Інфопростір для управлінців
Головна→ Статті партнерів→ VR та AR: як цифрові технології змінюють фізичний простір навколо нас

VR та AR: як цифрові технології змінюють фізичний простір навколо нас

12.09.2026

VR та AR: як цифрові технології змінюють фізичний простір навколо нас

Віртуальна та доповнена реальність дедалі частіше розглядаються не як окремі розважальні технології, а як інструменти, здатні переформатувати архітектуру, дизайн середовища та повсякденний досвід перебування у просторі. Давайте глибше зануримося у ці технології і розглянемо, як вони можуть вплинути на громадський транспорт, житло, міське планування та саме сприйняття спільного простору.

VR і AR: у чому принципова різниця

Віртуальна реальність пропонує повністю занурене, взаємопов’язане цифрове середовище, яке не обмежене фізичними законами — гравітацією, вартістю матеріалів чи їхньою наявністю. Доповнена реальність працює інакше: вона накладає цифрову інформацію та об’єкти на реальний фізичний простір, доповнюючи, а не замінюючи його.

Обидва підходи здатні трансформувати спосіб використання середовища. Принципова відмінність полягає в тому, що люди можуть перебувати в одному й тому самому фізичному просторі, але мати абсолютно різний суб’єктивний досвід цього простору — залежно від того, який цифровий шар накладається на реальність для кожної окремої людини.

Громадський транспорт як модель гібридного простору

Громадський транспорт — приклад простору, де людина фізично перебуває серед інших, але ментально може бути занурена у власний цифровий світ. Цей досвід є універсальним для більшості людей, тому транспорт зручно використовувати як індикатор культурних змін у ставленні до технологій.

Окремо привертає увагу феномен масок і закритих облич у цифровому просторі, зазначає Ігротека. Обличчя традиційно передає особисті емоції та наміри, і коли воно приховане — навіть за нейтральним чи «усміхненим» виразом, — це може викликати неусвідомлену тривогу, оскільки неможливо зчитати справжній стан людини.

Саме цю проблему Apple намагалася вирішити в гарнітурі Vision Pro за допомогою функції EyeSight. Технологія використовує дані з інфрачервоних камер, які відстежують рух очей та міміку користувача, і за допомогою алгоритмів машинного навчання поєднує їх із цифровим відтворенням обличчя користувача, яке виводиться на зовнішній дисплей пристрою. Мета розроблення, що потребувало значних вкладень у R&D, — дати оточуючим змогу бачити, чи дивиться людина в гарнітурі на них, чи повністю занурена у віртуальний простір. Це один із перших технологічних кроків до масового прийняття подібних пристроїв: налагодження зв’язку між тим, що відбувається «за склом» гарнітури, і навколишнім середовищем.

Архітектура та поняття суб’єктивного простору

Історично архітектура спиралася на програмні діаграми, які чітко розмежовували функції приміщень. У постмодерній архітектурі межі між функціями почали розмиватися, створюючи проміжні, гібридні простори.

VR та AR дозволяють піти далі — накладати кілька різних просторів на одну й ту саму фізичну локацію, причому кожна людина може отримувати цілком відмінний досвід цього простору. Дизайнер Кейічі Мацуда називає це «суб’єктивним простором»: усі перебувають в одному фізичному середовищі, але переживають різні реальності. Наприклад, два пасажири одного автобуса можуть бачити абсолютно різне цифрове «обличчя» міста за вікном — залежно від особистих налаштувань та інтересів. Так само людина фізично може перебувати в кабінці, літаку чи обмеженому приміщенні, але одночасно «знаходитися» у власній цифровій кімнаті, музеї, концертному залі чи бібліотеці.

Потреба у спільному досвіді

Попри технологічну можливість повністю індивідуалізувати досвід, залишається фундаментальна людська потреба ділити фізичний простір з іншими людьми. Дослідження показують, що спільне переживання певної події — навіть без словесного контакту і навіть із незнайомцями — посилює емоційне сприйняття цього досвіду.

Показовим є дослідження Єльського університету: учасникам давали однакові шоколадні цукерки або одночасно з іншим учасником, або наодинці. Ті, хто куштував цукерку одночасно з іншою людиною в кімнаті, оцінювали смак як кращий — попри те, що продукт був однаковим. Цим частково пояснюється, чому люди продовжують ходити до бібліотек чи кав’ярень навіть тоді, коли в цьому немає практичної необхідності: цінність має саме присутність інших людей поруч.

Приклад практичного застосування цієї ідеї — заходи саміту Lightship, під час яких цифровий контент накладався на конкретну фізичну локацію за допомогою традиційних архітектурних інструментів — планів, розрізів, 3D-моделювання — у поєднанні з новими VR-інструментами. Результатом стала локальна подія — унікальний просторовий досвід, який неможливо було відтворити в іншому місці. Наразі подібний контент здебільшого сприймається через екран смартфона, але з поширенням гарнітур досвід стане більш безшовним та зануреним.

