Багато років тому батьки приїхали до мене у Нью-Йорк, і я вирішив оселити їх у «Мерсері». То був такий собі жарт з мого боку. «Мерсер» — фешенебельний готель, де зупиняються багаті та знамениті. Мої батьки — особливо тато — такими речами не цікавилися. Тато не дивився телевізор, не ходив до кіно, не слухав популярної музики. Про журнал «Піпл», тобто «Люди», він би подумав, що то антропологічне видання. Він був фахівцем у трьох конкретних царинах: математика, садівництво й Біблія.
Я прийшов забрати батьків на вечерю і спитав у тата, як минув його день.
— Пречудово! — відповів він.
Виявилося, що вдень він розговорився з якимсь чоловіком у фоє готелю. Дуже в дусі мого батька: він любив розмовляти з незнайомцями.
— І про що ви балакали? — спитав я.
— Про садівництво!
— А як його звали?
— О, гадки не маю. Але повсякчас підходили люди і просили його сфотографуватися з ними чи розписатися на папірці.
Якщо ці рядки читає якась голлівудська зірка і пригадує, що багато років тому спілкувалася з бородатим англійцем у фоє «Мерсеру» — будь ласка, напишіть мені.
А для всіх інших нехай це буде уроком. Іноді найліпші розмови з незнайомцями — ті, після яких незнайомець лишається незнайомцем.
