Лідерство, що вселяє надію

Розмірковуючи про стан лідерства в сучасному світі, неважко ставитися до майбутнього з деяким цинізмом. Адже соціальні мережі, газети та телевізійні новини подають нескінченний потік історій про провали лідерів як у державному, так і в приватному секторі. Простіше кажучи, з огляду на грандіозні виклики, перед якими стоїть людство, та відсутність лідерів, здатних вселяти надію, загальна картина може здатися досить депресивною.

Але на допомогу приходять Джерард Сейтс (Gerard Seijts) і Кімберлі Янг Мілані (Kimberley Young Milani). Перший — науковець у сфері лідерства та професор організаційної поведінки в Ivey Business School. Друга — директорка Інституту лідерства імені Яна Ігнатовича при Ivey Business School. Разом вони пропонують шлях до оптимізму щодо майбутнього як співавтори нещодавно виданої книги «Character: What Contemporary Leaders Can Teach Us About Building a More Just, Prosperous, and Sustainable Future» («Характер: чого сучасні лідери можуть навчити нас про побудову більш справедливого, процвітаючого та сталого майбутнього»).

Книга, що пояснює, як розвиток характеру кардинально покращує судження та прийняття рішень, була названа «обов’язковою для прочитання всім, хто прагне вдосконалити свої лідерські якості та справити глибокий вплив на свої організації та суспільство». Для всіх інших вона містить яскраві приклади надихаючого лідерства — від генеральних директорів і політиків до вчених і теологів. У цьому інтерв’ю для Ivey Business Journal Сейтс і Мілані обговорюють, чому розвиток характеру так довго ігнорувався, і діляться думками своїх співрозмовників.

Джерард Сейтс: Важливість характеру для лідерства визнавали ще давні мислителі й філософи — Аристотель, Платон і Конфуцій, але з часом це розуміння було практично втрачено. Багато років поспіль сучасні організації вважали компетентність і відданість основними чинниками ефективного лідерства. Після фінансової кризи 2008 року стало очевидно: чимало компетентних і відданих лідерів спричинили організаційні провали, які загрожували стабільності світової економіки. Ці провали були, по суті, провалами характеру. А характер є центральним і критично важливим елементом лідерства. Він визначає, як лідери взаємодіють зі світом, на що звертають увагу, що підсилюють, із ким ведуть діалог, що цінують і на що наважуються.

В Ivey ми поставили собі питання: чому значення характеру для лідерства і його розвитку тривалий час ігнорували або применшували? Ми вирішили дослідити, чи відігравав характер лідера істотну роль у впливі фінансової кризи на організації та їхніх стейкхолдерів.

Що ви виявили?

Джерард Сейтс: Є дуже багато, про що можна розповісти. Але якщо коротко — ми з’ясували, що коли характер розвивається разом із компетентністю й відданістю, це значно покращує якість рішень і подальших дій. Зокрема, ми визначили 10 ключових рис характеру — відповідальність, співпраця, сміливість, цілеспрямованість, людяність, скромність, чесність, справедливість, стриманість і трансцендентність, — які сприяють здоровому судженню, що є 11-ю рисою.

Судження — це як диспетчер повітряного руху, який координує, як ми поводимося в складних ситуаціях, які риси посилюємо, аби ухвалити правильне рішення. Добре розвинене судження дозволяє визначити, які риси потрібні саме в цій ситуації, а які можуть відігравати допоміжну роль.

Чому з часом значення характеру зменшилося?

Джерард Сейтс: Частково це пов’язано з утвердженням теорії акціонерного капіталізму, яка звільнила бізнес-лідерів від відповідальності за вирішення соціальних та екологічних проблем. З часом концепція корпоративної мети розширилася за межі прибутку, але це не вся історія. Багато керівників і членів рад директорів визнавали значущість характеру, але бракувало даних, які б пов’язували його з організаційною ефективністю.

То що ж змінилося?

Джерард Сейтс: Нині маємо дослідження, які свідчать, що характер можна свідомо розвивати. Більше того, він пов’язаний з вищою рентабельністю активів, залученістю персоналу і зниженням ризиків.

Наприклад, у дослідженні Ivey серед компаній із переліку Fortune 500 було виявлено значну віддачу від інвестицій, коли при підборі персоналу враховували риси характеру. Поведінка, заснована на характері, трансформується у конкретні результати — як позитивні, так і негативні — і може визначати успіх чи провал людей, команд, організацій. Саме тому характер є критично важливим і має бути в центрі уваги під час навчання та формування лідерів.

Кім, що спонукало Вас долучитися до написання книги?

Кімберлі Янг Мілані: Ми вважаємо, що кожен із лідерів, представлених у нашій книзі, є прикладом доброго характеру, але вони — не лише зразки для наслідування. Вони також слугують променем надії чи маяком у темряві для інших лідерів. Зібравши їхні історії, ми прагнули надихнути читачів і спонукати їх упроваджувати в особисту лідерську практику ідеї та мудрість, якими поділилися наші герої.

