ІНСАЙТИ | Корпоративна культура 24 січня 2013 р.

Корпоративне безкультур'я: від совкового пафосу до офісної інфантильності

Автор: Костянтин Воздвиженський
Джерело: ТЕКСТИ.org.ua

Квінтесенцією корпоративної культури в українських реаліях залишається гарно організована пиятика — більшого, здається, не треба ані працедавцям, ані трудовим колективам. Досліджував корпоративну культуру Костянтин Воздвиженський.

Корпоративне безкультур'я: від совкового пафосу до офісної інфантильності В одній великій і дуже відомій українській компанії довелося спостерігати цікавий феномен: під одним корпоративним дахом уживалися дві паралельні структури — відділ кадрів радянського штибу і більш модерновий HR-департамент. Перші займалися документообігом: штампували посвідчення і перепустки, оформлювали через численні анкети новачків і видавали величезні «бігунки» тим, хто звільнявся, закуповували подарунки дітям співробітників подарунки на Новий рік. Цей департамент складався із 5-7 жіночок віком «добре за сорок», які добре знали старе і нове трудове законодавство, нюанси оформлення лікарняних, але були безпорадними на сучасному ринку праці і не орієнтувалися в посадових обов'язках системного адміністратора чи, скажімо, PR-менеджера.

Двоє ж HR-молодиць із однойменного департаменту, навпаки, зневажали «страрежимну» бюрократію, натомість як риба у воді орієнтувалися серед джобоферів, володіли прийомами хедхантінгу і знали, на який тренінг з тімбілдингу відправити той чи інший підрозділ компанії. В такій єдності і боротьбі протилежностей максимально точно відбилася сучасна українська система управління кадрами, властива абсолютній більшості компаній: радянський колективізм плюс прагнення бодай формально відповідати сучасним західним тенденціям.

Роблять вигляд, що платять за те, що роблять вигляд, що працюють

Совкову» корпоративну культуру у чистому вигляді нині можна зустріти чи не в кожній держструктурі, державному підприємстві і навіть приватному, коли його господар походить із червоних директорів.

Перша і головна її ознака — це пафос. В індустріальних донецьких містечках зараз нерідко можна натрапити на новенький, свіжепофарбований плакатик типу: «Мы любим тебя, родной коксохим!» На власні очі бачив на Алчевському меткомбінаті, коли той належав вже не державі, а олігархічному Індустріальному Союзу Донбасу, діючу і ретельно оновлювану дошку пошани.

А як тут люблять професійні свята! Справа не тільки у головному, «профільному»: дні податківця у податковій чи дні металурга на меткомбінаті. «Совковий» корпоративний календар щедрий: тут знають і коли день бухгалтера(«треба дівчат привітати»), і день автомобіліста (можна з мужиками у гаражі бухнуть), і день медицини (можна й медпункті до спиртику прикластися). Тут шанують усі іменини, дні народження, весілля дітей. Окрема розмова — ювілеї і урочисті проводи на пенсію. Пафосна у корпоративних тонах привітальна листівка з директорським автографом, «чергові» промови колег і реліктових профспілкових функціонерів ну й на виході — пиятика за рахунок винуватця урочистостей.

У совковій корпоративній культурі діє негласне правило: від начальства — здебільшого пафосні привітання, а дозвілля (читай — випивку) самі собі організуєте, менеджмент просто «із розумінням» до цього поставиться і обійдеться без доган. Підприємства такої культури — здебільшого незаможні або тотально корумповані, то ж кошти на корпоративи тут виділяють скромні і рідко. Інша річ — гульня привілейованих відомств: міліціонери чи прокурори можуть святкувати так, що й місцева бізнес-еліта заздритиме. Але на то вони й обрані. Колега, що у «золоті часи Азарова» працював у газеті податківців згадував: «Зарплати були невеликі, але о 17:00 всі йшли додому. Та й керівництво було не жадібне: мали премії і на день журналіста, і на день слов'янської писемності, і на день податківця, само собою».

Внутрішня атмосфера у таких «конторах», м'яко кажучи, специфічна. Платять мало, але «по-білому» і стабільно. У провінції це мотивує, бо на загал зарплатня виходить не нижче середнього, у великих містах консервує, бо що старша людина (а працюють там здебільшого люди немолоді), то важче перелаштуватися до роботи у приватній компанії з геть іншим темпом. Є лікарняні, можливо навіть «свій» санаторій, де недорого можна відпочити з родиною, чимала відпустка.

