Майбутнє бізнес-шкіл: між наукою та практикою

Бізнес-школи посідають дещо суперечливе місце в структурі сучасного університету. На відміну від медицини, інженерії, права чи комп’ютерних наук, зв’язок між тим, що вивчають науковці бізнес-шкіл, і тим, чим насправді займаються бізнес-практики, стає дедалі опосередкованішим. Колись ледь помітна, ця відмінність тепер впадає в очі. У міру того як штучний інтелект змінює управлінську працю, докторська освіта еволюціонує, а легітимність науки про менеджмент знову опиняється під пильною увагою, бізнес-школи підходять до критичної точки перелому.

Майбутнє бізнес-освіти може залежати не від захисту традиційної дослідницької моделі, а від фундаментального переосмислення того, для чого взагалі існують бізнес-школи.

Особливе становище бізнес-шкіл

Про цю відмінність авторові статті нагадала розмова з докторкою Джо Ю (Jo Yu) з Колумбійського університету, однією з провідних науковиць у галузі комп’ютерних наук. Вона щиро здивувалася, коли Кім пояснив, як академічно функціонують бізнес-школи. У таких галузях, як комп’ютерні науки, фізика, медицина чи інженерія, між дослідженнями і практикою існує відносно прямий зв’язок. Науковці вивчають явища, центральні для своїх дисциплін, і ці результати безпосередньо розширюють професійні можливості. Комп’ютерні науковці створюють системи. Інженери проєктують конструкції. Лікарі вдосконалюють протоколи лікування. Те, що вивчають науковці, тісно пов’язане з тим, чим займаються практики.

Крім того, науковці в цих галузях часто є експертами не лише в дослідженнях, а й у самій практиці. Провідний хірург, як правило, розуміє хірургію і теоретично, і операційно. Провідний комп’ютерний науковець часто сам створює системи або безпосередньо долучається до розроблення технологічної інфраструктури. Їхня експертиза поєднує відкриття і застосування.

Бізнес-школи влаштовані принципово інакше.

Власне дослідження Кіма стосується соціального впливу в поширенні технологій. Ця робота може зробити внесок у ширші знання із соціології, психології, організаційної поведінки чи інформаційних систем, але вона не обов’язково навчає керівників того, як просувати продукт на ринку, очолювати компанію, вести переговори про злиття чи керувати ланцюгом постачання. Зрештою, консультанти або керівники можуть цитувати ці висновки, обґрунтовуючи стратегічні рішення, однак саме дослідження рідко тотожне управлінській практиці.

Цей розрив не випадковий. Він структурний.

Бізнес-школи як міждисциплінарні виробники знань

Сучасні бізнес-школи не є окремою дисципліною в традиційному розумінні. Радше це коаліції науковців, підготовлених у суміжних галузях, — економістів, які вивчають стимули; психологів, які досліджують поведінку; соціологів, які аналізують інституції; комп’ютерних науковців, які працюють з алгоритмами; статистиків, які займаються прогнозуванням; та теоретиків організацій, які досліджують координацію.

Бізнес-дослідження часто просувають фундаментальні знання саме в цих суміжних дисциплінах, вписуючи роботу в організаційний або ринковий контекст. Унаслідок цього бізнес-школи нерідко продукують дослідження, які є академічно бездоганними, але операційно віддаленими від щоденних реалій менеджменту.

Історично так було не завжди. Попередні покоління бізнес-досліджень значною мірою спиралися на опитування керівників, спостереження за практиками та безпосередню взаємодію з організаціями. Однак методологічна трансформація 1980-х років суттєво змінила галузь. Зростання впливу INFORMS, індустріальної психології, економіки, економетрики та формального моделювання підштовхнуло бізнес-школи до теоретично орієнтованих соціальних наук. Докторська освіта дедалі більше наголошувала на методологічній витонченості, а не на управлінському зануренні.

