Єднання розуму — шлях до масштабних змін

У своїй книзі «Get Big Things Done: The Power of Connectional Intelligence» («Як зрушити гори з місця: сила об’єднувального інтелекту») Еріка Дхаван (Erica Dhawan) та Саж-Ніколь Жоні (Saj-Nicole Joni) намагаються дати відповідь на питання — як знайти значущість у нашому гомінливому світі. У бесіді з Knowledge@Wharton Еріка Дхаван розповіла про основні ідеї цієї праці.

Еріка Дхаван (Erica Dhawan)

Як з’явився задум написання книги «Get Big Things Done»?

Мої батьки — вихідці з Індії; і я, як діти з багатьох емігрантських родин, прагнула здобути всі обов’язкові атрибути успіху. Моєю альма-матер був Вартон, а після закінчення бізнес-школи я отримала цікаву та престижну роботу на Уолл-Стріт, де мене застала криза 2008-го. Тоді ж почала відчувати розчарування, спантеличення та спустошеність, які охопили покоління Y, до якого належу і я. Ми працювали дуже багато — при цьому все гостріше почуваючи глибинне бажання робити щось більш значуще.

Отже, я зайнялася дослідженням прагнень та бажань наступного покоління. Це був час, коли фінансова криза досягла апогею, а такі соціальні мережі, як Facebook, Twitter та LinkedIn починали набирати висоту. Звертало увагу те, що дуже різні люди із найрізноманітніших сфер діяльності (від бізнесу до неурядових організацій) стикнулися з проблемою — як не загубитися в галасі соціальних медіа та як знайти шлях у лабіринтах надмірної з’єднувальності. Саме тоді я заглибилась у вивчення того, яким повинно бути розумне з’єднання у сучасному світі. Мені пощастило зустрітися з Саж-Ніколь Жоні (Saj-Nicole Joni), котра здобула визнання як фахівець у сфері бізнес-стратегії та радник керівників компаній. Разом ми дійшли думки, що є певна базова спроможність, котру було визначено як «об’єднувальний інтелект». Інакше кажучи, це фундаментальне мережеве вміння, котрим при бажанні може оволодіти кожний індивід. Сьогодні головне — це не розширення мережевих контактів, а використання потенціалу наявного інтелектуального потенціалу з тим, щоб ми могли дати світові щось значуще. Ця ідея і стала відправною точкою для написання нашої книги.

Зрештою, ідея «об’єднувального інтелекту» не нова — людство використовувало її століттями, але кардинально змінилися масштаби та інструменти, на яких ґрунтується єднання розуму окремих індивідів.

У чому відмінність Вашої концепції від звичного погляду на нетворкінг?

Приблизно 10 років тому Малкольм Гладуелл (Malcolm Gladwell) описав у свій книзі «Переломний момент» (The Tipping Point) три типи людей, які можуть стати «збудниками» соціальної епідемії: продавці, знавці та об’єднувачі. У сприйнятті більшості термін «об’єднувач» означає вміння розширювати мережі та використовувати їх для формування стосунків. Але зараз зміст цього поняття розширюється: справа полягає не лише в об’єднуванні людей, але й також у тому, щоб виходити за рамки мереж, створюючи веб-простір соціальних активів (або інакше це можна назвати «соціальним капіталом») так, щоб кожний мав змогу використовувати всесвітнє павутиння для досягнення вимірювальних результатів.

Ми намагається наштовхнути людей на думку: важливим є не кількісні аспекти мережі (скажімо, те, скільки у вас послідовників у Twitter або «лайків» у Facebook), а генерування мережі контактів, що уможливлюють вчинення певних дій. У нашій книзі ми виділяємо три типи об’єднувачів. Це — мислителі, котрим притаманна допитливість й здатність інтегрувати ідеї у радикально новий спосіб; забезпечувачі або люди, що формують спільноти та створюють структури й передумови для реалізації чогось; і, нарешті, це втілювачі — індивіди, які мобілізують всі наявні ресурси задля реалізації задуму.

» Докладніше на Amazon

Чи можна сказати, що представники покоління Y мають найкращі позиції для успішного оволодіння об’єднувальним інтелектом?

«Міленіали» зростали в часи «мережевої лихоманки», а тому життя у мережі — це для них природний спосіб буття. Вони з легкістю адаптуються до нових способів організації діяльності; інакше, ніж ми, підходять до пошуку нових ідей, розв’язують проблеми в мережевому просторі та повною мірю використовують потенціал соціальних медіа. Тож ми мусимо максимально використовувати все це у корпоративному середовищі.

Але об’єднувальний інтелект не є прерогативою покоління Y — він доступний для всіх нас. Ми знайшли чимало підтверджень цьому — зокрема, книга містить історію фермера у віці «за 60», який виростив найбільшу у світі тикву. Для цього він сформував мережеві контакти як з невеликими групами колег, так і зі спільнотою вчених, а також використав можливості сайту BigPumpkins.com.

