«Якби поняття економічного циклу не існувало, навряд чи його винайшли б для опису післявоєнних коливань у Європі». Це не просто термінологічний момент — він має певне практичне значення для контролю за рецесіями. Занепад того, що Ґілберт називає «менталітетом економічного циклу» в Західній Європі, означає: навіть невеликі стимули з боку урядів, коли торгівля пішла на спад, бізнес легко приймає та інтерпретує як сигнал для відновлення нормального, енергійного, тривалого зростання. У США очікування середньостатистичного підприємця, що йому, щоб уникнути збитків, раз на два-три роки доведеться шукати захисту, призводять до перебільшення будь-яких потрясінь і труднощів для економіки.
* * *
Мабуть, важливо те, що єдиною країною, яка теж постраждала від рецесії на початку 1960-х років, стала Британія — власниця іншої міжнародної резервної валюти, яка теж переживала тиск. Тут проблеми почались у другій половині 1961 року й тривали до початку 1963-го. Тож ця рецесія розтягнулася на довший період, ніж американська, хоча фактичне скорочення промислового виробництва було значно меншим. Британську недугу можна порівняти із затяжним грипом, який лікують старомодними ліками. Американська ж більше скидалася на сильний, але коротший напад пневмонії. Видається очевидним, що серед чинників затягування британської рецесії були технічні огріхи й у фактичному матеріалі, який надходив до уряду, і в його інтерпретації. Лише на початку зими 1962 року, коли наслідки спаду набули болісної очевидності у вигляді зростання безробіття, уряд вжив рішучих заходів для стимулювання попиту.* * *
Повоєнний досвід показує, що існування вбудованих стабілізаторів економіки може несприятливо впливати на розробку економічної політики. Вони посилюють бажання спокою в момент, коли уряд мусить вибирати між двома варіантами дій. Це особливо характерно для США, де існує народна традиція кричати «руки геть!», щойно федеральна влада починає демонструвати рух до якоїсь конструктивної політики. Єдиний виняток — явна криза, як під час «ста днів» Франкліна Рузвельта 1933 року. У таких випадках уряду дозволяють втручатися скрізь і навіть цього очікують. Але то лише в разі допущення, що тіло нації зазнало тимчасового каліцтва. Щойно воно відновить свої спромоги, нянька з Вашингтона має повернутися до звичайних обов’язків у глибині будинку. Це допущення не заважає уряду втручатись у повоєнні американські рецесії з позитивним результатом. Але воно створює заборони, що сповільнюють швидкість початкової реакції та заважають формулювати послідовну економічну політику в якомусь центрі влади. Тому не дивно бачити, що середньостатистична американська післявоєнна рецесія, перш ніж її стримають, призводить до вдвічі глибшого падіння економіки, ніж у середньому в Європі.