Ця еволюція принесла значні здобутки в плані ґрунтовності та авторитету в академічному середовищі. Бізнес-школи стали шанованими дослідницькими інституціями в структурі університетів. Проте трансформація водночас поглибила розрив між наукою та практикою.

Сьогодні багато штатних професорів бізнес-шкіл — це науковці світового рівня, які ніколи не керували великими організаціями, не запускали компаній, не вели переговорів про поглинання і не очолювали операційних трансформацій. Їхня експертиза полягає у вивченні бізнес-феноменів, а не обов’язково в самій управлінській практиці.

Суперечність у викладанні

Це породжує другу особливість, властиву саме бізнес-освіті.

Студенти приходять у бізнес-школи, очікуючи практичної підготовки. Студенти MBA та слухачі програм управліського розвитку шукають не лише концептуального розуміння — вони прагнуть здатності діяти. Вони очікують, що бізнес-школи навчать їх того, як функціонують організації, як працює лідерство і як ухвалюються рішення в умовах невизначеності.

У медицині студенти очікують, що професори знають медицину, бо самі її практикують. В інженерії студенти очікують, що викладачі розуміють інженерну практику, бо самі проєктують і випробовують системи. У бізнес-школах же відповідальність за впровадження результатів наукових досліджень у практику дедалі більше лягає на позаштатних викладачів, ад’юнкт-інструкторів, «керівників-у-резиденції» та клінічних професорів з галузевим досвідом.

Фактично багато бізнес-шкіл сформували біфуркаційну модель. Штатні викладачі створюють строгі дослідження, які оцінюють переважно академічні колеги. Викладацький персонал і практики з галузі забезпечують професійну релевантність і практичне навчання. Такий поділ дав змогу бізнес-школам одночасно задовольняти і академічні, і ринкові очікування. Але водночас він інституціоналізував розрив між дослідженнями та управлінською практикою.

Зростання практико-орієнтованої докторської освіти

Одна з відповідей на цю ситуацію — розширення докторської освіти для керівників.

Програми Executive PhD і DBA (Doctor of Business Administration) дедалі активніше приваблюють досвідчених галузевих фахівців, які прагнуть поєднати практичну експертизу зі строгою дослідницькою підготовкою. Такі студенти часто мають за плечима десятиліття організаційного досвіду ще до вступу в докторантуру. На відміну від традиційних докторантів, які переходять безпосередньо з бакалаврату чи магістратури, кандидати на програмах для керівників приносять із собою безпосереднє розуміння корпоративних систем, динаміки лідерства, операційної діяльності та стратегічної реалізації.

Ступінь DBA, який колись вважався другорядним порівняно з традиційним PhD, знову набуває визнання у провідних інституціях саме тому, що усуває розрив між дослідженнями і практикою. Програми DBA прагнуть готувати науковців-практиків, здатних проводити ґрунтовні дослідження, залишаючись при цьому вкоріненими в управлінську реальність.

Деякі інституції йдуть у цьому напрямі ще далі. Експериментальні моделі практико-орієнтованої докторської освіти, що з’являються, наголошують на дослідницьких темах, безпосередньо пов’язаних з організаційними проблемами, упровадженням технологій та ухваленням рішень на рівні керівництва. Програми Executive PhD натякають на можливе майбутнє, в якому докторська освіта стане більш інтегрованою з живим бізнес-середовищем, а не відірваною від нього.

Ці тенденції свідчать про те, що бізнес-школи можуть вступати в постдисциплінарну еру, у якій управлінська релевантність знову стає визначальним критерієм наукового визнання.

До нової моделі бізнес-школи

Тож бізнес-школа майбутнього може виглядати принципово інакше, ніж дослідницька інституція, що сформувалася наприкінці ХХ століття. Найімовірнішими видаються кілька зрушень.

1. Гібридні моделі викладацького складу

Межа між науковцем і практиком може стати менш чіткою. Майбутні викладачі, ймовірно, дедалі частіше поєднуватимуть ґрунтовні наукові досягнення з реальним управлінським чи підприємницьким досвідом. Інституції можуть віддавати перевагу кандидатам, здатним і публікувати наукові праці, і демонструвати операційну компетентність.

