«Знести» бізнес-школи: що пропонують критики бізнес-освіти

Уривок із праці маловідомого професора з закладу, який не потрапив до рейтингів Financial Times або The Economist, недавно надрукований у Guardian, має ще більш провокаційну назву, ніж сама книга. «Why We Should Bulldoze The Business School» («Чому ми маємо бульдозером зносити бізнес-школи»), — така теза обґрунтовується в цій публікації.

Паркер пише, що «знання», які продає бізнес-школа, є «банальними» і «безглуздими», що ділова етика та корпоративна соціальна відповідальність — це усього лише «прикрашення вітрини» і «фіговий листок для прикриття совісті деканів бізнес-шкіл» та що такі заклади з високою ймовірністю розміщуватимуться у «найбільш помпезній будівлі» на території університетського кампусу.

І ще автор стверджує, що бізнес-школи в основному навчають, «як "витягати" гроші із кишені звичайних людей та залишити їх собі», що «у певному сенсі є вираженнями сутності капіталізму». Крім цього, за словами Паркета, «є відчуття що бізнес-школи прищеплюють мислення "жадібність — це добре"».

Чи може дратувати успіх?

У таких нападках немає нічого нового. На початку цього року Стівен Конн (Steven Conn), історик з Університету Маямі, написав гостро-критичну статтю для The Chronicle of Higher Education під назвою «Business Schools Have No Business In The University» («Для шкіл бізнесу в університеті немає бізнесу»). А за кілька місяців до цього побачила світ книга «The Golden Passport» («Золотий паспорт»), де її автор Дафф Макдональд (Duff McDonald) «розносить у пух і прах» не тільки Гарвардську школу бізнесу, але й цілу індустрію ділової освіти разом з усіма слухачами та випускниками.

Звідки береться така ворожість? Успіх породжує заздрість. Блискучий успіх дратує. Ринок дав сигнал — і бізнес-школи здобули на ньому повну перемогу. Сьогодні диплом MBA і спеціалізація «бізнес» — найпопулярніші в системі вищої освіти США. Попит є настільки великим, що багато коледжів змушені впроваджувати обмеження щодо кількості заяв на вступ.

Причини такого успіху є цілком зрозумілі. Ділова освіта дає шанс привернути вдачу і майже відразу отримати хорошу посаду в хорошій компанії, а далі відкриває шлях до наповненою більшою значущістю кар’єри. Організації прагнуть мати фахівців із бізнес-дипломом, бо знають, що ті дуже швидко входять у курс справ. А базові навички, набуті в закладі ділового навчання, можна застосувати повсюди: в держструктурах, неурядових організаціях, медичній та військових сферах.

Чи є критика релевантною?

Як стверджують критики, бізнес-освіта є занадто теоретичною за змістом. У ній мало уваги приділяється питанням лідерства, командної роботи та співпраці; а крім цього, недооцінюється глобальна природа сучасного бізнесу і применшується значущість етичних цінностей. Ще гіршим є те, що в цьому середовищі «обраних» культивується безмірність амбіцій та прагнення мати все більше і більше матеріальних благ.

Такі докори можна адресувати хиба що системі ділової освіти зразка 1950-1960-тих років. Зараз із цим важко погодитися. Сучасні бізнес-школи вкладають величезну кількість ресурсів у практичне навчання, покладають головний наголос на розвиток лідерських вмінь, змушують студентів працювати в командах, розвиваючи таким чином навички колективної взаємодії. Ще одна типова ознака сьогоднішнього закладу ділового навчання — інтернаціоналізація. Це проявляється в урізноманітненні національного складу слухачів, надання їм можливостей особисто поринути в атмосферу інших країн, включення в програму кейсів, де фігурують компанії з різних регіонів світу.

А дорікання у відсутності «морального компасу» є ще більше безпідставними. Навряд чи сьогодні ненаситний «володар всесвіту» зміг би ступити на територію елітарної бізнес-школи хоча б однією ногою. Левову частку слухачів цих закладів не просто хвилюють проблеми громади і тих, кому в житті пощастило менше — вони реально щось роблять, втілюючи своє прагнення змінити світ: створюють соціальні підприємства, очолюють неприбуткові організації, вкладають час та енергію в реалізацію громадських ініціатив. Тож істиною є те, що дуже часто в університетському кампусі бізнес-школа є одним із небагатьох «островів», де акумулюються інноваційність, підприємництво та соціальна відповідальність.

«Ложка дьогтю» у всьому

Але виглядає, що Паркер просто ігнорує ці очевидні реалії, додаючи «ложку дьогтю» до майже кожного аспекту бізнес-освіти. Ось як він характеризує таку дисципліну, як «фінанси»:

Добре — а як тоді бути з пенсійними фондами, які дають змогу людям, котрі пропрацювали багато років, вийти на пенсію із відчуттям впевненості у завтрашньому дні? Ці фонди, що мають у розпорядженні активи в сумі понад $20 трлн., здебільшого, управляються індивідами, які оволодівали фінансовою мудрістю в аудиторіях бізнес-шкіл. А хиба не фінансові знання є «ключем» до ефективного розміщення капіталу, що дозволяє фінансувати інноваційні проекти, компанії та навіть цілі галузі, безупинно створюючи нові робочі місця?

Погляд Паркера на управління людськими ресурсами є не менш одіозним.

Чи потрібен «бульдозер»?

Напевно, автор випустив із поля уваги те, що сутністю управління людськими ресурсами є сприяння розкриттю потенціалу працівників; набуття розуміння того, як різні стимули впливають на поведінку; вміння правильно підбирати кадри та забезпечувати хороше ставлення до них. Бо значною мірою успіх організації залежить від культури, що ґрунтується на засадах інклюзивності та багатоманітності — і в якій співробітники отримують від менеджменту не лише вказівки, але й реальну підтримку.

Чи варто слідувати пораді Паркера та почати «зносити» бізнес-школи? А може все ж таки краще припинити необґрунтовану критику і прислухатися до критики конструктивної — подумати, як краще забезпечити потреби молодих амбітних слухачів, які прагнуть не тільки успішної, але й суспільно-значущої кар’єри, що дозволить їм зробити реальний внесок у вдосконалення суспільства.

За матеріалами "Bulldoze Business Schools? That’s What This Critic Suggests", Poets & Quants.

Ілюстрація: Robin de Blanche / Shutterstock.com