди однаково вірили в те, шо є якась таємнича сила, яка по всьому розлита й усім володіє.
З цієї причини на її честь і пам'ять по всій земній кулі всіма народами завжди посвячувались будівлі, та й тепер всюди все те ж саме. I хоча, наприклад, підлеглий помилково може вшанувати камердинера замість пана, проте ніколи не сперечається, що є над ним володар, котрого він, може, й увічі не бачив. Підданим його є будь-який народ, й однаково кожний визнає перед ним своє рабство.
Така віра всезагальна й проста.
Глава 3-тя: ПРО ВСЕЗАГАЛЬНЕ ПІКЛУВАННЯ
Оця-то найблаженніша натура, або дух, підтримує в русі весь світ, наче механікова хитрість механізм годинника на вежі, і, за прикладом отця-опікуна, сама є буттям будь-якого творіння. Сама одушевляє, годує, розпоряджає, лагодить, захищає і своєю ж волею, яка називається всезагальним законом або статутом, перетворює знову в грубу матерію, або грязь, а ми це називаємо смертю.
З цієї причини розумна давнина порівняла її з математиком або геометром, тому що постійно вправляється в пропорціях чи розмірах, виліплюючи різні фігури, наприклад: трави, дерева, звірів і все інше; а єврейські мудреці уподібнили його до гончара.
Це піклування всезагальне, тому що стосується добробуту всіх створінь.
1 Запрошений прочитати курс лекцій з етики, Г. Сковорода по-своєму приступив до виконання цього завдання. Він ставить питання саме про "християнське доброчестя" і намагається розкрити, в чому воно полягає. Філософ критикує церковні обряди й церемонії та дає відмінне від ортодоксального тлумачення десяти заповідей, що відповідало його моральним й педагогічним принципам. Тому лекції Сковороди були визнані невідповідними ортодоксальним вимогам, а їх автор усунений від подальшого викладання.
2 Погляди, викладені у цьому перефразованому з Епікура вислові. Сковорода у 60-ті рр. ще не поділяв. Вступ написаний пізніше — у 80-ті рр.
3 Вчення про Бога як невидиму натуру, тобто сутність, ототожнювану з істиною, суперечило ортодоксальному уявленню про Бога як надприродну особу, що створила світ і має необмежену свободу дій.
4 Isten — по-угорськи Бог, а Бог і істина тотожні в розумінні Сковороди.
Сторінка 1 2 3 >>>
|
Версія для друку