2. Дослідження, вбудовані в практику

Самі дослідження можуть стати більш вкоріненими в організаційне середовище. Замість того щоб покладатися переважно на архівні набори даних і абстрактне теоретичне моделювання, науковці дедалі частіше проводитимуть лонгітюдні польові експерименти, живі організаційні втручання та аналіз операційної діяльності за участю ШІ безпосередньо у фірмах.

3. Переосмислення наукового впливу

Кількість цитувань і рейтинги журналів поступово можуть втратити монополію на статус показника впливу. Внесок в організаційну трансформацію, реалізацію політики, упровадження технологій та управлінські інновації можуть стати не менш важливими індикаторами наукової цінності.

4. Бізнес-освіта, посилена штучним інтелектом

Бізнес-освіта може змістити фокус із передачі інформації на формування судження. Якщо системи ШІ здатні генерувати аналітику, узагальнювати фреймворки й автоматизувати технічні завдання, то порівняльна перевага бізнес-шкіл може полягати у навчанні етичного мислення, організаційної інтерпретації, лідерства в умовах невизначеності та людської координації в технологічно опосередкованому середовищі.

5. Нові докторські траєкторії

Практико-орієнтовані докторські моделі, ймовірно, розширюватимуться. У майбутньому можуть співіснувати диференційовані докторські траєкторії: традиційні, теоретично насичені PhD — поряд із дослідницькими докторськими ступенями для керівників, розробленими спеціально для досвідчених практиків, які прагнуть генерувати прикладні організаційні знання.

Переосмислення легітимності

Бізнес-школи давно намагаються поєднати два конкуруючі прагнення — легітимність в академічному середовищі та релевантність в галузі. Десятиліттями домінувала стратегія, що надавала пріоритет академічній легітимності через методологічну строгість і узгодження із соціальними науками.

Ця стратегія виявилася інституційно успішною. Бізнес-школи стали високорейтинговими, дослідницько-інтенсивними академічними підрозділами елітних університетів.

Однак ціна цього успіху стає дедалі помітнішою.

У міру того як ШІ трансформує управлінську працю, а організації вимагають дедалі більш прикладних форм експертизи, бізнес-школам, можливо, доведеться відновити більш цілісну ідентичність — таку, де наука і практика не є ізольованими сферами, а взаємно підсилюють одна одну.

У цьому сенсі майбутнє бізнес-шкіл може залежати не стільки від захисту наявних структур, скільки від готовності сприймати своє особливе становище в академічному світі як можливість для оновлення, а не як проблему, яку варто приховувати.

Чому епоха ШІ потребує практико-орієнтованих науковців

Поява штучного інтелекту ставить перед бізнес-школами додатковий виклик, що виходить за межі перегляду навчальних програм. Він порушує глибше питання — про саму експертизу викладацького складу.

Більшість сьогоднішніх штатних професорів бізнес-шкіл здобували докторську освіту в період, коли цифрова трансформація відбувалася відносно поступово. Їхня підготовка наголошувала на розробленні теорій, економетричній строгості, експериментальних методах і публікаціях у профільних виданнях. Мало хто з них безпосередньо пережив стрімкий організаційний перехід, що триває сьогодні, коли компанії впроваджують генеративні системи ШІ в робочі процеси, ухвалення рішень, маркетингові операції, розроблення ПЗ, ланцюги постачання, консалтингову практику та управлінську координацію.

Це важливо, адже впровадження ШІ є не просто технічним, а глибоко організаційним явищем.

Компанії перебудовують структури підзвітності, переосмислюють управлінські обов’язки, реструктуризують інтелектуальну працю та переглядають саму роль людської експертизи. Впровадження ШІ впливає не лише на продуктивність, а й на організаційну ідентичність, норми комунікації, структури влади та стратегічне ухвалення рішень. Ці зміни відбуваються з надзвичайною швидкістю — часто швидшою, ніж університети встигають переглядати навчальні програми, а традиційні дослідницькі цикли — продукувати результати, придатні для публікації.

