Проект Management.com.ua
На головну ВступВізії

ХОСЕ ОРТЕГА-І-ГАССЕТ: «БУНТ МАС» ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНЕ ДЗЕРКАЛО СУЧАСНОСТІ

Вступне слово Олександра Саврука


Малюнок з сайту www.ilbolerodiravel.org
      В ширшому контексті, не жаргонно-управлінському, лідери могли б бути віднесеними до так званої "еліти", або добірної меншини. А як би ми визначили "не-лідерів", до яких часом у відповідних ситуаціях ми б мали відносити себе (ефект ситуативності лідерства — з повагою до читача)?

      У запропонованому філософському нарисі Хосе Ортеги-І-Гассета, написаному у 1926 році, це називається феноменом Мас. Маса, як якісна категорія, є суб'єктом у спільноті, в чомусь абсолютно пасивний, але часом і дуже агресивний суб'єкт. Як він визначається? З історії ми знаємо термін "плебеї". Із інших визначень масовості одна я найяскравіших, що у нас на слуху — опосередковане визначення Антона Чехова у відомому висловлюванні "я по краплі вичавлюю із себе раба". Де "раб" є синонімом масовості, — підсиленим синонімом у Чехова, із правом сильної і вимогливої людини використання саме цього слова щодо себе самого.

      Маси, як вже було зазначено, питання не стільки кількісне, скільки якісне. За автором: "Маса — це "рядова людина". Отак проста кількість — юрба — перетворюється в якісне визначення: це якісна однорідність, це суспільна безформність, це людина, що не відрізняється від інших, а являється повторенням загального типу. [...] В істоті, масу можна дефініювати як психологічний факт, не чекаючи на те, щоб одиниці з'явилися в накопиченні. В присутності однієї особи ми можемо пізнати, чи вона належить до маси, чи ні. Маса — це кожний, хто сам не дає собі обґрунтованої оцінки — доброї чи злої, а натомість почуває, що він "такий, як усі", і проте тим не переймається і навіть задоволений почуватися тотожним з іншими."

      Відпрацьовуючи предмет, Хосе Ортега-І-Гассет дає ознаки як суспільному лідерству, меншинам, здатним до керівництва цивілізаційними процесами — людям "шляхетним", або "благородним", так і масі: "найрадикальніший поділ, який можна провести в людстві,- це поділ на два типи: ті, що від себе багато вимагають і беруть на себе все нові труднощі та обов'язки, і ті, що від себе нічого особливого не вимагають, а що для них жити — це бути щомиті тим, чим вони вже є, без зусилля самовдосконалитись, трісками, що їх несе течія." Ну а що вдало плаває в ополонці в нашій культурі добре знають.

      Запропоновані міркування є цінними для управлінця будь-якого рівня — як на рівні держави або ж суспільства, власне контекст якого і використовується для аналізу, так і для управлінця на рівні організації (маси, агресивні часом маси, присутні в організаціях і можуть бути чітко ідентифіковані — залишаємо це право читачам), так і на персональному рівні, до якого і апелював у згаданій фразі А. Чехов.

      Крім усього іншого, для "консультаційно-викладацької" частини мого "я" було надзвичайно цікаво познайомитись із методологічними аспектами у визначенні поняття "ідея", і пряма прив'язка цих аспектів до розкриття процесу розробки стратегічних ідей є очевидними.

      Залишу допитливому читачеві дізнатись із нарису — чому буддизм має по суті дві відмінні релігії і для кого, чому китайська цивілізація ушляхетнювала не наступні, а попередні покоління за сьогоднішні заслуги, про парадоксальні заслуги лібералізму та багато іншого, і можливо спонукає до прочитання всього тексту, оскільки ми представляємо тут тільки перші вісім розділів цього блискучого твору.

      Отже, запрошуємо до інтелектуального дзеркала, яким має стати запропонований уривок для зацікавленого читача...


ХОСЕ ОРТЕГА-І-ГАССЕТ: «БУНТ МАС»1

I. НАВАЛА МАС2

ХОСЕ ОРТЕГА-І-ГАССЕТ

Існує факт, який — на добро чи на зло — важить найбільше в сучасному громадському житті Європи. А саме — в суспільстві маси взяли повну владу. А що маси, з своєї природи, не повинні та й не здатні керувати власним буттям, а ще менше правити суспільством, то це значить, що Європа переживає тепер найтяжчу кризу, яка лише може охопити народи, держави чи культури. Такі кризи не раз бували в історії. Їх ознаки й наслідки відомі. Так само відома їх назва. Це — бунт мас.

