Пророки по науці: «Суперпрогнозування» Філіпа Тетлока і Дена Ґарднера
Джерело: K.Fund Media
Як люди передбачають майбутнє і в кого це виходить краще за інших.
У багатьох бізнес-книгах, наприклад, у «Думай як фрік» (Think Like a Freak) Стівена Левітта (Steven Levitt) і Стівена Дабнера (Stephen Dubner), трапляється одна і та сама історія. Якийсь учений років 20 збирав прогнози політиків, політологів, економістів із найрізноманітніших приводів — війни, вибори, технологічні прориви, курси цінних паперів… Збирав і перевіряв. Виявилося, що в середньому точність таких прогнозів не вища, ніж у шимпанзе, який кидає дротики в таблицю з цифрами можливих відповідей.
Цим вченим був Філіп Тетлок (Philip Tetlock), професор психології Пенсільванського університету і автор книги «Суперпрогнозування. Мистецтво та наука передбачення» (Superforecasting: The Art and Science of Prediction). Вона стала бестселером за версією The New York Times, а журнал The Economist назвав її найкращою книгою року в 2015-му. Український переклад у 2018-му випустило видавництво «Наш Формат».
Але автор зовсім не хоче сказати, що прогнози — справа безнадійна.
По-перше, «в середньому» — досить розпливчасте поняття, і він сам уточнює, що потрібно ретельніше поглянути на результати і на терміни прогнозування: передбачення на рік набагато точніше, ніж на три роки.
По-друге, він сам проводив змагання між прогнозистами-непрофесіоналами. Індивідуально або в групах звичайні люди — пенсіонери, інженери і навіть безробітні — з цікавості створювали прогнози за найрізноманітнішими темами: як зміниться курс акцій компанії Х; чим закінчиться політична криза в Гані; підтвердять або спростують дослідження в Швейцарії і Франції факт отруєння полонієм лідера Організації Визволення Палестини Ясіра Арафата… Учасники конкурсу майже нічого не знали ні про Гану, ні про полоній. Але могли користуватися будь-якими джерелами. Користувалися — і були точнішими за експертів-профі.
Поворожи, красуне
Чималу частину книги автори присвячують дослідженню того, як людина думає, вірніше, як ставить собі запитання і як відповідає на них — або не на них, а на схожі, але легші. Замість «чи потрібно мені хвилюватися через тіні у високій траві» йде відповідь на легше запитання «а чи можу я легко згадати, як лев атакує когось із високої трави». Під час опису цих феноменів автори активно посилаються на Даніеля Канемана, Річарда Талера і Нассіма Талеба. Не дивно — Тетлок працював разом із ними.
А ще автори пишуть про те, як у пресі й навіть у серйозніших організаціях — у розвідці, наприклад — сприймають прогнози.
Виявляється, майже ніхто й ніколи не веде реєстрів — які прогнози справдилися, які ні й чому
І навіть не намагається розібратися в мові провісників — що означають всі ці «не виключено», «можливо» і «цілком ймовірно». Історик і професійний розвідник Шерман Кент (Sherman Kent) якось спробував запровадити таблицю значень: «93% плюс-мінус 6 п.п. — майже безумовно; 75% плюс-мінус 12 п.п. — імовірно» тощо. Це викликало спротив як прогнозистів, так і потенційні споживачі прогнозів. І вони, між іншим, наводили цілком здорові аргументи.
Крутий і ще крутіший
Однак суперпрогнозисти — ті, що вигравали змагання, — як раз охоче користувалися мовою відсотків для визначення ймовірностей. Уміння працювати з цифрами — одна з психологічних особливостей цієї категорії людей. При цьому вони зовсім не є математичними геніями. Так само як і просто геніями — їхній IQ вищий за середній, але не винятковий.
А ще вони люблять споживати великі обсяги інформації і вміють не зациклюватися на раніше отриманих висновках або усталених ідеях.
З’явилися нові дані — це привід переглянути прогноз або навіть змінити свою думку
Але головне, за Тетлоком, — ці якості можна в собі розвинути, тобто вміння давати прогнози — не таємничий вроджений талант, а навик, що розвивається. Але, на жаль, «не існує жодного способу робити точні прогнози». Вони завжди залишаться ймовірнісними.
|
