Блазні, королі і сучасні організації
 Манфред Кетс де Вріс (Manfred Kets De Vries) |
Приховані послання
Кожний із нас знає про придворних блазнів та клоунів-ловкачів, які в добу Середньовіччя та Ренесансу розважали шляхту та монархів. Один із найвідоміших прикладів — блазень із п’єси Вільяма Шекспіра «Король Лір». Як і багато інших блазнів, він не просто створював привід для емоційної розрядки — він був єдиним, хто наважувався сказати своєму господареві правду. А коли після чергової блазневої репліки стихав сміх, кожний із присутніх залишався сам-на-сам з оголеною реальністю, а це змушувало ставити під сумнів глибоко вкорінені припущення стосовно того, що є мудрістю та істиною.
Блазень короля Ліра був ким завгодно, але не дурнем. Французи назвали б його morosoph — інакше кажучи, «мудрим блазнем». Використовуючи прикриття у формі неввічливих коментарів чи спонтанних ремарок, блазень висловлював думки, які б не озвучив ніхто інший. Ховаючись за маскою комедіанта, він нагадував королю, що той є всього лише людиною — вразливою та смертною. Як зауважив Джордж Бернард Шоу, «кожний деспот мусить мати одного нелояльного підданого, який би не дав йому збожеволіти».
«Дзеркала» для лідерів
Сама логіка блазневої ролі змушує її виконавця бути нешанобливим. Діючи таким чином, він стає «рупором» чесної та розумної критики, яка є для можновладців стабілізаційним чинником та не дає втратити зв'язок з реальністю. Вдаючись до фарсу та гумору, блазні змушують інших сміятись над людськими слабкостями взагалі, при цьому дуже тонко скеровуючи окремих індивідів до зазирання в «дзеркало», що відображає їхню внутрішню сутність. А це відкриває шлях до пізнання себе й усвідомлення того, що насправді відбувається навколо. Іншими словами, блазні створюють систему стримування та противаг, яка не дає лідерам зловживати владою. У деяких випадках саморуйнівна поведінка може стати початком особистісної трансформації. Так сталося з королем Ліром, який у підсумку прийшов до пронизливо-болісного усвідомлення реальності.
Отже, серед лідерів, які досягають стійкого успіху, в першу чергу можна побачити тих, хто оточує себе людьми, готовими виконувати роль блазня. Таким чином вони зменшують ризик потрапляння до капкану власних амбіцій та ненаситного прагнення влади.
Каталізатори змін
Клоун-ловкач — ще один персонаж, який фігурує в багатьох культурах. Його можна розглядати як міфологічний аналог блазня — дивне творіння, що спантеличує, обертає хаос на свою користь, скидає авторитети, ламає всі правила, ігнорує те, що вважається нормальним, руйнує будь-які кордони. Історії про ловкачів допомагають нам зрозуміти, що є правильним, а що ні. Так само як і блазні, вони функціонують як «протиотрута» для зловживання владою. Знищуючи звичні уклади та створюючи хаос та сум’яття, вони дають нам нові осяяння та нову мудрість. Каталізатори змін, «спусковий гачок» творення чи руйнації, кмітливі міфічні герої та підступні злодії — вони легко змінюють одне своє втілення на інше.
Ризики для блазнів
Але так само, як блазень короля грає з вогнем, говорячи правду, сучасні виконавці ролей блазнів та клоунів-ловкачів мусять дуже добре «нащупувати ґрунт», пересуваючись тенетами організаційного життя. Є певна гранична «доза» критичної інформації, котру може «проковтнути» можновладець за раз. Також дуже небезпечно витягати на денне світло приховані інтереси лідера або говорити про те, про що у конкретному середовищі говорити не прийнято. Словом, блазні можуть допомогти керівникам обійти «підводні рифи», на які може наразитись кожний індивід, котрий має владу. Але ті, хто голосно «трубитиме» про те, що бачать, найімовірніше, дуже швидко завершать свою кар’єру. Тож, хоча завданням блазня є спонукати можновладців ставити під сумнів свої припущення та переконання, це краще робити на периферії влади, бо у міру наближення до її епіцентру ефект від ламання устоїв неминуче нівелюватиметься.
«Блазні» як інститут
Найчастіше консультанти та коучі є тими сміливцями, які беруться виконувати роль «блазнів» в організаційному житті. Зрештою, їм, як стороннім фахівцям, практично нема чого втрачати. Але подеколи цю функцію виконує хтось із топ-менеджерів (як Ендрю, про якого йшлося вище). Деякі організації можуть навіть запровадити позиції, які перетинаються з роллю «блазня». Серед потенційних виконавців цієї ролі — постать внутрішнього консультанта — хтось на кшталт омбудсмена (якщо слідувати скандинавській традиції).
Загалом, «блазні» є чесними і відданими хранителями, які змушують суспільство замислитись та посміятись над його заплутаною системою влади. Вони можуть діяти як «совість», що допомагає поставити під сумів наші сприйняття мудрості й істини та подивитись на це з позицій свого щоденного досвіду. Через гумор та чесну відкриту розмову «блазень» і «король» (чи «королева») ведуть свого роду гру, котра торкається таких фундаментальних аспектів людської природи, як влада, суперництво, покора та дія.
«Блазні», як такі, сприяють згуртуванню групи та формуванню в ній атмосфери довіри. Вони досягають цього, створюючи ситуації, які спонукатимуть нас критично та з гумором переглянути деякі цінності та судження, котрі закарбовуються в свідомості у міру того, як надпотужні соціально-культурні структури влади тиснуть із різних боків, формуючи нашу ідентичність.
За матеріалами "Why Every Workplace Needs a Fool", INSEAD Knowledge.