Щоб зрозуміти цей грізний факт, треба насамперед умовитись, що таким словам як «бунт», «маси», «суспільна влада» тощо — невільно надавати суто політичного значення. Громадське життя не тільки політичне, але рівно ж — і то в першій мірі — інтелектуальне, моральне, господарське, релігійне; воно охоплює всі колективні звичаї, включно з модою і способом розваги.

Може, ми найкраще підійдемо до цього історичного явища, якщо пошлемося на зоровий досвід, підкреслюючи таку рису нашого віку, яку можна бачити на власні очі.

Її легко сформулювати, та не заналізувати. Я її зву явищем накопичення, «пересиченням». Міста повні людей. Доми повні пожильців. Готелі повні гостей. Поїзди повні подорожніх. Кав'ярні повні публіки. Променади повні перехожих. Приймальні славних лікарів повні хворих. Вистави, хіба що вони занадто невчасні, повні глядачів. Пляжі повні купальників. Питання, яким раніше ніхто не журився, стає майже постійно проблемою, а саме: де знайти місця?

Оце все. Чи в сучасному житті існує факт простіший, явніший і звичніший? Проламаймо ж тепер тривіальну поверхню цього спостереження: із здивуванням ми побачимо, що звідти б'є несподіваний струмінь, в якім біле світло дня розбивається на рясну гаму кольорів.

Що ж ми бачимо й що нас так дивує? Ми бачимо, що юрба, як така, володіє приміщеннями та знаряддями, що їх витворила цивілізація. Але зараз розсудок нам підказує, що тут не було чому дивуватись. Що ж, хіба це не ідеально? В театрі місця є на те, щоб їх займати; отже, на те, щоб зала була повна. Для того й у поїзді — сидіння, а в готелі — кімнати. Так, нема сумніву. Але річ у тому, що раніше ці заклади чи засоби комунікації не бували повні, а тепер вони кишать від людей, ще й назовні лишаються охочі ними користуватись. Хоч цей факт логічний і природний, годі перечити, що раніше цього не бувало, а тепер навпаки; отже, відбулася зміна, постала новизна, яка, принаймні на першу мить, виправдує наше здивування.

    Маса — це кожний, хто сам не дає собі обгрунтованої оцінки - доброї чи злої, а натомість почуває, що він "такий, як усі", і проте тим не переймається і навіть задоволений почуватися тотожним з іншими.

Дивуватися, подивляти — це початок розуміння. Це розвага й розкіш, властиві інтелектуалові. Його професійна риса — дивитися на світ розплющеними в подиві очима. Все на світі дивне й чудове для широко відкритих зіниць. Дивуватися — це насолода, що не дана футболістові, а натомість веде інтелектуала через світ у безнастаннім охмелінні візіонера. Його властивість — це здивовані очі. Тому античні народи надали Міневрі сову, птаха із завжди засліпленими очима.

Накопичення, пересичення раніше не були звичайним явищем. Чому ж воно звичайне тепер?

Складові частини цих юрб не виринули з небуття. Приблизно стільки ж людей існувало п»ятнадцять років тому. По війні здавалося, що ця кількість повинна бути менша. Аж тут ми натрапляємо на першу важливу точку. Одиниці, що утворюють ці юрби, існували раніше, але не як юрба. Розпорошені по світі малими групами чи самотні, вони, очевидно, жили життям розбіжним, відокремленим і віддаленим. Кожна з них — чи то одиниця, чи мала група — займала своє місце на хуторі, на селі, в містечку чи в дільниці великого міста.

Тепер, раптом, вони з'являються у вигляді накопичення, і наш погляд всюди зустрічає юрби. Всюди? О, ні, якраз у найліпших місцях, що являються відносно витонченим витвором людської культури, у місцях, що раніше були призначені для меншин.

Юрба раптом стала видима і влаштувалася на кращих місцях у суспільстві. Раніше, якщо вона існувала, то лишалася непомітною, займала задній план суспільної сцени; тепер вона вийшла наперед аж до рампи, і це вона — головний діяч. Вже нема чільних героїв: є тільки хор.

