Проект Management.com.ua
На головну ВступВізії

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА: "ВХІДНІ ДВЕРІ ДО ХРИСТИЯНСЬКОГО ДОБРОЧЕСТЯ"
— як візійні засади мислення активної людини

Вступне слово Олександра Саврука

      Часом у хорошій компанії з колегами виникають теми, які дозволять перейти до питань, якими переймається в даний час той чи інший консультант, або клієнт як особистість. Одне з них формулюється в контексті розмови приблизно так: "А які синоніми ви б могли задіяти до слова "Бог"?". Відповідей може бути безліч. Бог — це Природа. Бог — це Істина. Тощо. Часом звучить що Бог — це... Гроші.

      Революційні часи. Радикальні зміни у суспільстві. У поглядах. "Рік за три" нормального життя. Спроможні люди, керівники у бізнесі, як мабуть і у політиці (у нас це часто є логічним продовженням попереднього і навпаки) вибирають СВОЮ логіку дій, свого існування у спільноті. Вони знають, що МОЖУТЬ і ПОВИННІ задавати правила для багатьох людей. А далі, далі їхні власні правила та закони проходять випробування іншими, "вищими" законами, які ніхто не відміняв, "природніми законами" за якими існує суспільство, і відповідно — людина, хоче вона цього чи ні.

      Часом ці "природні закони" називають "законами фермера" — хоче фермер того чи не хоче, "хоробрий" він чи "сильний", "хитрий" чи має багато тракторів, він має знати, що сіяти краще навесні в такий-то час, що врожай буде через декілька місяців і не раніше, і за ніч зерно не виросте. Існують правила вищого порядку і вигідніше їх враховувати, їм підкоритись, здружитись і діяти відповідно до їхньої логіки.

      Так і у суспільстві — рано чи пізно людина, яка встановлює правила, отримує реальну відповідь від тієї "невидимої руки", що створила ці вищі, універсальні закони. І тоді, в часі, проходячи власний шлях самоосвіти (в нормальному випадку), інколи дуже витратний, міняються пріоритети і цінності у сьогоднішніх лідерів, наближаючись до тих, вже згаданих, "природніх законів".

      В нашому випадку цей розвиток міг би окреслюватись такими змінами у підходах: "гроші — це Бог", а потім: "гроші — це бог", "гроші — це божок", і зрештою "гроші — це інструмент, важливий інструмент"... Чогось іншого потім хочеться, такого собі загальнолюдського щастя, яке не корелює з грошима. Це є нормальний хід речей, напевно, інколи потребує більше часу, ніж хотілося б із висоти набутого досвіду. Спочатку — у молодості треба довести собі та іншим щось на більш простих речах, сфокусувавшись — досягти: гроші, кар'єра, задоволення. Потім — хочеться тримати такий же високий, жорсткий темп досягнень і в інших, складніших речах, тих — що вимагатиме "звичайна" душа звичайної людини. Залишаючись наодинці з собою, оцінку своїх досягнень в цих складніших речах "допомагає" скласти та ж таки "невидима рука", яка слідкує за виконанням своїх законів вищого порядку.

      Для того щоб процеси усвідомлення і розуміння інших правил гри пройшли менш болісно і менш "витратно", часом може допомогти така мудра наука, філософією називається. Це коли трохи треба знати життя щоб зрозуміти філософію, і треба знати філософію, щоб трохи зрозуміти життя. Де зайти в це замкнене коло — це вже є проблемою кожного. Якщо філософ, який спробує ввести когось у це коло, є представником того ж культурного пласту (як у нашому випадку із Сковородою), то це може скоротити шлях до розуміння тих речей, про які він вже там наміркував.

      Корисною може виявитись запропонована нами робота Григорія Сковороди, написана ним для "молодого шляхетства Харківської губернії" (явно — "наш" культурний пласт) у другій половині XVIII століття. Я рекомендував би курс з бізнес-етики починати з цього твору. Він того вартий.

      Надзвичайно симптоматичним для сьогоднішнього часу є нагадування Григорієм Савичем про те, що щастя не сконцентроване на Канарських островах (от мудра людина!) і рекомендує нам часом не напружуватись над "важкими завданнями" по здобуттю цього щастя. Я не буду коментувати те, що Ви можете прочитати далі, нагадаю про автора, і про деякі думки автора, які у нас залишаться поза форматом нашого проекту.

      Григорій Сковорода (1722-1794), український філософ, подарував безліч хвилин натхнення мислячим представникам людської натури у наших краях. Він не тільки філософствував — він жив своєю філософією. Знавець мов, знавець робіт античних філософів, Сковорода трактував Святе Письмо часто абсолютно в неканонічний спосіб, і при тому залишився улюбленим автором навіть серед релігійних діячів. Я не ставлю перед собою завдання описати його життя чи вчення, просто рекомендую придбати томик Сковороди і тримати його десь недалеко так, під рукою.

