Автор: Луцій Анней Сенека

ЛИСТ X

Сенека вітає свого Луцілія!

Так-так. Я не відступаю від своєї думки: уникай багатьох, уникай кількох, уникай навіть одного. Не бачу такого, з ким я дозволив би тобі спілкуватися. Подумай лишень, якої ти в мене заслужив оцінки: насмілююсь тебе довірити тобі самому! Кажуть, що Кратет¹, учень того самого Стільпона, про якого я згадував у попередньому листі, побачивши юнака, який прогулювався одинцем десь на відлюдді, запитав його, що він там робить сам-один. «Бесідую, — відповів, — сам з собою». На те Кратет: «Бережись, прошу, і будь пильний: ти можеш бесідувати з поганою людиною». Звикли ж ми пильнувати пригноблених тугою або страхом, щоб вони не використали самотності собі ж на шкоду. Нерозсудливих не слід залишати наодинці з собою: саме тоді їх непокоять лихі думки; саме тоді вони снують небезпечні замисли або проти інших людей, або таки проти себе; саме тоді вони дають волю своїм нечестивим пристрастям; саме тоді душа виставляє все те, що досі приховувала чи то через острах, чи з огляду на сором; саме тоді вона сама під'юджує свою зухвалість, розпалює хіть, розворушує гнівливість. І ще одне: перевага самотності — можливість не обмовитись ні словом, не боятися свідка — ота єдина її перевага обертається проти дурня: він сам себе зраджує. Тож подумай, яку надію покладаю на тебе, радше, чого від тебе чекаю (адже надія — це примарне добро): не знаходжу нікого кращого тобі до товариства, окрім тебе самого. Пригадую, з яким піднесенням ти говорив, якої сили були сповнені твої слова. Тут же я сам себе привітав, мовивши: «Ця людина — непересічна: прагне порятунку». Так і далі говори, так живи. Хай ніщо тебе не пригноблює. Хоч і подякуєш богам за прихильність до давніх твоїх бажань, проси їх знову, та про інше: щоб ясним був твій розум, здоровим дух, а тоді — й тіло. Та й чому б тобі не благати про це частіше? Сміливіше звертайся до богів: ти ж не чуже в них випрошуєш.

Але — такий вже мій звичай — хочу послати тобі з цим листом ще й даруночок. Чистою правдою є вислів, що я натрапив на нього в Атенодора²: «Знай, — пише він, — що лиш тоді будеш вільний від будь-яких пристрастей, коли прохатимеш у богів лиш того, про що можна прохати вголос, прилюдно». А нині, глянь, до якого безглуздя доходять люди! Потай нашіптують богам щонайганебніші свої бажання. А тільки-но хтось нагострить вухо — замовкають. Богові розказують те, що приховують од людей! Гляди ж, аби ця настанова не знадобилась і для твого здоров'я: «Так живи з людьми, мовби тебе бачив бог; так говори з богом, мовби тебе чули люди».

Джерело: Луцій Анней Сенека "Моральні листи до Луцілія" (пер. з лат.). — Основи, — 1999.

¹ Кратет із Фів (IV-III ст. до н. е.) — філософ-кінік, найвідоміший з-поміж учнів Діогена.

² Атенодор (І ст. до н. е.) — філософ-стоїк із Тарсу (Мала Азія), охоронець Пергамської бібліотеки. На прохання свого учня, Катона Утіцького, переїхав до Риму.