Ми усвідомлюємо, що характер не є універсальним вирішенням усіх криз і викликів. І визнаємо, що завжди будуть «гнилі яблука», які псують репутацію лідерів. Проте ми щиро віримо, що надання характеру належної ролі — поряд із компетентністю та відданістю — в лідерстві, доборі кадрів та управлінській практиці може відкрити двері до майбутнього, у якому процвітатимуть і люди, і планета. Наша книга показує, як дії та рішення, засновані на характері, здатні забезпечити таке лідерство, якого потребує наш тривожний світ.

Чи можете Ви детальніше зупинитися на останньому пункті?

Кімберлі Янг Мілані: Звісно. Прості щоденні вчинки можуть допомогти нам розвивати або підтримувати важливі риси характеру, коли ми свідомо їх активізуємо. Наприклад, виявляючи доброту, співчуття чи емпатію, ми не лише підтримуємо інших, а й зміцнюємо ці риси в собі. Це можуть бути елементарні дії: подякувати членам команди за добре виконану роботу, допомогти літній людині донести продукти, сказати щось приємне незнайомцеві. Вони можуть здаватися буденними, але якщо їх чинитиме більше людей, це справить значний вплив — на нас самих, наші родини, колективи та громади.

Іноді ми навіть не усвідомлюємо, як невеликий акт доброти може змінити життя людини. Дрю Дадлі (Drew Dudley) розповів про це у своїй лекції «Лідерство з льодяниками». Він згадав, як невимушена розмова з тривожною першокурсницею на кампусі допомогла їй позбутися страху, залишитися в університеті й завершити чотирирічну програму, хоча вона збиралася відмовитися від навчання. Вона розшукала його через чотири роки, щоби подякувати йому за той момент, який змінив її життя.

І, як зазначено у вашій книзі, ці «моменти льодяника» не лише змінюють тих, хто їх отримує, а й допомагають нам самостійно зміцнювати риси характеру.

Кімберлі Янг Мілані: Саме так. Розвиток цих «м’язів» характеру має величезне значення, особливо в часи складних рішень або криз. Внутрішні переваги такого розвитку проявляються з часом, коли ми стикаємося з моральними або управлінськими викликами.

Гаразд, давайте дамо читачам змогу відчути натхнення, яке ви описуєте у своїй книзі. Наведіть приклад.

Джерард Сейтс: Одне з моїх улюблених інтерв’ю — з астрофізиком Нілом деГрассом Тайсоном (Neil deGrasse Tyson), автором книг «Starry Messenger: Cosmic Perspectives on Civilization» та «Astrophysics for People in a Hurry». Ми мали змістовну розмову, що охоплювала багато тем — від еволюції Дарвіна і сили допитливості до важливості читання книг з протилежними поглядами та питання, чи маємо ми достатньо мудрості, щоб забезпечити позитивне майбутнє.

Що він думав про нашу колективну мудрість?

Джерард Сейтс: Пандемія COVID-19 змусила деГрасса Тайсона засумніватися у здатності людства діяти колективно у важкі моменти. Він сподівався, що пандемія згуртує людство, як якесь гіпотетичне вторгнення інопланетян — подія, що об’єднує всіх перед спільною загрозою. Ковід не розрізняв людей — він становив небезпеку для кожного. Тайсон гадав, що ми відкинемо конфлікти і об’єднаємося, щоб боротися з вірусом. Але цього не сталося. «Це, — каже він, — зменшило мою віру в те, що людство має достатньо мудрості, щоб бути пастирем власної долі та майбутнього цивілізації». Водночас він зберігає оптимізм — принаймні щодо людської допитливості. На його думку, її потрібно посилено підтримувати в майбутніх лідерах.

Яким чином?

Джерард Сейтс: Дозволяючи дітям бути дітьми. Більшість батьків забороняють дітям шуміти — скажімо, стукати по каструлях. Але, як наголошує Тайсон, це спосіб дослідження світу, експеримент із музичною акустикою. «Діти — це центри ентропії у Всесвіті. Вони всюди залишають безлад, але саме цей безлад є наслідком дослідження». Урок тут полягає в тому, щоб дозволити дітям розвивати допитливість із раннього віку. Це формує здатність ставити запитання: «А чи можна інакше?» — що дуже важливо для мислення лідера.

Кім, яка Ваша улюблена частина книги?

Кімберлі Янг Мілані: Один із моїх улюблених моментів — слова астронома Девіда Кіппінга (David Kipping) про людську унікальність із точки зору науки. Він наголошує, що хоча атоми — це звичне явище у Всесвіті, жива сукупність атомів — рідкісна, а та, що здатна мислити, мріяти, відчувати — надзвичайно рідкісна. «Мати свідоме відчуття себе — це справжнє диво», — каже він.

Уявіть, як змінився б світ, якби ми колективно прийняли цю думку не як емоційну сентенцію, а як науковий факт. Якщо б ми бачили себе і один одного як неймовірно рідкісні й цінні прояви свідомого життя, можливо, ми б інакше ставилися до себе, до психічного здоров’я, до конфліктів, до насильства. Можливо, це могло б запобігти війнам. Це не утопія — це цілком реалістична перспектива, якщо ми справді почнемо цінувати людську унікальність.

За матеріалами Ivey Business Journal