Ще один приклад — це «хмара бабусь» або спільнота жінок старшого віку з Великої Британії та Австралії, які щотижня спілкуються з індійськими дітьми, допомагаючи їм вдосконалювати англійську мову. Важливим рушієм цього проекту є цілком нове почуття спільності — дещо, чого «бабусі» ніколи раніше не відчували. Крім, усього, як свідчать дослідження, взаємодія у відеорежимі — це гарний спосіб підтримування інтелектуальної форми у віці, коли вгасання когнітивних здібностей неминуче.

А яка з історій, що розповідаються в книзі, Ваша найулюбленіша?

Це історія жінки на ім’я Жанні Піпер (Jeannie Peeper), яка багато років боролася з рідкою хворобою — прогресуючою осифікуючою фібродисплазією. Кілька років тому вона створила першу у світі Facebook-групу та електронний інформаційний вісник для людей з цим діагнозом. Таким чином виникла мережа знань цілком нового типу, бо ніколи раніше пацієнти не мали змоги обмінюватися інформацією у глобальному масштабі. Невдовзі Жанні та її група вже мали можливість фінансувати медичні дослідження. Також вони створили спільноту, в рамках якої лікарі можуть навчатись ефективніших методів діагностування цієї хвороби.

Напевно, найважливішим висновком цієї історії є те, що ідею об’єднувального інтелекту можуть реалізовувати звичайні люди, а не лише найбагатші та найуспішніші. Потрібні лише палке бажання змінити щось у цьому світі та відкритість для сприйняття нових людей та думок. Тоді й виникають неймовірні можливості…

Які переваги може дати об’єднувальний інтелект великим організаціям?

Одна із яскравих ілюстрацій — приклад Colgate, яка кілька років тому стикнулася з серйозною проблемою: порошкоподібний фтор не розчинявся у зубній пасті — замість того, щоб потрапляти в тюбик, він розсіювався в повітрі. Попри зусилля хіміків компанії, розв’язати головоломку не вдавалось. Тоді компанія розмістила питання на InnoCentive — платформі, покликаній розв’язувати найскладніші проблеми, що стають перед різноманітними організаціями. Інженер-фізик Ед Мелкарек (Ed Melcarek) запропонував рішення миттєво, щойно прочитавши зміст задачі. Воно полягало в тому, щоб процес проходив під впливом електричного поля; тоді позитивно заряджені частки фтору заповнюватимуть тюбик, не розпилюючись. За словами Мелкарека, це було вкрай просте розв’язання.

Така людина, як Мелкарек навряд чи могла б опинитися в штаті Colgate. Отже, значною мірою ефективне використання ідеї об’єднувального інтелекту полягає, по-перше, в розумінні того, як її слід використовувати для пошуку та залучення потрібних високопрофесійних фахівців; по-друге, у здатності виходити поза межі екосистеми компанії для того, щоб вирішувати складні наукові ребуси, здобувати увагу клієнтів у певні нестандартні способи чи продавати свою продукцію новим споживчим сегментам.

Чи не могли б Ви коротко зупинитись на програмі Green Exchange компанії Nike?

Nike вирішила надати 400 своїх патентів компаніям, що були готові їх застосовувати для цілей екологічної сталості. Зокрема, фірма-виробник гірських велосипедів використала запатентовану Nike екологічну резину для виробництва велошин, таким чином заощадивши чималі кошти. Але головним було те, що ця спільнота почала співпрацювати у небачений раніше спосіб, трансформуючи зміст поняття «інтелектуальна власність». Інші компанії (як-от Best Buy та Creative Commons), наслідуючи приклад Nike, стали надавати свої патенти іншим гравцям, розширюючи таким чином сферу застосування екологічних продуктів та технологій.

Зараз в діловій пресі часто використовується слово «підрив». Які традиційні структури та галузі може «підірвати» об’єднувальний інтелект?

Якщо цю ідею використовувати правильно, то «підірвати» можна будь-що. Мені дуже подобається історія Бена Кауфмана (Ben Kaufman), засновника краудсорсингової платформи Quirky. Поштовхом до створення став подив, який охопив Кафмана, коли він побачив, що виробникові техніки для кухні потрібно два з половиною роки на те, аби розробити та вивести на ринок апарат для чищення картоплі.

Quirky — це спільнота винахідників з цілого світу, які щомісяця шляхом голосування вибирають два винаходи (будь-хто може завантажити на платформу опис своєї ідеї чи концепту) для подальшої розробки та запуску у виробництво. У них є ціла спільнота в Нью-Йорку, яка безпосередньо цим займається. Також вони сформували партнерства з такими компаніями, як Home Depot та General Electric, що дозволило суттєво прискорити протікання процесів у рамках ланцюга постачань. Бен Кауфман дуже добре висловив сутність ідеї об’єднувального інтелекту у такому запитанні: «Як ми можемо відкрити цей процес для спільноти винахідників, які, зазвичай, не отримують від великих компаній пропозицій долучатися до розв’язання проблем — як можемо їм допомогти отримати ідею, втілити її у продукті та перейти до його виробництва?» Це лише один із багатьох прикладів того, як можна «підірвати» традиційний бізнес, використовуючи ідею об’єднувального інтелекту.

За матеріалами "Networking Intelligently in an Overconnected World", Knowledge@Wharton.