Роботу не дуже люблять, але роздмухують її значущість — бачили, які погордливі пані сидять у наших ЖЕКах? Звикли працювати «від дзвінка до дзвінка», але якщо заманеться вищому керівництву якийсь аврал: обурюватимуться тихо, компенсації не вимагатимуть і звісно ж ні словом, не обмовляться, скажімо, пресі про порушення своїх прав. Якось під час паніки навколо свинячого грипу керівник одного райвідділу освіти на Київщині дав педагогам рознарядку: пошити щонайменше 100 ватно-марльових пов'язок на кожну школу. Коли вчителі спробували пояснити, що не мають часу на це «рукоділля», керівник заперечив: «Ніч довга, нашиєте!» Проти такого аргументи ніхто заперечувати не став, тож заходилися бідолашні педагоги шити дефіцитні на той час пов'язки.

Психологічно працівник такої контори проживає два етапи: молодість і старість. Попервах ним керує романтика, бажання щось змінити на краще, зробити кар'єру, а де в кого — присісти на корупційні потоки. Згодом ті, хто так і не зміг піднятися службовими сходами «совкової» компанії, впадають у депресняк і живуть думкою «аби до пенсії дотягнути» — заслужений відпочинок для дежслужбовців чи працівників «шкідливого» виробництва починається десь за 40, тож жевріє надія ще якось реалізуватись, маючи невеличкий, але стабільний дохід від пенсії.

Приватні компанії з українським капіталом — середовище геть інше. По-перше, тут можна і заробити, і реалізуватись, чи щонайменше отримати рядок резюме для подальшого «джобджампінгу». По-друге, ти належиш до більш респектабельного (ніж дрібний чинуша) класу офісних працівників. По-третє, ти вільна людина, котра, як правило, не зв'язана жодними серйозним контрактом, тож можеш у будь-який момент змінити місце роботи чи сферу діяльності.

Проте: по-перше, так само «змінити» можуть і тебе, скоротивши без жодних пояснень і компенсацій, по-друге, більша частина твого доходу скоріше за все «чорна», у конверті, з багатьма не дуже приємними наслідками (отримання візи, кредиту, пенсійне забезпечення тощо), по-третє, робота займає 80% твого часу і інколи більше, пожалітися на це можеш хіба Богові чи своїм домашнім.

Відсутність соцпакетів, ненормований робочий день, повна відсутність профспілок у європейському розумінні цього слова і, як наслідок, доволі жорсткі умови праці створюють неабияку деформацію у свідомості офісного працівника. Недарма існує вже окремий жанр у кіно і літературі про офісного тихоню, який раптом перетворився на жорсткого маніяка. Без художніх гіпербол справа виглядає так: попри усі зусилля модних HR-менеджерів, багато хто з українських клерків тихо ненавидить свою компанію, бо вона висмоктує усі соки.

Як наслідок: ледь не хорошим тоном стає традиція «відриватися по п'ятницях»: непомірно бухати і розважатись без ризику для своєї кар'єри. Існує не одна сотня «офісних» анекдотів про благословенну п'ятницю і осоружний понеділок, якими офісний планктон щедро ділиться один з одним у соцмережах.

Окрема розмова — корпоративні свята, які більшість українських офісних працівників сприймають як такий собі «праздник непослушания» для дорослих. Напитися на корпоративні вважається ледь не звитягою. Фліртувати з колегами саме в цей вечір — чомусь також річ дозволена. І обов'зяково два дні по тому усім офісом, мов підлітки після першої в житті пиятики, смакувати деталі того, «як ми класно відірвалися». Я не надто знаюся на психології, але думаю, що подібні корпоративи — це така собі компенсація за виснажливу працю, «халява», яку маргінальна свідомість намагається використати наповну. Існує навіть окремий тип марнославства: вихвалятися перед друзями, що працюють в інших компаніях, місцем проведення корпоративу: в кого, мовляв, ресторан був крутіший. Для працівників зі скромними зарплатами потрапити у дорогий заклад за рахунок компанії — предмет для особливої гордості.