      Але користуючись нагодою, хочу навести декілька його цитат, які доповнять ту інтелектуальну поживу візійного рівня, яке ми сьогодні пропонуємо:

      "Дуже сильний і прехитрий ворог — застаріла думка. Трудно (за Євангелієм) цього силача зв'язати й розібрати його судини, коли він раз у серці відродився. Та що солодше від цієї праці, що повертає неоціненний спокій у наше серце? Борися день за днем і виганяй хоча б по одному із нутра, підіймайся щогодини на гору відважно..."

      Або: "Скажи мені, звідки такий безбожія потоп? Звідки марновірства, лицемірства й єресі? Звідкіля у християн лайка священної Біблії? Де плекання найсолодшої дружби? Де згода найдорожчого миру? Де жвавість сердечної веселості? Хто плюндрує й розбещує будь-яку посаду? Неспорідненість. Хто зганьбив чин священницький і монаший? Неспорідненність. Вона для кожного покликання найглибша отрута й убивця. "Учителю, йду за тобою". Йди краще орати землю або носи зброю, займайся купецькою справою чи своїм ремеслом. Роби те, до чого народжений, будь справедливим і миролюбивим громадянином, — і досить. "Учителю, йду за тобою". Не йди... Цього не досить, що ти гострий і вчений. Треба бути другом покликання, а не любителем прибутку від нього".

      Отже, "подяка блаженному Богові за те, що потрібне зробив нетрудним, а трудне — непотрібним"...


ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА: "ВХІДНІ ДВЕРІ ДО ХРИСТИЯНСЬКОГО ДОБРОЧЕСТЯ"1

Написана у 1766 році для молодого шляхетства Харківської губернії, а оновлена в 1780 році Григорій Сковорода


ПЕРЕДДВЕР'Я

Подяка блаженному Богові за те, що потрібне зробив нетрудним, а трудне — непотрібним2.

Немає солодшого для людини й потрібнішого, як щастя; немає ж і нічого легшого. Подяка блаженному Богові. Царство Боже всередині нас. Щастя в серці, серце в любові, любов же у законі вічного. Це безперервна ясна погода й сонце, що не заходить, що просвічує пітьму сердечної безодні. Подяка блаженному Богові.

Що було б, коли б щастя, найпотрібніше і найулюбленіше для всіх залежало від місця, від часу, від плоті й крові? Скажу виразніше: що було б, коли б помістив Бог щастя в Америці, або на Канарських островах, або в азіатському Єрусалимі, або в царських палатах, або в соломоновому віці, або в багатствах, або в пустелі, або в чині, або в науках, або в здоров'ї?.. Тоді б і щастя наше, і ми з ним були бідні. Хто б міг дістатися до тих місць? Як можна всім народитися у якийсь один час? Як же й уміститися в одному чині й статі? Яке ж то щастя, утверджене на піску плоті, на обмеженому місці й часі, на смертній людині? Чи не це трудне? Гей! Трудне й неможливе. Подяка ж блаженному Богові, що трудне зробив непотрібним. Вже сьогодні бажаєш бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не мандруй по планетах, не волочися по палацах, не плазуй по земній кулі, не вештайся по Єрусалимах... Золотом можеш купити село, річ трудну, як і потрібну, а щастя як необхідна необхідність задарма всюди й завжди дарується.

Повітря й сонце завжди з тобою, всюди й задарма; все ж те, що втікає від тебе, знай, що воно чуже, і не вважай своїм, все те дивне й зайве. Яка ж тобі потреба? Тим-то воно й трудне. Ніколи б не розлучилося з тобою, якщо б було необхідне.

Подяка блаженному Богові.

Щастя ні від небес, ні від землі не залежить. Скажи з Давидом:

"Що для мене є на небесах? І від тебе чого захотів на землі?"

Що ж тобі потрібне? Те, що найлегше. А що ж легке? О друже мій, все трудне, й важке, й гірке, і зле, й облудне. Проте що ж легке? Те, друже мій, що потрібне. Що ж потрібне? Потрібне лиш одне: "Єдине є на потребу".

Одне лиш тобі потрібне, одне ж лиш благе й легке, а все інше труд і хвороба.

Що ж оте єдине? Бог. Усі створіння є мотлох, суміш, зволоки, січ, лом, крихти, стоки, нісенітниця, помиї, і плоть, і плетиво... А те, що любе й потрібне, є єдине всюди й завжди. Та це єдине своєю рукою все утримує і прах твоєї плоті.

Подяка ж блаженному Богові за те, що все нас покидає, і все для нас трудне, крім того, що потрібне, любе й єдине.