Ця ж логіка може поширитися на офлайн-роздрібну торгівлю. Подібно до того, як за останнє десятиліття зросла кількість тематизованих магазинів, орієнтованих на візуальний контент для соцмереж, у майбутньому торговельні простори можуть поєднувати AR із фізичним середовищем, щоб створювати досвід, доступний виключно в конкретній локації бренду.

Розподіл праці: фізичні та цифрові дизайнери

Мацуда прогнозує появу двох окремих напрямів у дизайнерській професії — фахівців, які працюють із фізичним шаром середовища, та фахівців, які працюють із цифровим шаром. Оскільки цифрове проєктування є значно дешевшим і ресурсоефективнішим порівняно зі зведенням фізичних конструкцій, за того самого бюджету можна створювати безпечніші, доступніші та естетично привабливіші простори.

Це відкриває можливості для ініціатив із благоустрою вулиць, які традиційно мають низький пріоритет у міських бюджетах. Громади з нижчим рівнем доходу теоретично можуть отримати такий самий рівень естетичного оформлення середовища, як і заможніші райони, — більше зелених насаджень, архітектурне розмаїття, озеленені вулиці.

Обмеження сенсорного досвіду

Перебування на природі має доведені переваги для здоров’я значною мірою тому, що це багатосенсорний, холістичний досвід. Утім, більшість сучасного цифрового середовища орієнтована переважно на один орган чуття — зір.

Архітектор Юхані Паллаасмаа, автор книги «The Eyes of the Skin», звертає увагу на те, що придушення інших сенсорних каналів сприйняття збіднює середовище проживання людини та посилює відчуття відчуження. Тактильна стимуляція, зокрема, пов’язана з покращенням пам’яті, навчання, просторової орієнтації та емоційного зв’язку з середовищем.

Виникає ризик дистопійного сценарію, у якому цифрові дерева виглядатимуть як дерева, але не матимуть запаху, звуку чи руху справжніх; де людина заходить у дерев’яну хатину, але не відчуває запаху кедра чи текстури дерева під пальцями. Існує й ризик нерівного доступу до таких «справжніх» тактильних вражень — коли вони стають прерогативою лише окремих людей чи місцин.

Заповнення прогалин замість повної заміни реальності

Альтернативний підхід — використовувати AR не для створення повністю нових середовищ, а для заповнення прогалин у наявних. Додавання цифрового дерева між двома реальними деревами потребує значно менше обчислювальних ресурсів, ніж створення цілого середовища з нуля, і водночас підвищує правдоподібність віртуальних об’єктів, оскільки вони розташовані поруч із реальними. Людський мозок має схильність самостійно «добудовувати» прогалини у сприйнятті, тому цифрові елементи легше сприймаються як реальні.

Цей принцип можна застосувати й до архітектурних деталей. Одним із програмних принципів модернізму, що виник як реакція на боз-арт, була демократизація архітектури через відмову від орнаменту, оскільки декоративні елементи були дорогими у виготовленні. AR теоретично дозволяє повернути делікатну орнаментику без додаткових витрат на фізичне виробництво, а також змінити підходи до проєктування архітектурних елементів з урахуванням доповненої реальності.

Та сама логіка застосовна на рівні міста. У типовій міській сітці головні вулиці та задні провулки історично отримували нерівномірну увагу дизайнерів — провулки залишалися недооціненим простором. AR дозволяє програмувати та оформлювати такі «залишкові» території — провулки, паркінги — зі значно нижчими витратами, ніж фізична реконструкція, і таким чином повертати ці простори до активного використання.

Ризик цифрового розриву

Поширення нових технологій несе ризик поглиблення розриву між заможними та менш заможними верствами населення. Ті, хто може дозволити собі доступ до технологій, отримають більше інформації та якісніший просторовий досвід — наприклад, AR-простір без реклами, комфортніший та доступніший.

Водночас за умови продуманого регулювання та стратегічного впровадження ці технології можна використати для протилежного ефекту — підвищення естетичних стандартів середовища та створення просторів, які одночасно є красивими, інклюзивними, насиченими за змістом і доступними для різних соціальних груп.

Висновок

Наразі формування фізичного середовища залишається прерогативою відносно вузького кола фахівців — через високий поріг входу у професію та жорсткі регуляторні вимоги, як-от будівельні норми. У цифровому просторі ці бар’єри значною мірою відсутні, що потенційно відкриває шлях для набагато ширшого кола людей — незалежно від професійної підготовки — впливати на візуальне та просторове середовище власних громад.

Залишається відкритим питання, наскільки привабливим виявиться цифровий шар реальності: чи стане він доповненням до фізичного світу, чи, навпаки, витіснить інтерес до нього. Відповідь на це питання визначатиме, у якому напрямку розвиватимуться архітектура, дизайн середовища та міське планування в найближчі роки.

Хочете опублікувати матеріал? Умови розміщення →