Унаслідок цього багато бізнес-шкіл стикаються з дедалі більшим розривом у досвіді.

Викладачі можуть володіти складними теоретичними знаннями про поширення інновацій, організаційну адаптацію чи технологічні зміни, але не мати безпосереднього досвіду того, як трансформація ШІ насправді відбувається всередині компаній сьогодні. Водночас студенти дедалі більше очікують, що бізнес-школи підготують їх до роботи, яка вже змінюється під впливом ШІ-систем.

І проблема тут не в інтелектуальних здібностях. Науковці бізнес-шкіл залишаються надзвичайно кваліфікованими дослідниками. Радше проблема має часовий характер і пов’язана з досвідом. Традиційні академічні структури часто працюють у темпі, погано узгодженому зі швидкістю індустріальної трансформації. Якщо цикл публікації в журналі може тривати роками, то впровадження ШІ в організаціях змінюється щоквартально.

Тому практико-орієнтовані науковці стають дедалі важливішими — саме вони здатні подолати цей часовий розрив.

Науковці з управлінським, підприємницьким або операційним досвідом можуть спостерігати трансформацію ШІ безпосередньо в організаціях, а не ретроспективно. Вони здатні перетворювати нові практики на навчальний матеріал у режимі реального часу. Вони розуміють не лише те, як досліджувати організаційні зміни, а й те, як ці зміни насправді відчуваються всередині компаній в умовах невизначеності, неповної інформації, політичної напруги та стратегічного тиску.

Це не означає відмову від ґрунтовності чи перетворення бізнес-шкіл на центри професійно-технічної підготовки. Навпаки, поєднання практичного досвіду з ґрунтовним дослідженням може дати сильнішу науку — саме тому, що дослідники наближаються до явищ, які вивчають.

Тож зростання практико-орієнтованих докторських траєкторій відображає не лише ринковий попит. Це інституційна відповідь на світ, у якому управлінське знання змінюється надто швидко, щоб залишатися відірваним від організаційної практики.

Бізнес-школи, найбільш здатні адаптуватися до епохи ШІ, можливо, зрештою стануть тими, що скоротять дистанцію між вивченням менеджменту та безпосередньою участю в ньому.

Частка штатних викладачів скоротилася з 53% у 1987 році до 32% у 2021-му, тож університети дедалі більше покладаються на практиків, аби задовольнити мінливі потреби у викладанні. Особливо в бізнес-школах студенти навчаються не лише заради інтелектуального розвитку, а й заради кар’єрної готовності та організаційної компетентності.

В епоху ШІ та стрімкої індустріальної трансформації викладачі з нещодавнім операційним досвідом здатні переносити нові реалії робочого місця в авдиторію ефективніше, ніж це можуть зробити самі традиційні дослідницькі моделі. Це зрушення відображає ширше переосмислення легітимності в професійній освіті: релевантність дедалі більше важить нарівні з ґрунтовністю.

Висновок

Бізнес-школи вступають у період фундаментального оновлення. Історичний розрив між ґрунтовними дослідженнями та управлінською практикою, колись інституційно стійкий, дедалі важче виправдати в епоху ШІ та стрімкої організаційної трансформації.

Майбутнє бізнес-освіти, ймовірно, залежатиме від відновлення зв’язку між наукою, викладанням і практикою — через практико-орієнтовані дослідження, гібридні моделі викладацького складу та докторські траєкторії, що поєднують управлінський досвід з академічною строгістю. У міру того як організації змінюються швидше, ніж традиційні академічні системи, бізнес-школам доведеться переосмислити не лише те, чого вони навчають, а й те, яке знання і яких науковців вони покликані створювати.

За матеріалами California Management Review

Ілюстрація: spaces4learning.com