Юрба — це поняття кількісне й зорове. Перекладімо його, не змінюючи істоти, на суспільствознавчу термінологію. Тоді ми одержимо поняття суспільної маси. Суспільство — це завжди динамічна одність двох чинників: меншин і мас. Меншини — це спеціально кваліфіковані одиниці чи групи одиниць. Маса — це сукупність осіб без спеціальної кваліфікації. Отож під масами не слід розуміти головним чином «робітничі маси». Маса — це «рядова людина». Отак проста кількість — юрба — перетворюється в якісне визначення: це якісна однорідність, це суспільна безформність, це людина, що не відрізняється від інших, а являється повторенням загального типу. Що ж ми досягнули цим перетворенням кількості в якість? Дуже просто: за допомогою останньої ми розуміємо генезу першої. Ясно, і навіть самозрозуміле, що нормальне утворення юрби вимагає збіжності бажань, ідей і натури в одиницях, що належать до неї. Нам можуть закинути, що так мається з кожною суспільною групою, хоч за яку добірну вона себе вважатиме. Це так, але є істотна різниця.

У групах, що своїм характером не є юрбою та масою, фактична збіжність членів полягає в якомусь бажанні, в ідеї чи ідеалі, що сам по собі виключає широке розповсюдження. Щоб утворити хоч яку-небудь меншину, доконечно, щоб раніше кожний з особливих, відносно особистих причин відділився від юрби. Отже, його збіжність з іншими членами меншини — другорядна і наступає аж по тому, як кожний відосібнився, тому, в великій мірі, це збіжність у розбіжності. Буває, що цей відосіблений характер групи виступає назовні, наприклад, в англійських групах, що називають себе «нонконформістами», себто угрупованням тих, яких лучить тільки їхня розбіжність з необмеженою юрбою. Ця злука меншості з метою відділитися від більшості є неодмінним фактором в утворенні кожної меншини.

Говорячи про малу публіку, що слухала віртуозного музику, Малларме дотепно каже, що ця публіка своєю нечисленною присутністю підкреслила відсутність широких мас.

...добірний чоловік — це не вередун, який вважає себе вищим від інших, а той, хто вимагає від себе більше, ніж інші, хоч він сам, може, й неспроможний сповнити цих вищих вимог.    

В істоті, масу можна дефініювати як психологічний факт, не чекаючи на те, щоб одиниці з'явилися в накопиченні. В присутності однієї особи ми можемо пізнати, чи вона належить до маси, чи ні. Маса — це кожний, хто сам не дає собі обгрунтованої оцінки — доброї чи злої, а натомість почуває, що він «такий, як усі», і проте тим не переймається і навіть задоволений почуватися тотожним з іншими. Уявімо собі скромну людину, що спробувала оцінити себе на певних підставах — питаючи себе, чи має такий чи інший хист, чи відзначається в якомусь напрямку — і збагнула, що не має жодної видатної якості. Ця людина буде почуватись обмеженою і простою, необдарованою, але вона не почуватиметься «масою».

Коли мова про «добірні меншини», лицеміри та шахраї звичайно спотворюють значення цього виразу, наче вони не знають, що добірний чоловік — це не вередун, який вважає себе вищим від інших, а той, хто вимагає від себе більше, ніж інші, хоч він сам, може, й неспроможний сповнити цих вищих вимог. І немає сумніву, що найрадикальніший поділ, який можна провести в людстві,— це поділ на два типи: ті, що від себе багато вимагають і беруть на себе все нові труднощі та обов'язки, і ті, що від себе нічого особливого не вимагають, а що для них жити — це бути щомиті тим, чим вони вже є, без зусилля самовдосконалитись, трісками, що їх несе течія.

Це мені нагадує, що правовірний буддизм складається з двох відмінних релігій: одна — суворіша і важча, друга — лагідніша і тривіальніша: Махаяна — «велика колісниця» чи «великий шлях» — і Хіная – «мала колісниця», «малий шлях». Вирішальним є, чи ми покладемо своє життя на одну колісницю, чи на другу, чи підемо шляхом найбільших вимог, чи найменших.

