«World Eaters»: як венчурний капітал канібалізує економіку

Кетрін Брейсі (Catherine Bracy), засновниця та CEO організації TechEquity, що працює на перетині технологій і економічної справедливості, поділилася п’ятьма ключовими інсайтами зі своєї нової книги «World Eaters: How Venture Capital is Cannibalizing the Economy» («Пожирачі світу: як венчурний капітал канібалізує економіку»).

Основна ідея книги

Венчурний капітал сьогодні не просто фінансує інновації — він визначає, які саме інновації взагалі можливі. І ця система наразі дає збій. Вона змушує стартапи жертвувати реальним розв’язанням проблем заради гонитви за хибним зростанням. Економіка стане здоровішою, якщо буде побудована така екосистема інновацій, яка винагороджуватиме справжню цінність, а не спекулятивний ажіотаж.

1. Проблема не в технологіях. Проблема — у венчурному капіталі

Кілька років тому авторка брала участь у стратегічній сесії з профспілковими активістами, які шукали способи змусити гіг-компанії на кшталт Uber чи DoorDash краще ставитися до працівників. У кімнаті були надзвичайно розумні й віддані справі люди з гідними ідеями: як підвищити оплату, гарантувати захист і стабільність для працівників. І раптом Кетрін Брейсі усвідомила: учасники намагаються змінити поведінку компаній, але на якому етапі ті взагалі могли зробити інший вибір?

Коли компанії були ще маленькими стартапами, вони боролися за виживання — на етичні стандарти там не було ані ресурсу, ані мотивації. А потім, буквально за ніч, вони перетворилися на мільярдні глобальні корпорації. Але тоді їхній експлуататорський бізнес вже був занадто прибутковим, щоб його можна було демонтувати.

Це не схоже на те, як традиційно розвивалися галузі. Раніше компанії проходили етапи стабілізації — мали час адаптувати бізнес-моделі, інтегрувати норми, будувати сталі системи. У технологічному секторі все інакше.

Частково це пов’язано з природою програмного забезпечення — його легко масштабувати й розповсюджувати. Але головне — економічна логіка, що керує цими компаніями. А вона — венчурна.

У моделі венчурного капіталу немає пауз. Немає моменту, щоб зупинитися й переосмислити: як зробити це відповідально? Компанії там створюються не для стабільності, а для зростання. Або ростеш, або помираєш.

Як сказав Чарлі Мангер: «Покажи мені стимули — і я покажу тобі результат».

Сучасні наслідки — розмивання трудових прав, вибух цін на житло, концентрація багатства — не випадковість. Це прямий результат архітектури стимулів, на яких побудовано венчурний капітал.

2. Степеневий розподіл формує економіку так, що це лишається непоміченим

Степеневий розподіл (Power Law) — статистичний принцип, коли кілька екстремальних значень визначають увесь розподіл. Наприклад, землетруси: більшість — дрібні, але деякі — катастрофічні.

Так само працюють венчурні портфелі: один чи два «єдинороги» компенсують десятки провальних проєктів. Це здається логічним — стартапи ж ризиковані. Але проблема в тому, що степеневий розподіл перестав бути просто результатом — і став метою.

Інвестори більше не шукають проривні ідеї — вони шукають лише ті сценарії, які можуть «вистрілити» по експоненті — байдуже, вирішують вони щось чи ні, корисні чи токсичні. Важить не цінність, а масштаб.

Звідси — монополії замість здорової конкуренції, стартапи, які спалюють мільярди без жодного шансу на окупність, і перетворення базових сервісів, як-от житло, на об’єкти венчурної фінансової спекуляції.

Спочатку венчур мав фінансувати прориви. Сьогодні ж це — механізм гонитви за оцінками, а не за цінністю. І за це платить уся економіка.

3. Венчур знищує більше цінності, ніж створює

Оскільки венчурні інвестори не знають, який із десятків стартапів стане «єдинорогом», вони змушують кожен проєкт гнатися за нереалістичним зростанням — навіть якщо це шкодить його життєздатності.

Це означає:

• експлуатацію працівників задля економії;
• випуск «сирих» продуктів для прискореного масштабування;
• обхід або ігнорування регулювання;
• у деяких випадках — відверте шахрайство або близькість до нього.

Іронія в тому, що багато з цих компаній могли б бути успішними та сталими. Але через тиск венчурної моделі вони не вижили. Їх зруйнували не тому, що це були погані ідеї, а тому, що вони не відповідали критеріям «єдинорогів».

Приклад — LocalData, стартап, що допомагав містам керувати нерухомістю, збільшувати доходи й боротися з занедбаними районами. Бізнес працював, був прибутковим. Але венчурні інвестори не побачили в ньому мільярдної оцінки — і змусили команду змінити ринок. Після цього компанія збанкрутувала.

Це не виняток, а симптом системи, яка ставить фінансову інженерію вище за справжні інновації.

4. Проблема не лише в тих, кого венчур фінансує — а й у тих, кого він ігнорує

Якщо підприємець має чудову ідею, але вона не «вписується» у венчурну логіку, то є лише два варіанти:

• взяти венчурні кошти й змінити свою справу заради зростання, якого вона не витримає;
• не отримати фінансування взагалі.

Це особливо небезпечно в критичних секторах — таких як житло чи чиста енергія, де інновації потрібні терміново, але венчурні критерії непридатні.

Венчур не просто підтримує погані бізнеси. Він витісняє хороші. Він викачує капітал з реальних рішень у чергову фінансову бульбашку. Щоб інновації вирішували проблеми, потрібні нові моделі фінансування — поза логікою степеневого розподілу.

5. Час розпочати нову еру — інді-стартапи

Коли Кетрін Брейсі починала писати «World Eaters», вона вважала, що це буде книжка про шкоду венчурного капіталу. Але чим більше вона спілкувалася з підприємцями, які створюють бізнеси «по-іншому», тим чіткіше розуміла — історія значно ширша.

Є підприємці, які відкидають модель «єдинорога» — і створюють бізнеси, що залишатимуться життєздатними і через десять років. Є інвестори, які експериментують з альтернативами — моделями, що підтримують довгостроковий успіх, а не короткочасний ажіотаж.

Стартап-екосистема може бути побудована так, щоб винагороджувати справжню цінність, а не лише хайп.

Приклад — компанія ButcherBox. Її засновник, маючи негативний досвід із венчурним капіталом, зібрав стартовий капітал через краудфандинг. Сьогодні це бізнес із річним обігом $500 млн, що підтримує сталу агрокультуру та покращує умови праці в м’ясній промисловості.

Зараз — унікальний момент. Через високі ставки капіталу інвестори не можуть бездумно вкладати гроші в збиткові бізнеси. Компанії мають доводити життєздатність на ранньому етапі. Це вікно можливостей — довести, що інша модель не лише можлива, а й ефективна.

Якщо скористатися цим моментом, почнеться інді-ера стартапів. І тоді буде можливість не просто перезапустити технологічний сектор — а й всю економіку.

За матеріалами Next Big Idea Club