Джерело: Washington ProFile

Стівена Левітта (Steven D. Levitt), 38-літнього професора Чиказького Університету (University of Chicago), вважають одним із найблискучіших та найоригінальніших представників нового покоління американських економістів. Про це свідчить присудження Левітту престижної медалі імені Джона Бейтса Кларка (John Bates Clark Medal). Цією відзнакою Американська Економічна Асоціація (American Economics Association) раз у два роки відзначає кращого представника своєї професії, який ще не досяг сорокалітнього віку. В 2003-му році Левітт одержав цю нагороду за серію досліджень, у центрі яких лежить використання методів мікроекономіки для аналізу злочинності.

У травні 2005-го року Левітт у співавторстві з журналістом Стівеном Дабнером (Stephen J. Dubner) опублікував монографію Freakonomics (у вільному перекладі — "Дивна економіка" або навіть "Економіка Дивних Явищ"). Є в неї й підзаголовок: "Незвичайний економіст досліджує сховану сторону всього на світі" (A Rogue Economist Explores The Hidden Side of Everything). Ця робота одержала чимало захоплених відгуків і потрапила до списку бестселерів.

Книга Левітта і Дабнера — це в повному сенсі "економіка для «чайників»". Вона адресована широкій публіці, написана жваво і дуже захоплююче. Автори прагнули показати, що економіка — це не тільки академічна наука, сповнена високих абстракцій і складних математичних моделей, але й дуже потужний інтелектуальний ресурс. Цей ресурс придатний для вивчення безлічі явищ повсякденного життя і його цілком можна зробити зрозумілим для "людини з вулиці". Треба сказати, що в цьому автори цілком переконливі.

Автори виходять із декількох чітко сформульованих постулатів. Вони підкреслюють, що висновки економістів не можна приймати або відкидати на базі етичних і моральних критеріїв. Моральні принципи відбивають наші уявлення про ідеальний суспільний устрій, про те, яким ми хотіли б бачити світ, у якому живемо. А в економіки зовсім інше завдання, воно вивчає цей світ таким, який він у дійсності. Тому між висновками економіки та приписами моралі завжди є проломи й протиріччя, часом дуже глибокі. Реальні люди діють на основі конкретних стимулів, спонукальних причин і мотивацій, заснованих на особистих і групових інтересах. Стимули можуть бути позитивними, сприятливими тим або іншим учинкам, і негативними, утримуючими від їхнього здійснення. Ключ до рішення соціоекономічних проблем лежить у правильному виявленні й осмисленні цих спонукань. При цьому не слід забувати, що розхожі уявлення і звичні стереотипи часто помилкові, та що великомасштабні наслідки нерідко викликаються досить незначними причинами (цю ідею давним-давно висловив Козьма Прутков). Автори також призивають читача вчитися самому розуміти економічну, соціальну статистику та не занадто довіряти всякого роду консультантам й експертам, які часто використовують свої спеціальні знання, прагнучи одержати вигоду.

Перераховані положення фактично вичерпують теоретичний багаж книги Левітта і Дабнера. Далі йдуть конкретні приклади, реальні життєві випадки, які пояснюються на основі цих принципів. Ось один з них. Батьки часто забирають дітей з дитячих садків пізніше встановленого часу. Адміністрація від цього, звичайно, не в захваті — доводиться затримувати на роботі вихователів і платити їм понаднормові. Виникає спокуса штрафувати недбайливих пап і мам, щоб вони не порушували розпорядок. Такий експеримент був недавно поставлений у десятьох дошкільних закладах ізраїльського міста Хайфи, причому він проводився під спостереженням місцевих економістів. Було вирішено за кожну затримку додавати до щомісячної оплати певну суму. Здавалося природним, що ця практика зменшить кількість батьківських запізнень — однак на ділі воно вдвічі збільшилося! Як таке могло відбутися?

Пояснення Левітта таке: вся справа в неточному обліку позитивних і негативних стимулів. Сума штрафу за одиничне запізнення була досить скромною, усього $3 (у перерахуванні з шекелей). Середня щомісячна оплата утримання дитини в дитячому садку становила $380, так що в порівнянні з нею штрафи оберталися для батьків не таким вже великим фінансовим тягарем. Навіть щоденні запізнення додавали до місячного рахунку щось біля $60 — менше 20% первісної суми. З іншого боку батьки, що спізнюються, вже не відчували докору совісті, оскільки могли вважати, що повністю розплатилися за заподіяні незручності. Не дивно, що після введення поборів кількість порушників зросла. Штрафи, які повинні були зіграти роль негативних економічних стимулів, що запобігають порушення розпорядку роботи дитячих садків, породили сильніші позитивні моральні стимули, що збільшили частоту цих самих порушень. Такого б не відбулося, якби з батьків стягувалися куди більші суми, однак, подібні драконівські міри неминуче викликали б безліч скарг.