Отже, поділ суспільства на маси та на добірні меншини є поділом не на суспільні класи, а на класи людей, і тому не може покриватися з ієрархізацією на вищі і нижчі класи. Ясно, що серед вищих класів, коли вони справді такими є, скорше можна знайти людей, що вибрали «велику колісницю», тоді як нижчі класи звичайно складаються з одиниць недоякісних. Але, в істоті, в межах кожного суспільного класу є маса і правдива меншина. Як ми далі побачимо, наш час характеризується перевагою маси й плебсу, навіть у групах із традицією добору. Отак в інтелектуальнім житті, що самою своєю істотою вимагає і передбачає кваліфікацію, помічається поступовий тріумф псевдоінтелектуалів некваліфікованих, не здатних до кваліфікування і самою своєю психікою дискваліфікованих. Подібно в рештках чоловічої та жіночої «шляхти». Натомість нерідко зустрічаємо сьогодні серед робітників, що раніше могли правити за найкращий приклад так званої «маси», шляхетно здисципліновані душі.

Отож у суспільстві існують процеси, чинності й функції найрозмаїтішого порядку, які саме своєю природою особливі і яких тому, без особливого ж хисту, не можна добре виконувати. Наприклад, певні насолоди мистецького й витонченого характеру, чи пак функції влади і політичного розсуду у громадських питаннях. Раніше ці особливі чинності були в руках кваліфікованих меншин, кваліфікованих принаймні в своїм власнім уявленні. Маса не мала наміру втручатися; вона здавала собі справу, що, якби хотіла втручатись, то рівночасно мусила б придбати ті особливі хисти і перестати бути масою. Вона знала свою роль у здоровій суспільній динаміці.

Коли ми тепер повернемось до стверджених на початку фактів, то вони недвозначно здадуться нам вісниками зміненого наставлення серед маси. Всі вони вказують на те, що маса вирішила висунутися на передній план суспільного життя, зайняти місця, вживати знаряддя і втішатись насолодами, що досі були призначені для небагатьох. Наприклад: очевидно, що ці місця не були призначені для юрби, бо вони замалі розміром і натовп у них уже не міститься. А це наочно й чітко вказує на новий факт: маса, не переставши бути масою, витіснює меншини.

Ніхто, я гадаю, не шкодуватиме, що тепер люди уживають насолод на більшу міру і в більшій кількості, як раніше, бо ж тепер вони мають апетит і засоби на це. Лихо в тім, що це рішення мас — перебрати чинності, властиві меншинам,— не виявляється та й не може виявитися в самій лише царині насолод, а є загальною рисою нашого часу.

    Для сьогоднішнього дня характерно, що простий ум, знаючи, що він простий, осмілюється проголошувати своє право на простацтво і, де хоче, накидає його.

Отож — попереджуючи те, що ми далі побачимо,— я вірю, що політичні новини недавніх років означають ніщо інше, як політичне панування мас. Стара демократія була обмежена щедрою дозою лібералізму і ентузіазму до закону. Служивши цим принципам, одиниця зобов'язувалася тримати сувору самодисципліну. Під захистом ліберальних засад і правової норми меншини могли діяти й жити. Демократія і право, співжиття під законом — це були синоніми. Сьогодні ми свідки тріумфу гіпердемократії, в якій маса діє безпосередньо без закону, з допомогою матеріального тиску, накидаючи свої прагнення й смаки. Мильно тлумачити нову ситуацію, мовляв, маса втомилася політикою і передає її виконання спеціальним особам. Якраз навпаки. Так було раніше: то була ліберальна демократія. Маса припускала, що, з усіма їх вадами й слабостями, меншини політиків зналися трохи краще на громадських проблемах, ніж вона. Тепер, натомість, маса гадає, що має право накидати і давати законну силу своїм кав'ярняним мудруванням. Я сумніваюся, чи були інші історичні епохи, де юрба правила б так безпосередньо, як у наш час. Тому я говорю про гіпердемократію.

Те саме діється в інших сферах, особливо ж в інтелектуальній. Може, я помиляюсь, але коли автор бере в руку перо, щоб писати на тему, яку він глибоко простудіював, він мусить здати собі справу, що рядовий читач, який ніколи цим предметом не займався, коли прочитає, то не для того, щоб чогось навчитися від нього, а, навпаки, для того, щоб осудити його, якщо автор незгідний з тими банальностями, якими набита голова даного читача. Якби одиниці, що утворюють масу, вважали себе особливо обдарованими, то це була б лиш особиста помилка, а не суспільний переворот. "Для сьогоднішнього дня характерно, що простий ум, знаючи, що він простий, осмілюється проголошувати своє право на простацтво і, де хоче, накидає його". У Північній Америці кажуть: бути відмінним — це бути непристойним. Маса розчавлює під собою все, що відмінне, не це тільки маса.

