Результати Другої світової війни визначив обсяг промислового виробництва, але вже було ясно, що нові технології трансформують військову міць. Великі держави виготовляли тисячі літаків і танків, але вони також будували дослідницькі лабораторії, що розробляли нові пристрої, такі як ракети та радари. Дві атомні бомби, які знищили Хіросіму та Нагасакі, породили багато припущень про те, що на зміну ері вугілля й сталі може прийти нова атомна ера.
* * *
Звичайно, ідея використання пристроїв для обчислень не була новою. Люди загинали й розгинали пальці відтоді, як Homo sapiens уперше навчився лічби. Стародавні вавилоняни винайшли рахівницю, щоб працювати з великими числами, і впродовж століть люди множили та ділили, пересуваючи дерев’яні кісточки вліво-вправо на дерев’яних паличках. Наприкінці 1800-х і на початку 1900-х років збільшення бюрократії в державних та бізнесових структурах потребувало армій людських «комп’ютерів», клерків, озброєних ручкою, папером й іноді простими механічними калькуляторами — коробками з коліщатами, які могли додавати, віднімати, множити, ділити та обчислювати прості квадратні корені.* * *
Виробники чипів наймали жінок, тому що їм можна було менше платити і вони рідше, ніж чоловіки, вимагали кращих умов праці. Менеджери з виробництва також вважали, що завдяки меншим рукам жінки можуть краще збирати й тестувати готові напівпровідники. У 1960-х роках процес прикріплення кремнієвого чипа до пластикової підкладки, на якій він був розташований, починався з того, що потрібно було під мікроскопом розмістити кремній на пластику. Потім складальник тримав дві деталі разом, а машина за допомогою тепла, тиску й ультразвукових вібрацій з’єднувала кремній із пластиковою основою. Щоб проводити струм на чип та від нього, кріпилися тонкі золоті дроти (теж вручну). Нарешті, чип потрібно було перевірити, під’єднавши до вимірювального приладу, — ще один крок, який у той час можна було виконати лише вручну. Разом з різким зростанням попиту на чипи зріс попит і на руки, які могли б їх збирати.* * *
На початку 1980-х років на електронну промисловість припадало 7% ВНП Сінгапуру та чверть робочих місць у промисловості. 60% виробництва електроніки становили напівпровідникові пристрої, а решту — товари, більшість із яких не могла працювати без напівпровідників. У Гонконзі виробництво електроніки створило більше робочих місць, ніж будь-який інший сектор, за винятком текстилю. У Малайзії виробництво напівпровідників процвітало в Пенангу, Куала-Лумпурі та Мелаці, а нові місця на виробництві забезпечили роботою велику частину з 15% малайзійських робітників, що переїхали з ферм до міст між 1970 і 1980 роками. Така велика міграція часто спричиняє політичну дестабілізацію, але Малайзія зберігала низький рівень безробіття через велику кількість відносно добре оплачуваних робочих місць на підприємствах зі складання електроніки.
