Організація творчого мислення

Організація творчого мисленняМозок людини – це система, яка природно само-організовується, перетворюючи вхідну інформацію на “звиклі практики” (patterns). Подібним чином, як само-організуючі системи, функціонують і компанії. Щоб створити принципово нові практики, потрібне творче мислення, яке здійснює перехід на інші, альтернативні практики, і закріплює їх.

Едвард де Боно (Edward de Bono), авторитетний автор у сфері розвитку креативного і латерального мислення, наголошує на важливості звиклих практик, адже саме завдяки їм ми можемо виконувати більшість звичних, практично і культурно зумовлених завдань. Часто це цілком раціональні алгоритми. Наприклад, є майже 40 мільйонів способів (послідовностей), як можна вдягнутися, маючи лише 11 одиниць одягу. Якщо спробувати кожен з них протягом хвилини, то на це піде 76 років. Але ми обираємо якісь один-два способи, і дотримуємося їх. Щоб змінити цю практику, слід напружитися, вийти з зони комфорту, зрозуміти умовність цих практик, зробити вибір і обрати новий спосіб.

В організаціях природна схильність до засвоєння звиклих практик також дається взнаки. Люди відносно легко засвоюють прийняту в організації культуру, формат спілкування, “ритуали”. Вони також, усвідомлено чи не дуже, засвоюють цінності і принципи організації, причому незалежно від того, чи ці “м’які поняття” сформульовано якимось чином, чи вони непомітні, але “зашиті” в тіло організаційної культури. Чим більше звиклі практики засвоюються людьми, тим важче їх замінити на нові, і тим менше альтернативних “шляхів” люди взагалі помічають.

MUST READ:  П’ять дивовижних способів підвищити свою креативність

Але навіть якщо люди відкриваються до альтернатив, ситуація не стає автоматично простою. Справа в тім, що з ідеями можна працювати на трьох рівнях: 1) загальному; 2) специфічному; 3) конкретному (практичному).

Наприклад, якщо постає загальна потреба зменшити кількість пробок на дорогах у місті, можна піти двома загальними напрямками – “зменшити рух транспорту” або “збільшити площу проїзжої частини”. Від вибору якоїсь із цих загальних альтернатив залежить те, які саме специфічні ідеї з неї випливають. Наприклад, якщо буде обрано напрямок “зменшення руху транспорту”, можуть виникнути специфічні ідеї на кшталт “збільшити зайнятість населення вдома” чи “використовувати більш вмісткі автобуси, електрички і т. д.” При обиранні специфічних ідей, у свою чергу, виникають низки конкретних, практичних ідей для реалізації.

Звичайно, можна перескокувати від формулювання однієї конкретно-практичної “інновації” до іншої, і в цьому є деякий сенс, і так зазвичай роблять. Але чи це правильно? Чи забезпечує це дійсну трансформацію практик? Адже в основі конкретних розв’язань лежать більш загальні ідеї, які Де Боно називає “спрямуваннями” (directions). Для дійсно інноваційного, творчого мислення важливо не так вміти витягнути чергову практичну ідею простим перебором, як вміти побачити за практичною ідеєю загальний концепт. Якщо ми схоплюємо загальний концепт, ми можемо породити величезну кількість практичних ідей. Якщо не схоплюємо – завжди ідемо навпомацки, купуючись на видиму яскравість практичності і лінуючись бачити зміст за лоском.