Численні тілесні потреби очікують тебе, та не в них щастя, бо серцю твоєму потрібне лиш одне, і там Бог і щастя, воно недалеко. Близько. У серці і в душі твоїй.

У цей ковчег веде й наша десятиглава бесіда, наче через десять дверей, а я бажаю, щоб душа твоя, як Ноєва голубка, що не знайшла ніде спокою, повернулася до серця свого, до того, хто спочиває у серці твоєму, щоб збулося оте Ісаєве: "Будуть основи твої вічні родом родів, і назвешся творцем огорож, і шляхи твої всередині закінчиш".

Цього бажає Григорій, син Сави Сковороди.

Зміст бесіди
"Істина господня існує вовіки".
"Вічно, Господи, слово твоє живе".
"Закон твій в утробі моїй".
"Слово було плоттю і вселилося в нас".
"Посеред вас стоїть, його ж не знаєте".

Глава 1-ша: ПРО БОГА

Весь світ складається з двох натур: одна — видима, інша — невидима.

Видима натура називається створінням, а невидима — Бог3.

Ця невидима натура, або Бог, усі створіння пронизує й утримує; всюди завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видиме, але розум, що пронизує й утримує його, невидимий.

З цієї причини у стародавніх Бог називався Всесвітній Розум. Для нього ж у них були різні імена, наприклад: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та інші.

А у християн найвизначніші для нього такі назви: дух, господь, цар, отець, розум, істина. Останні два імені видаються більш властивими, ніж інші, тому що розум взагалі нематеріальний, а істина вічним своїм перебуванням цілком суперечить непостійній речовині. Та й тепер у якійсь землі Бог називається іштен4. Щодо видимої натури, то в неї також не одне ім'я, наприклад: речовина, або матерія, земля, плоть, тінь та інші.

Глава 2-га: ПРО ВСЕЛЕНСЬКУ ВІРУ

Оскільки й тепер мало хто розуміє Бога, то не дивно, що й у давнину часто помилково вважали, що речовина є Богом і тому все своє боговшанування віддали на посміховисько.

Проте всі віки й народи завжди однаково вірили в те, шо є якась таємнича сила, яка по всьому розлита й усім володіє.

З цієї причини на її честь і пам'ять по всій земній кулі всіма народами завжди посвячувались будівлі, та й тепер всюди все те ж саме. I хоча, наприклад, підлеглий помилково може вшанувати камердинера замість пана, проте ніколи не сперечається, що є над ним володар, котрого він, може, й увічі не бачив. Підданим його є будь-який народ, й однаково кожний визнає перед ним своє рабство.

Така віра всезагальна й проста.

Глава 3-тя: ПРО ВСЕЗАГАЛЬНЕ ПІКЛУВАННЯ

Оця-то найблаженніша натура, або дух, підтримує в русі весь світ, наче механікова хитрість механізм годинника на вежі, і, за прикладом отця-опікуна, сама є буттям будь-якого творіння. Сама одушевляє, годує, розпоряджає, лагодить, захищає і своєю ж волею, яка називається всезагальним законом або статутом, перетворює знову в грубу матерію, або грязь, а ми це називаємо смертю.

З цієї причини розумна давнина порівняла її з математиком або геометром, тому що постійно вправляється в пропорціях чи розмірах, виліплюючи різні фігури, наприклад: трави, дерева, звірів і все інше; а єврейські мудреці уподібнили його до гончара.

Це піклування всезагальне, тому що стосується добробуту всіх створінь.


    1 Запрошений прочитати курс лекцій з етики, Г. Сковорода по-своєму приступив до виконання цього завдання. Він ставить питання саме про "християнське доброчестя" і намагається розкрити, в чому воно полягає. Філософ критикує церковні обряди й церемонії та дає відмінне від ортодоксального тлумачення десяти заповідей, що відповідало його моральним й педагогічним принципам. Тому лекції Сковороди були визнані невідповідними ортодоксальним вимогам, а їх автор усунений від подальшого викладання.

    2 Погляди, викладені у цьому перефразованому з Епікура вислові. Сковорода у 60-ті рр. ще не поділяв. Вступ написаний пізніше — у 80-ті рр.

    3 Вчення про Бога як невидиму натуру, тобто сутність, ототожнювану з істиною, суперечило ортодоксальному уявленню про Бога як надприродну особу, що створила світ і має необмежену свободу дій.

    4 Isten — по-угорськи Бог, а Бог і істина тотожні в розумінні Сковороди.

Сторінка 1 2 3 >>>


 
Проект відкрито 16 жовтня 2002 р.
Розробка, дизайн: Олександр Данилюк, малюнки: Тетяна Горохова
Copyright © 2002-2011, Management.com.ua