II. ПІДНЕСЕННЯ ІСТОРИЧНОГО РІВНЯ

Ось грізний факт нашого часу, описаний в усій його брутальності. До того ж він абсолютно новий в історії нашої цивілізації. Ніколи, в цілому її розвитку, не траплялося нічого подібного. Якби ми хотіли знайти щось аналогічне, то нам довелось би стрибнути за межі нашої історії і пірнути в світ, цілковито відмінний від нашого; ми мали б перенестися в світ античний, в години його занепаду. Історія Римської імперії — це також історія повстання та влади мас, що засмоктують та розкладають правлячі меншини і самі займають їх місце. Тоді також виникає явище накопичення, пересичення. Тому, як слушно завважив Шпенглер, доводилось будувати, подібно як сьогодні, величезні споруди. Доба мас — це доба колосального3.

Ми живемо під брутальною владою мас. Це ясно; ми вже двічі назвали цю владу «брутальною» і таким чином сплатили данину богові банальності; тепер, із квитком у руці, ми можемо бадьоро увійти в нашу тему і побачити виставу зсередини. Чи, може, ви гадали, що я задовольнюсь оцим, може, влучним, але зовнішнім описом, що віддає тільки те лице, тільки ту сторону цього страшного явища, яке видно з перспективи минулого? Якби я зараз кинув цю тему і зненацька обірвав мій нарис, читач подумав би, цілком слушно, що цей нечуваний виплив мас на поверхню історії не навіяв мені нічого іншого, як кілька дражливих, зневажливих слів, дещо відрази та дещо огиди; тим більше, що, як загальновідомо, я обстоюю радикально аристократичне тлумачення історії. Воно радикальне, тому що я ніколи не твердив, що людське суспільство повинне бути аристократичне, а пішов ген-ген далі. Я твердив, і щодня сильніше переконуюсь у тому, що людське суспільство, хоч-не-хоч, є завжди аристократичне самою своєю істотою, аж до такого ступеня, що воно є суспільством у міру свого аристократизму і перестає ним бути в міру того, як утрачає аристократизм. Очевидно, я говорю про суспільство, а не про державу. Нікому не спаде на думку, що перед цим бурхливим клекотінням маси аристократична постава — це скорчити маніжну гримасу, як панок з Версалю, і цим задовольнитися. Версаль (розуміється, Версаль гримас) — це не аристократія, це повна протилежність: це смерть і гниття пишної аристократії. Тому єдина справді аристократична риса, що лишилася в тих людей,— це та гідна грація, з якою їх шиї приймали візит гільйотини; вони її приймали, як опух приймає ланцет. Ні, хто відчуває глибоке покликання аристократій, того видовище маси хвилює і захоплює так, як різьбяра — вид незайманого мармуру. Суспільна аристократія нічим не подібна до тієї нечисленної групи, що претендує виключно для себе на назву «високе товариство», що називає себе «високим колом» і живе просто-таки взаємним запрошуванням чи незапрошуванням. Як усе на світі має свою вартість і своє призначення, так само має їх цей малий «елегантний світ» у межах безмежного світу, але призначення дуже підрядне і непорівняльне з геркулесівською працею справжніх аристократій. Я б охоче розглянув значення цього елегантного життя, що здається таким малозначним, але в нас тепер інша тема, ширшого засягу. Розуміється, що це «значне товариство» також іде з часом. Багато думок спричинила мені одна квітуча панійка, повна молодості й сучасності, зірка першої величини на небосхилі елегантного Мадриду, коли вона мені сказала: «Я не зношу балу, де запрошено менш як вісімсот осіб». За цим реченням я відчув, що стиль мас тріумфує сьогодні над цілим простором життя і накидає себе навіть у тих останніх закутках, що здавалися резервованими для hарру few4.

