Бути творцем королів завжди безпечніше, ніж бути королем самому. Медічі добре засвоїли цей урок у першій половині XV століття. Вони старанно намагалися триматися осторонь від політичних повноважень, віддаючи перевагу стабільним фінансовим прибуткам, а не перипетіям державного управління. Засновник банку Джованні присвятив себе непростому завданню — поставити банк на міцне фінансове підґрунтя — і відмовився від явних політичних амбіцій. Оскільки пріорів у Флоренції обирали шляхом жеребкування, час від часу він потрапляв до складу уряду, а одного разу, 1421 року, навіть був гонфалоньєром, але його політика зазвичай демонструвала відданість інтересам бідних. Приміром, він замінив регресивний подушний податок на більш прогресивний податок на нерухомість і відхилив пропозицію дозволити дворянам брати участь в уряді синьйорії. Найчастіше він просто відмовлявся від політичних почестей. Коли 1422 року папа Мартін V запропонував йому стати графом Монтеверде, той чемно відмовився. Політика була не для нього.
* * *
Акції та біржа — дві частини кожної капіталістичної системи. Акції дозволяють корпораціям отримувати капітал від населення, а біржі дають змогу суспільству заробляти на акціях. Як на свою превелику радість виявила Ост-Індійська компаніяця — ця суміш вибухова. Інвестори дають гроші перспективним компаніям, а ті вкладають їх у нові проєкти. Коли проєкти окупаються, інвестори заробляють гроші й можуть знову вкласти їх у перспективні компанії. Гроші приходять і йдуть. І так по колу. Єдині обмеження — амбіції керівників і кишені громадськості.* * *
1945 року Форд остаточно облишив справи у віці 82 років. Управління перейшло від Форда до групи керівників, директорів та менеджерів. Компанія почала діяти більше як сучасна корпорація. Як описував це гарвардський економіст Джон Кеннет Гелбрейт, «Ford перетворився на бюрократію. Концепція особистості стала частиною організації, але контроль перейшов від її власників до управлінців».Але відлуння легенди Ford ще десятиліттями лунатиме в американській культурі. Джек Керуак їздив на «форді» 1937 року у своєму бітниківському романі «В дорозі». Джеймс Дін їздив на розкішному «форді мерк’юрі» 1949 року у фільмі «Бунтівник без причини». «Бріолінова блискавка» у фільмі «Бріолін» — це «форд делюкс» 1948 року. Джон Рокфеллер не перебільшував, коли назвав Ford Motor Company «промисловим дивом епохи».
