«When McKinsey Comes to Town»: хроніка впливу найпотужнішої консалтингової фірми світу
П’ятирічне журналістське розслідування The New York Times викриває темний бік фірми, що консультує світові уряди, транснаціональні корпорації і фармгіганти. За фасадом ефективності, PowerPoint-презентацій і «цінностей» — цинізм, секретність і системне руйнування довіри до інституцій.
Щороку понад 200 тисяч найкращих випускників усього світу подають заявки на роботу в McKinsey & Company. Для них це — не лише перспектива шестизначної зарплати (молоді консультанти з МВА стартують із $195 тис.), а й обіцянка змінювати світ — створювати, як сказано у слайдах, «change that matters» («значущі зміни»).
Фірма, що понад століття просуває себе як «організація з цінностями», постає у книзі «When McKinsey Comes to Town» (в українському перекладі — «Коли за справу береться фірма McKinsey») як імперія закулісного впливу, напівміфологізованої моралі та безкарної шкоди. Це результат скрупульозного п’ятирічного розслідування журналістів Волта Богданича (Walt Bogdanich) та Майкла Форсайта (Michael Forsythe).
Заснована Джеймсом МакКінзі (James O. McKinsey), бухгалтером і прихильником «науки про ефективність», компанія від початку позиціонувала себе як щось вище за банальний бізнес. У McKinsey, як пишуть автори, слово «комерційний» ледь не прирівнюється до лайки. Тут не «працюють на клієнта», а «взаємодіють із ним». Це не компанія — це «практика». Але за цими термінами — стіна непрозорості, яку фірма роками вибудовувала між собою, суспільством і відповідальністю.
McKinsey воліє не називати імен своїх клієнтів, не розкривати зміст рекомендацій і вважає конфіденційність ознакою чесноти. Така стратегія дозволила консалтинговій компанії безперешкодно впливати на ключові сфери життя: від якості медичних послуг до освіти, від регулювання фармацевтики до міграційної політики. Американці — і дедалі частіше громадяни інших країн — навіть не усвідомлюють, наскільки глибоко McKinsey вбудована в механізми ухвалення рішень.
Колишні співробітники McKinsey часто опиняються на чолі тих самих компаній чи агентств, які фірма консультує. У внутрішній документації журналісти виявили: McKinsey працювала практично з усіма провідними фармкомпаніями — і водночас консультувала державні органи, що їх регулюють.
Одне з рішень, яке заклало підвалини нинішньої корпоративної поляризації, виникло ще 1950 року, коли партнер McKinsey Арч Паттон (Arch Patton) опублікував звіт про зарплати топменеджерів. У ньому він запропонував прив’язати винагороди керівників до прибутковості. Це зробило його незамінним для CEO — і надприбутковим для фірми. Якщо в 1950-х CEO Fortune 500 отримували в 20 разів більше, ніж працівники, то 2021 року ця пропорція сягнула 351 до 1. Коли згодом Паттона запитали, як він оцінює вплив своєї ідеї, він відповів одним словом: «Гріх».
Том Пітерс (Tom Peters), бізнес-автор і колишній партнер McKinsey, прямо заявляє: фірма стала ідеологом політики, що означає «дезінвестиції в людей» заради прибутку. Концепція максимізації акціонерної вартості, просувана McKinsey, як вважає він, — «батько нерівності, а нерівність — батько Трампа».
На сторінках книжки автори наводять конкретні кейси, що викривають моральну амбівалентність McKinsey:
- Enron: McKinsey просувала цей кейс як приклад інноваційного прориву, тоді як його CEO, колишній консультант Джефф Скіллінг (Jeff Skilling), разом із топменеджерами вивів $300 млн перед крахом компанії.
- Purdue Pharma: McKinsey отримала $83,7 млн за стратегію «турбонаддуву» продажів OxyContin — опіоїдного анальгетика, який спричинив кризу, що коштувала життя сотням тисяч людей.
- ICE: рекомендації щодо «оптимізації» витрат на утримання мігрантів були настільки жорсткими, що викликали застереження навіть у структурах адміністрації Трампа.
- Авторитарні режими: фірма консультувала уряди Китаю, Саудівської Аравії, Росії — часто з ігноруванням базових етичних стандартів.
Фінальний розділ книги присвячено тому, як McKinsey з приголомшливою швидкістю поширила вплив у Британії. Уже в 1970-х фірма реструктуризувала 25 із 100 провідних компаній країни. Її роль у приватизаціях епохи Тетчер стала хрестоматійною. Під час пандемії COVID-19 фірма консультувала програму тестування та відстеження, яку очолювала ексконсультантка McKinsey Дідо Хардінг (Dido Harding). Фірма виставила рахунок на £563 400 — за «візію, мету й наратив».
McKinsey, без сумніву, має тисячі кейсів ефективної роботи. Але системна відсутність прозорості, конфлікти інтересів, моральні компроміси та невидимий вплив на ключові рішення підважують саму ідею етичного консалтингу. «When McKinsey Comes to Town» — це не просто книжка про одну фірму. Це попередження про те, як ідеї, загорнуті в слайди, можуть трансформувати цілі системи — і не завжди на краще.
За матеріалами The Guardian
|
