Подумай ще раз: сила пізнання того, чого ви не знаєте
Джерело: Kyivstar Business HUB
Ми звикли вважати, що інтелект, тобто здатність думати й навчатися, є запорукою хорошої ментальної форми: він дозволяє розв’язувати складні проблеми й робити це швидко. Проте Адам Ґрант (Adam Grant), автор книги «Think Again: The Power of Knowing What You Don't Know» («Подумай ще раз: сила пізнання того, чого ви не знаєте») упевнений: у сучасному світі набагато важливішими є вміння переосмислювати те, що ви знаєте, й «розучуватися». Як набути цих навичок?
- Бестселер №1 у рейтингу The New York Times
- Книжку рекомендують прочитати Білл і Мелінда Гейтс
- Нобелівський лауреат Деніел Канеман називає цю книгу геніальною
- Рекомендовано Києво-Могилянською бізнес-школою
Адам Грант описує ситуацію: студенти пишуть тест, в якому потрібно робити вибір із кількох варіантів відповіді. Вони вже заповнили бланк, і лишилося ще трішки часу. Чи варто повернутися на початок, переглянути свої відповіді та, можливо, виправити деякі з них? Три чверті студентів переконані, що робити цього не варто, бо можна погіршити ситуацію.
Проте експерименти свідчать про інше: у 33 дослідженнях психологи виявили, що коли студенти вирішують передивитися відповіді, то більшість виправлень роблять правильно. Цей феномен називають помилкою першого інстинкту. В одному дослідженні вчені рахували кількість стирань гумкою в екзаменаційних роботах студентів із Іллінойсу. Лише у чверті випадків люди змінювали відповідь із правильної на неправильну. А половина стирань була пов’язана із виправленням неправильної відповіді на правильну.
Ґрант стверджує, що про те саме свідчить його викладацький досвід: коли студенти не прив’язуються до перших відповідей, а переглядають їх, то мають змогу отримати кращу оцінку. Також він зазначає, що найбільшу користь приносить не повторне осмислення відповідей, а рішення про те, що це варто зробити. Адже ми не просто не хочемо повертатися назад — ми чинимо опір самій ідеї про переосмислення своїх відповідей. І цей опір може бути настільки сильним, що, навіть усвідомлюючи його, ми не змінюємо поведінку.
Як це пояснити? Однією з причин можуть бути когнітивні лінощі: нашому мозку простіше триматися за наявні погляди, аніж докладати зусиль для опрацювання нової інформації. Утім, Ґрант упевнений, що це лише частина пояснення. На його думку, ставити свої знання під сумнів — означає робити світ більш непередбачуваним у власних очах. Нам доведеться визнати: те, що ми знаємо, могло змінитися й більше не відповідає істині. А те, що колись було правильним, могло стати хибним. Переосмислення потребує від нас сміливості, адже інколи те, у що ми віримо, сприймається як частина нас самих. І поставити це під сумнів — означає втратити частку своєї ідентичності.
Адам Ґрант — організаційний психолог, професор Вортонської школи бізнесу. Понад 10 років присвятив вивченню психології відносин у різних структурах: від Google до ВПС США. Один із найпопулярніших спікерів TED. Його книжки продають мільйонами примірників, а перегляди виступів сягнули вже 25 мільйонів.
Це схоже на історію про жабу, яка здатна вистрибнути з окропу, але звариться, якщо воду нагрівати поступово. Жаба не здатна переосмислити ситуацію та ухвалити інше рішення — і тому вмирає. Насправді це легенда, переконує Ґрант: жаба вистрибне, щойно вода сягне некомфортної для неї температури. Це не жаби не вміють переосмислювати ситуацію, а люди. Одного разу почувши історію й повіривши у неї, ми більше не сумніваємось у її правдивості. Зрештою, наш спосіб мислення стає звичкою, що заважає нам рухатися вперед. А ми цього не усвідомлюємо, доки не стає запізно.
Ґрант розповідає власну історію, яка спонукала його до постійного переосмислення. Одного разу група гарвардських студентів-новачків створила першу соцмережу онлайн. Вони підключили щонайменше 8 колег і почали спілкуватися ще до того, як приїхали на навчання. А коли восени перебралися до кампусу, ідея стала неактуальною — тепер усі вони могли спілкуватися наживо. Вони закрили «соцмережу» і розпочали навчання. А через 5 років Марк Цукерберг запустив Facebook у тому самому кампусі.
Адам Ґрант був серед тих студентів, хто створив першу «соцмережу». Звичайно, упродовж наступних років усі вони час від часу шкодували про своє рішення закрити проєкт — хоча й ніколи не мали такої амбітної місії, як Цукерберг. Та саме цей випадок змусив Ґранта переосмислити одну з центральних частин своєї особистості. Він запевняє, що вважає своїм основним завданням думати знову й знову про те, як ми працюємо, управляємо та живемо — і допомагати у цьому іншим.