При своїй банальності і ніби «нормальності» українська корпоративна культура, насправді, містить низку серйозних загроз. По-перше, знижує культурні і пізнавальні потреби людини. Неодноразово доводилося чути від офісних працівників з непоганою освітою: «Я так стомлююся на роботі, що волію розслабитися, то ж дивлюся молодіжні серіали і комедії». Логіка така: робота в офісі, яка потребує певного розумового навантаження, тож воно може компенсувати інтелектуальний розвиток. По-друге, офісна культура знижує й естетичні потреби: це ж нормально танцювати на корпоративі під дискотеку 80-х і реготати над сороміцькими жартами аніматорів, що ведуть вечірку. По-третє, офісна культура сприяє ідеологічній деформації. У більшості своїй київські офісні працівники є проєвропейськи налаштованими, але це не завадить їм святкувати 23-е лютого, хоча навіть суто за віком у пересічному столичному офісі зараз набереться не так вже й багато чоловіків, що служили у радянській армії. «Офісна» мораль дозволяє одночасно бути проєвропейським і вдягатися у пілотки з червоними зірками, аби відірватися на корпоративі.

Роздування щік

У компаніях із західним капіталом або найманим «імпортним» менеджментом до корпоративної культури ставлення на порядок серйозніше (про мережевий маркетинг з культурою тоталітарних сект згадувати не хочеться). Для «варягів» корпоративний кодекс, місія компанії, її golden rules — це не порожній звук, і вони намагаються переконати в цьому своїх українських колег. Колеги попервах кивають і формально намагаються їм відповідати, хоча при цьому цілком по-українськи можуть крутити дулі у кишені.

Як, мабуть, у кожній країні третього світу «білі господарі» — каста більш привілейована і тубільці прагнуть їм догодити. Цього не записано у golden rules, але так прийнято. Українські менеджери навіть найвищого рівня підхоплять жарт про технологічну і економічну відсталість нашої країни, незграбний менталітет, низьку дисциплінованість людей. І в більшості випадків це буде сказано щиро, адже українець, що працює у транснаціональній корпорації — це ще більш привілейований член суспільства, аніж звичайний офісний працівник.

«Імпортний» дрес-код чи корпоративний лексикон (в одній міжнародній компанії, назвемо її, для прикладу Happy, усіх колег навіть в офіційному листуванні треба було вітати як Happy people) приживаються в Україні без проблем. Складніше зі святами. Якось довелося працювати з менеджментом з однієї постсоціалістичної країни, які категорично не сприймали «українську традицію» вшановувати 23-е лютого і 8-е березня. HR-а, який прийшов у корпорацію із досить таки «совкової» структури цей факт засмучував: бюджет дозволяє, а корпоративів замало. Вихід знайшли: влаштовували маскаради на Гелловін, пекли млинці на Масляну, стрибали через багаття на Івана Купала — вдалося зацікавити закордонних менеджерів національними звичаями.

Публіка в «іноземній» компанії добирається навіть без особливої допомоги HR доволі однотипна, як у престижній школі чи на мажорному факультеті вишу: люди з високою самооцінкою, у житті яких тренди і бренди посідають неабияке значення, акцентуйовані на закордонних подорожах, з іронічним сприйняттям українських реалій. Такі типажі, коли з якихось причин втратять роботу в іноземній компанії, не поспішають до українських роботодавців, а поспішно шукають яку-небудь навчальну програму в європейському чи американському університеті, аби надалі почуватися у своєму середовищі.



ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
КНИГИ ДЛЯ РОЗВИТКУ:
Тригери. Сформуй звички і стань тим, ким хочеш бутиТригери. Сформуй звички і стань тим, ким хочеш бути
Міф про мотивацію. Як налаштуватися на перемогуМіф про мотивацію. Як налаштуватися на перемогу
Пробуй, не зупиняйся. Коли востаннє ви щось робили вперше?Пробуй, не зупиняйся. Коли востаннє ви щось робили вперше?

МЕТОДОЛОГІЯ: Стратегія, Маркетинг, Зміни, Фінанси, Персонал, Якість, IT
АКТУАЛЬНО: Новини, Події, Тренди, Інсайти, Інтерв'ю, Рецензії, Бізнес-навчання, Консалтинг
СЕРВІСИ: Бізнес-книги, Робота, Форуми, Глосарій, Цитати, Рейтинги, Статті партнерів
ПРОЄКТИ: Блог, Відео, Візія, Візіонери, Бізнес-проза, Бізнес-гумор

Сторінка Management.com.ua у Facebook    Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців    Management Digest у LinkedIn    Відслідковувати нас у Twitter    Підписатися на RSS    Поштова розсилка


Copyright © 2001-2024, Management.com.ua

Менеджмент.Книги

телеграм-канал Менеджмент.Книги Менеджмент.Книги — новинки, книжкові огляди, авторські тези і цінні думки з бізнес-книг. Підписуйтесь на телеграм-канал @books_management



➥ Дякую, я вже підписана(-ий)