Отже, я в рівній мірі відкидаю всяке тлумачення нашого часу, що не відкриває позитивного сенсу, захованого під сучасною владою мас, і всяке, що її приймає в блаженному спокої, не здригнувшися від жаху. Всяке призначення є в своїй глибині драматичне й трагічне. Хто сам не відчув, як пульсує небезпека нашого часу, той не проникнув у серце призначення, а лише торкнувся його хворобливо-блідої щоки. У нашому призначенні панує елемент жаху — нестримне й несамовите моральне повстання мас, імпозантне, невгамовне і двозначне, як усяке призначення. Куди воно веде нас? Чи це абсолютне зло, чи евентуальне добро? Ось воно бовваніє над нашим віком, як гігантський космічний знак запитання, завжди в хитких обрисах, що нагадують гільйотину чи шибеницю, але й прагнуть викруглитися в тріумфальну арку!

Факт, який нам треба піддати анатомічному розтину, можна сформулювати під двома заголовками: по-перше, сьогодні маси користаються у великій мірі тим самим життьовим репертуаром, що раніше здавався призначеним виключно для меншин; по-друге, рівночасно маси перестали коритися меншинам: вони їх не слухають, не йдуть за ними, не поважають їх, а натомість відсувають їх набік і самі займають їх місце.

Історія Римської імперії — це також історія повстання та влади мас, що засмоктують та розкладають правлячі меншини і самі займають їх місце.    

Заналізуймо перше твердження. Я тут маю на увазі, що маси втішаються насолодами і вживають знаряддя, винайдені добірними групами, які раніше монопольно ними користувались. Вони відчувають апетити й потреби, що раніше вважалися витонченостями, бо були спадщиною небагатьох. Дрібний приклад: у році 1820-му не було більш як десять ванних кімнат у приватних домах у Парижі (див. мемуари графині де Буань). Але тепер маси знають і вживають, з відносною вмілістю, багато такої техніки, якою раніше володіли тільки окремі одиниці.

І не тільки матеріальної техніки, але, що важливіше, правової та суспільної техніки. У XVIII столітті певні меншини знайшли, що кожна людська одиниця, самим фактом свого народження, не потребуючи жодної особливої кваліфікації, посідає певні основні політичні права, так звані права людини й громадянина, і що, в істоті, ці спільні для всіх права є єдиними, які існують. Всяке інше право, залежне від особливих дарів, засуджувалось як привілей. Спочатку це була чиста теорія й ідея небагатьох; згодом ця жменька небагатьох почала переводити цю ідею в практику, нав'язувати її та настоювати на ній: робили це кращі меншини. Одначе впродовж цілого XIX століття маса, що почала захоплюватись ідеєю цих прав як ідеалом, не відчувала їх у собі, не користувалася ними і не намагалася їх здійснити, а, фактично, під демократичним правлінням жила й почувалася далі, як під старим режимом. «Народ» — як його тоді називали — вже дізнався, що він суверенний; але він не йняв віри. Сьогодні той ідеал перейшов у дійсність, та вже не в законодавстві, що є лише зовнішньою схемою громадського життя, а в серці кожного індивіда, хоч які в нього ідеї, включно коли його ідеї реакційні; себто включно, коли він уражає й топче установи, що ці права затверджують. На мою думку, хто не розуміє цієї дивної моральної ситуації мас, не може збагнути нічого, що тепер починає діятися в світі. Суверенність некваліфікованої одиниці як такої, як загального типу, перестала бути правовою ідеєю чи ідеалом, а стала психологічним станом, притаманним пересічній людині. І добре відмітьте: коли щось, бувши ідеалом, переходить у дійсність, воно неминуче перестає бути ідеалом. Вивітрюються престиж і владна магія, властивості, якими ідеал впливає на людину. Нівеляційні вимоги щедрого демократичного захоплення обернулися з прагнень та ідеалів в апетити й підсвідомі припущення.

Отож ці права мали на меті не що інше, як вирвати людські душі з їх внутрішньої неволі і прищепити їм певну свідомість панства й гідності. Чи ж не бажалося, щоб пересічна людина почувала себе володарем, керівником і паном себе і свого життя? Це вже осягнено. Чому ж нарікають ті, що тридцять років тому були лібералами, демократами та прогресистами? Чи, може, вони, як діти, чогось хочуть, але бояться наслідків? Хочете, щоб пересічний чоловік був паном? Тож не дивуйтесь, що він діє за власними примхами, що вимагає всіх насолод, що рішуче накидає свою волю, що відмовляється від усякої служби, що вже не слухає нікого, що піклується своєю особою й своїм дозвіллям, що дбайливо добирає одяг: це деякі постійні властивості, що супроводять свідомість панства. Сьогодні ми їх знаходимо в пересічній людині, в масі.