Пандемія стала сильним поштовхом для поширення ідеї про постійне переосмислення. Адже чимало світових лідерів продемонстрували неспроможність ставити під сумнів свої припущення. Вони до останнього не вірили, що вірус зачепить їхні країни, що він дійсно буде небезпечним. А ціною такої помилки стали людські життя.
Сліпі зони ˅
Кожен із нас має власні сліпі зони в знаннях чи поглядах. Проблема не в їх наявності, а в тому, що нерідко ми сліпі щодо своїх сліпих зон. Це призводить до помилкової самовпевненості у судженнях та заважає переосмисленню. Цей феномен уперше описав філософ Сенека: сліпа жінка вважала, що вона просто перебуває у темній кімнаті, не усвідомлюючи власної сліпоти. Отже, нам потрібно вчитися дивитися на себе чіткіше та оновлювати свої погляди.
Теоретично компетенції людини мали б корелювати з її упевненістю, але на практиці стається зовсім інше. Наприклад, в одному дослідженні люди, які отримали найнижчий показник емоційного інтелекту, найбільше переоцінювали свої емоційні навички. І вони ж найчастіше вважали отриманий результат неточним. Нам складно визнати, що ми чогось не знаємо, бо це зачіпає наше его. Коли ми хочемо бачити себе лише у позитивному світлі, то починаємо заперечувати свої слабкості.
Ще одна проблема, яка заважає нам реалістично дивитися на себе, — нестача метакогнітивних навичок, тобто вміння розмірковувати про наше мислення. Наприклад, Ґрант пише, що ми не усвідомлюємо, коли переоцінюємо себе, а коли — недооцінюємо. Перша ситуація найчастіше виникає, якщо йдеться про навички, якими ми хочемо володіти. Друга — коли йдеться про заняття, де нам вочевидь бракує досвіду. Абсолютні новачки рідко потрапляють до пастки переоцінки себе. А ось коли ми переходимо від рівня новачка до аматорського — виникає надмірна самовпевненість.
Допомогти може «поживний елемент», необхідний нашому розуму, — скромність. Проте ми боїмося її: а раптом почнемо думати про себе погано, й самооцінка впаде? Ми часто дивимося на впевненість у собі, як на гойдалку: її може бути або забагато, або замало, і потрібно постійно шукати баланс. Ґрант пропонує інший погляд на впевненість: вірити у себе (у свою здатність досягнути мети), але сумніватися в інструментах, які дозволяють отримати бажане, правильності знайденого рішення чи навіть формулювання проблеми. Такий погляд на себе, з одного боку, дає нам вдосталь впевненості, щоб йти уперед, а з іншого, — вдосталь сумніву, щоб переосмислювати наявні знання.
Дослідження свідчать, що визначення навіть однієї причини, чому ми можемо бути неправі, буває досить для тамування надмірної самовпевненості. І насправді помилятися — не так страшно, як нам здається. Ґрант наводить дані про те, що визнання неправоти не погіршує репутацію. Натомість воно демонструє оточуючим, що ми чесні й готові навчатися новому.
П’ять основних думок:
- Наш мозок чинить спротив ідеї про переосмислення того, що вже знає. І цей опір може бути настільки сильним, що, навіть усвідомлюючи його, ми не змінюємо поведінку.
- У турбулентному світі люди мають витрачати на переосмислення не менше часу, ніж на мислення.
- У професії науковця переосмислення є фундаментальною навичкою. Вчені ставлять під сумнів відомі їм факти, навчаються нового, оновлюють свою думку про різні речі з урахуванням «свіжих» даних. «Вчений» може бути не лише професією, але й режимом мислення.
- Справжня впевненість — це не пошук балансу між недооціненням та переоціненням себе. Це вміння вірити у себе (у свою спроможність досягнути мети), проте сумніватися в інструментах, які дозволяють отримати бажане, правильності знайденого рішення чи навіть формулюванні проблеми.
- Переосмислення не можна вважати індивідуальною навичкою — це, швидше, колективна спроможність, яка сильно залежить від організаційної культури.
Варто замислитися:
- Ви оцінюєте себе чи свої результати?
- У яких сферах життя ви себе переоцінюєте чи недооцінюєте?
- Які ваші сильні й слабкі якості у ролі перемовника?
Варто зробити:
- Шукати причини, чому ви можете помилятися.
- Розвивати у собі скромність та допитливість.
- Дослухатися до критики людей, які зацікавлені у вашому зростанні.
|
