Без докорів сумління: «(Чесна) Правда про нечесність» Дена Аріелі

Джерело: K.Fund Media

Ден Аріелі (Dan Ariely) — ізраїльсько-американський професор психології та поведінкової економіки у Дюкському університеті (США), автор бестселерів The New York Times «Передбачувана ірраціональність» та «Позитивна ірраціональність» про емоції, що впливають на наші рішення.

Його книжка «(Чесна) Правда про нечесність» (The (Honest) Truth About Dishonesty) — це спроба зрозуміти, чому і як ми обманюємо інших і самих себе.

Між двома вогнями

Тривалий час теоретики поведінкової економіки стверджували, що в основі будь-якого правопорушення — аналіз зисків і витрат: «що я з цього матиму?» проти «чим я ризикую?». Але статистика наштовхує на інші думки. Приміром, у США між рівнем злочинності у штатах, де є смертна кара, і де її нема, не спостерігається істотної різниці.

Аріелі висуває гіпотезу, що нам не властиво думати про довгострокові наслідки і що натомість нами постійно керують два мотиви, які є у конфлікті:

• з одного боку, ми хочемо отримати вигоду від власної винахідливості (стандартна фінансова мотивація);
• з іншого — нам хочеться вірити, що ми хороші й варті довіри індивіди (мотивація его).

Щоб примирити їх, спрацьовує механізм когнітивної гнучкості — наша унікальна здатність виправдовувати свої вчинки.

Усі (трішки) махлюють

Дослідники під керівництвом Аріелі провели експеримент, в якому роздали учасникам аркуші паперу з 20 простими математичними задачами, на розв’язання яких дали п’ять хвилин. За кожну правильну відповідь організатори пообіцяли видати по 50 центів. Коли збіг час, першу групу попросили порахувати бали, підійти зі своєю роботою до куратора, повідомити свій результат — і отримати гроші. Другу — зробити те саме, але перед тим, як сказати результат і забрати винагороду, піти у куток і пропустити свою роботу через шредер (який насправді відрізав лише краї аркуша, тому дослідники могли перевірити, наскільки чесними були учасники експерименту).

У першій групі середня кількість правильних відповідей була чотири, у другій — шість (і не через кількох зухвальців, які суттєво завищили свій показник, а через те, що майже кожен його завищив, але лише трішки).

Переважна більшість людей, пише Аріелі, вірять у свою порядність, а коли й виходять за рамки дозволеного, то так, щоб ніхто не помітив і щоб совість не надто надокучала: ну проїхав зайцем у тролейбусі (ай, може, просто забув!), завантажив неліцензійне програмне забезпечення (хай балують себе ліцензійним ті, в кого висока зарплата), приніс з роботи додому рулон туалетного паперу (не для себе — в сім’ю) і т. ін.

Безготівкове суспільство

Безпосередній контакт із фізичними грішми посилює відчуття відповідальності за транзакцію, з’ясувала команда Аріелі. Науковці додали до описаного вище експерименту ще один етап: зароблену суму його учасникам видавали в пластикових жетонах, які вони потім могли обміняти у спеціальному пункті. Ті підходили до куратора зі словами «Я вирішив Х завдань, дайте мені Х жетонів» замість «…дайте мені Х доларів».

Аріелі зізнається, що цей експеримент тривожить його, адже змушує замислитися про наше майбутнє у безготівковому суспільстві та його цінності: «Звісно, цифрові гроші мають багато переваг, але вони також можуть певною мірою відділити нас від наших реальних дій».

Конфлікт інтересів і пошук спільного

Багато років тому Аріелі став жертвою вибуху. Після того, як він виписався з лікарні і прийшов через якийсь час на перевірку, головний лікар спіймав його в коридорі й запропонував витатуювати щетину на тій частині обличчя, де через опіки не росло волосся. Аріелі довго сумнівався і врешті відмовився, на що лікар відреагував доволі грубо, звинувачуючи його в тому, що той нібито тішиться через свою асиметричність.

Аріелі це видалося дивним, адже цей лікар протягом трьох років був дуже приязним і турботливим та здійснив надскладну операцію, щоб повернути йому брову.

Аріелі поцікавився у його заступника, що могло стати причиною такої дратівливості. Виявляється, лікар готував наукову статтю, в нього було двоє пацієнтів, які вже пройшли цю процедуру, потрібен був ще один, і Аріелі з його травмою ідеально підходив на цю роль. Інцидент виник через конфлікт інтересів, підсумовує автор: ми схильні ділити людей на поганих і хороших, але насправді багато залежить від контексту і від персональних цілей сторін.

Він та його колеги вкотре провели свій експеримент із задачами, але перед цим запропонували першій групі учасників перелічити Десять заповідей, другій — десять книг, які вони прочитали у старших класах. І хоч ніхто у першій групі не зміг назвати всі пункти Закону Божого, на відміну від учасників другої вони не завищували свої бали. Саме нагадування про умовний кодекс честі (не обов’язково релігійний), обіцянка його дотримуватися та відчуття приналежності до спільноти, як продемонстрували інші дослідження Аріелі, дещо стримують пересічну особу від зловживань сприятливим становищем.

От тільки свої гріхи нам часом складніше зауважити, ніж чужі.