Отже, ми бачимо, що життя пересічної людини складається сьогодні з того самого життьового репертуару, який раніше був притаманний лише найвищим меншинам. Отож пересічна людина становить грунт, що над ним проходить історія кожної епохи; вона для історії те, що рівень моря для географії. Якщо ж пересічний рівень знаходиться сьогодні там, де раніше сягали тільки аристократії, то це просто значить, що рівень історії раптом піднявся — по довгому підземному підготовленні, але в зовнішньому вияві таки нагло — одним стрибком, за одне покоління. Людське життя, в цілому, піднялося. Сучасний вояк, сказати б, має в собі багато старшинського; людське військо вже складається зі старшин. Досить глянути на енергію, рішучість і легкість, з якими будь-яка одиниця простує сьогодні через життя, вхоплює скороминущу насолоду і накидає своє рішення.

Все добро і все зло сучасного та найближчого майбутнього мають свої причини й коріння в цьому загальному піднесенні історичного рівня.

Та ось нам спадає на думку непередбачене спостереження. Те, що сучасне життя є на пересічному рівні колишніх меншин,— нове явище лише в Європі; в Америці це явище природне й органічне. Щоб виразно зрозуміти мій намір, хай читач обміркує свідомість правової рівності. Це психологічний стан, коли людина почуває себе володарем і паном, рівним будь-якій іншій людині. В Європі вдалося досягнути цього лише визначним групам, але в Америці це був природний стан від XVIII століття, отже, фактично від віку. Та ось ще дивніший збіг обставин! Коли в Європі виникає цей психологічний стан пересічної людини, коли підноситься рівень суцільного її буття, тон і манери європейського життя в усіх його виявах раптом набувають нового обличчя, і з'являється фраза: «Європа американізується». Люди, що це казали, не надавали цьому явищу більшої ваги; вони гадали, що йдеться про легку зміну в звичаях, про моду, і, дезорієнтовані зовнішнім виглядом, приписували це бозна-якому впливові Америки на Європу. Цим, на мою думку, звульгаризовано проблему, що є куди дивнішою й глибшою.

    Суверенність некваліфікованої одиниці як такої, як загального типу, перестала бути правовою ідеєю чи ідеалом, а стала психологічним станом, притаманним пересічній людині. І добре відмітьте: коли щось, бувши ідеалом, переходить у дійсність, воно неминуче перестає бути ідеалом.

Галантність вимагала б, щоб я сказав людям з-за моря, що, справді, Європа замериканізувалась і що це зумовлено впливом Америки на Європу. Але ні: ось правда зударяється з галантністю і мусить узяти гору. Європа не замериканізувалася. Вона ще не зазнала сильного впливу з Америки. І одне і друге хіба що починається тепер; але нічого подібного не було в безпосередньому минулому, з якого проросло сучасне. Існує бентежна сила фальшивих уявлень, що засліплюють зір одним і другим, американцям і європейцям. Тріумф мас і, наслідком, пишне піднесення життьового рівня сталися в Європі з внутрішніх причин, по двох сторіччях прогресистського виховання людності і рівнобіжного господарського збагачення суспільства. Але річ у тому, що цей наслідок збігається з найвиразнішою рисою американського життя; і через цей збіг морального стану європейської пересічної людини з моральним станом американця сталося, що європеєць вперше розуміє американське життя, яке раніше було для нього загадковим і таємничим. Отже, йде не про вплив, що був би трохи дивним, бо був би «відпливом», а про річ, яку ще менше підозрівається: іде про зрівняння. Європейці завжди догадувалися, що пересічний рівень життя вищий в Америці, ніж на старому континенті. Явне, хоч мало аналітичне, прочуття цього факту зродило уявлення, що Америка — країна майбутнього; його завжди приймали й ніколи не брали під сумнів. Розуміється, що таке розповсюджене й закорінене уявлення не міг навіяти вітер. Підставою цього був здогад, що в Америці пересічний рівень життя вищий, а натомість рівень ліпших меншин нижчий, ніж у Європі. Але історія, як і хліборобство, живиться долинами, а не верховинами, пересічним суспільним рівнем, а не видатними одиницями.

