Традиційно сильного лідера уявляли як стриману й непохитну людину, яка не демонструє слабкостей. Однак останніми роками дедалі більше уваги приділяють автентичності керівників — здатності бути собою у взаємодії з працівниками. Вважається, що така поведінка може сприяти довірі, підвищувати ефективність роботи та стимулювати творчість команди.
З огляду на це поширилася рекомендація ділитися особистими труднощами, невдачами чи прикрими обставинами. Передбачалося, що готовність розповідати про події, які можуть зашкодити репутації, свідчить про відкритість і відсутність прихованих намірів. Проте результати дослідження, опублікованого в HBR, засвідчили, що різні типи відвертих зізнань справляють неоднакове враження.
Дослідники розглянули три категорії особистих розповідей:
В одному з експериментів учасники оцінювали дописи лідерів у соціальних мережах, у яких ті розповідали про один із цих типів поведінки.
Результати показали суттєві відмінності:
Отже, сама готовність розкривати непривабливі факти про себе не гарантує позитивного сприйняття. Значення має те, що саме розповідає людина і що її поведінка говорить про її характер.
Автори пояснюють відмінності рівнем контролю людини над подією та тим, що її поведінка повідомляє про характер і спосіб ухвалення рішень.
Таким чином, важливим чинником є не просто відвертість, а зміст розповіді та моральний характер учинку.
Важливим виявилося й те, як саме інформація ставала відомою авдиторії. Позитивний ефект зникав, коли учасники дізнавалися про нестандартну поведінку з медіаповідомлень або спостерігали її самостійно.
Щоб підвищити сприйняття власної автентичності, лідер мав сам розповісти про свій вчинок. Отже, значення мала не лише сама поведінка, а й добровільне рішення поділитися нею.
Крім того, в експериментах із гіпотетичними політичними кандидатами учасники частіше висловлювали готовність голосувати за тих, хто розповідав про власні нестандартні вчинки, ніж за кандидатів, які ділилися нейтральними фактами про себе. Зізнання у зловживанні владою, навпаки, зменшували підтримку.
Ці результати свідчать, що добровільне розкриття інформації може впливати не лише на сприйняття автентичності, а й на готовність людей підтримувати лідера.
Позитивний ефект залежав від попереднього досвіду й авторитету людини. Він був виразним для досвідчених лідерів, але не виявлявся в аналогічних розповідях звичайних користувачів соцмереж.
Дослідники пов’язують це з так званим кредитом своєрідності — неформальним правом відступати від усталених очікувань, яке людина здобуває завдяки тривалій демонстрації компетентності.
Досвідчений керівник, який порушує певну умовність, може сприйматися як сміливий і незалежний. Натомість новий керівник, який так само відступає від норм у важливій ситуації, ризикує справити враження непослідовної або непередбачуваної людини.
Отже, перш ніж розкривати історії про нестандартні рішення, керівникам варто сформувати репутацію компетентних фахівців, які заслуговують на довіру.
На підставі отриманих результатів автори пропонують кілька принципів, які допоможуть керівникам обирати, чим ділитися з авдиторією.
Автори не стверджують, що керівникам варто відмовитися від розповідей про невдачі чи особисті труднощі. Такі історії й надалі можуть викликати співчуття та бути доречними, коли метою є продемонструвати спільність людського досвіду й уразливість.
Водночас дослідження стосувалося окремих зізнань. Тому поки що невідомо, чи зберігатиметься позитивний ефект у разі регулярних розповідей про нестандартну поведінку, чи з часом вони почнуть здаватися ознакою непередбачуваності. Це питання потребує подальшого вивчення.
Дослідження показує, що сприйняття автентичності лідера залежить не просто від його готовності розкривати особисті переживання. Більшого значення можуть набувати добровільні зізнання в нестандартних рішеннях, які демонструють самостійність і не завдають шкоди іншим.
Проте позитивний ефект залежить від змісту зізнання, способу розкриття інформації та вже сформованого авторитету лідера. Тому ефективна комунікація передбачає не максимальну відвертість за будь-яких обставин, а усвідомлений вибір того, чим варто поділитися і яку інформацію така розповідь передає авдиторії.
Ілюстрація: gettyimages.com