Ми живемо у вік зрівнянь: зрівнюються багатства, зрівнюється культура між різними суспільними верствами, зрівнюються статі. Отож так само зрівнюються континенти. А що життьовий рівень Європи раніше був нижчий, то в цьому зрівнянні вона тільки виграє. Тому, під цим кутом дивлячись, повстання мас означає небувалий зріст живучості і можливостей; отже, цілком протилежне тому, що ми так часто чуємо про занепад Європи. Вислів цей заплутаний і незграбний, бо якось неясно, про що мова, чи про європейські держави, чи про європейську культуру, чи про те, що криється під усім цим і є безмежно важливіше, ніж усе це, а саме: живучість Європи. Про держави і про європейську культуру ми скажемо своє слово пізніше — може, цитована фраза стосується саме їх, але щодо живучості треба насамперед ствердити, що існує груба помилка. Коли я висловлюсь інакше, може, моє твердження видасться більш переконливим чи менш неправдоподібним, отже, я тверджу, що сьогодні пересічний італієць, пересічний іспанець чи пересічний німець відрізняються менше своїм життьовим тоном від американця чи аргентинця, ніж тридцять років тому. І цього факту американці не повинні забувати.


    1 Переклав Вольфрам Бурггардт.

    2 В моїй книжці "Безхребетна Іспанія", що вийшла 1922 року, в статті в "Еl Sol" під заголовком "Маси" (1926) і в двох рефератах, виголошених у Спілці любителів мистецтва в Буенос-Айресі (1928), я займався темою, яку розгортаю в цьому нарисі. Тепер мій намір - зібрати досі мною сказане, щоб таким чином постала органічна доктрина про найважливіший факт нашого часу.

    3 Цей процес трагічний тим, що під час формування великих міст село почало вилюднюватись і, таким чином, цілковито спала кількість населення Імперії.

    4 Щаслива меншина обранців (англ.).

Сторінка 1 2 3 4 >>>


Відгуки

петер
Такі речі, які ви продукуєте на сайті, є необхідними. Дуже добре, що знайшлися люди, котрі цікавляться філософією в наш час. Часом нашому суспільству цього бракує
2006-08-07 16:24:48
Відповісти

Аня
Я ніколи навіть не задумувалась над такими працями! Чули про такого філософа, але небагато! Дуже цікаво!Які проблеми він підіймає - справді досить суттєві для сьогоднішнього суспільства!
2006-12-09 17:42:45
Відповісти

oріяна, gorbe_nare@ukr.net
Супер, мені якраз була потрібна ця інформація!!!
2006-12-18 19:40:34
Відповісти

Kate, malaya5@ukr.net
Дуже цікаво, але, нажаль не знайшла те, що шукала. Нам задали твір-роздум на тему "Шляхетність", але у мене не вистачає думки розписати багато на цю тему...
2007-04-20 19:44:52
Відповісти

Даша
Багато думок допомогли з твором! Взагалі цікава праця! Я зацікавилась...
2007-10-10 22:22:56
Відповісти

Марта, lulu-69@bk.ru
Шановна Катя!Чи змогли ви написати твір? Нам теж задали, але я не можу нічого написати.
Допоможете? Пишіть, буду чекати
Заздалегідь вдячна.
2008-01-12 00:36:34
Відповісти

Котя, kozulka94@mail.ru
Так що ж таке постава? Мені саме це і треба!
2008-05-05 17:32:10
Відповісти

Дана, zozylka@ua.fm
Впевнена, нашому сусіпільстві філософії дуже бракує. Бо коли ти на своєму шляху постійно зустрічаєш людей, для яких проблемою є що одягнути завтра, часом розумієш людиноненависників взагалі
2008-05-14 12:59:00
Відповісти

Віктор, viktor_permyakov
суспільство - живий організм.його компонентом є людина з певним набором поглядів і переконань.але головним виступає її внутрішнє моральне наповнення та її власна філософія життя.прагнути треба до вищого.Все оригінальне дуже просте.
2008-11-07 11:07:57
Відповісти


Ваше ім'я:
E-mail:
Коментар: 
 

  
 
Проект відкрито 16 жовтня 2002 р.
Розробка, дизайн: Олександр Данилюк, малюнки: Тетяна Горохова
Copyright © 2002-2011, Management.com.ua