Чи може працівник залишатися лояльним, якщо змінює компанії, наче рукавички?

На перший погляд відповідь на запитання, поставлене у заголовку поста, може видатися очевидною: „Ну звісно – НІ! Адже лояльність залежить насамперед від того, що працівник готовий протягом довгого часу працювати на компанію, допомагати їй процвітати та досягати нових вершин”. Проте, варто нам лише трішечки змінити фокус бачення – як відразу проблема перестає бути настільки очевидною.

Відразу згадується майстер-клас Ольги Горбановської „Формування бренду роботодавця”, проведений на Конференції „Мотивація персоналу: Стратегія, тактика, інструменти”, і насамперед – класифікація особливостей різних поколінь працівників. У доповіді згадувалося про відмінності між поколіннями так званих бейбі бумерів (baby boomers) та сучасними X- та Y-поколіннями працівників. Перші дійсно могли залишатися у одній компанії протягом всього життя. Другі – змінюють посади частіше, ніж костюми.

І дійсно, дослідження показують, що покоління X (люди, народжені у період з 1965 по 1979 рр.) міняє роботодавця в середньому з частотою раз на 7 – 8 років, а покоління Y (1980 – 2000 р. н.) – навіть частіше – раз на 2 – 3 роки. При цьому, якщо покоління Х працює заради того, щоб жити краще, то для покоління Y навіть цього вже замало – вони живуть (і працюють) заради того, щоб отримувати задоволення. І якщо робота не може принести їм цього задоволення – вони з легкістю покидають її. Адже ринок праці дозволяє диктувати свої умови. Сьогодні працівники, а не роботодавці, перебувають у дефіциті.

Молодим спеціалістам, зазвичай, притаманне все із наступного: вони більш цинічно ставляться до своєї роботи, ніж їхні батьки, вони розглядають кожного роботодавця лише як сходинку у своїй кар’єрній драбині, вони намагаються підвищити свою ринкову вартість за допомогою роботодавця і т. д. і т. п. Та чи дає це право назвати покоління X та Y менш лояльним, ніж було покоління бейбі бумерів? А може просто поняття лояльності сьогодні набуло іншого забарвлення?

Вочевидь, сьогодні лояльність вже перестала бути „особливим подарунком”, який здобував кожен роботодавець разом із працівником. Тобто, від роботодавця вимагалися лише комфортні умови праці та вчасна її оплата. Та давайте замислимося: Чи можна назвати лояльним працівника, який отримуючи зарплатню і чудово розуміючи, що на більше розраховувати йому не доводиться, працює за принципом найменшого спротиву – не намагається виконати свою роботу краще за інших – просто робить те, що вимагається? І навпаки, чому людину не можна назвати лояльною, якщо за час свого короткого перебування у компанії, вона докладала усіх зусиль, щоб принести найбільше користі, забезпечити процвітання, залишити найкращий спадок?

Банкір Стівен із Індіани, який з 1979-го року вже встиг змінити 11 компаній, пише про свою лояльність так: „Я вважаю себе лояльним співробітником, оскільки працюючи на кожного роботодавця я був старанним працівником, завжди захищав інтереси компанії і навіть після звільнення говорив про кожну компанію лише позитивні речі”.

А як думаєте ви? Чи „жива” лояльність? Чи лише довгий строк „служби” є її детермінантою? А може у сучасної лояльності працівників є ще якісь ознаки?

НЕ ПРОПУСТІТЬ:
Приєднуйтесь до професіоналів e-learning! На I Всеукраїнській конференції дистанційного навчання Ви дізнаєтеся про останні тренди та розробки в галузі навчання, зможете впровадити e-learning у компанії.
Детальніше →
  • g_i

    важко сказати, якшо чесно… я получаюся ніби як в проміжку 1980-2000, але я би не хотів міняти часто компанії.

    наприклад, є компанія, і зарплата мене влаштовує, і умови, і колектив..
    тоді якшо інша компанія запропонує мені більшу зарплатню до певної межі (думаю, десь до рівня 140% теперішньох) – то я ще сто разів подумаю чи міняти роботу на нову.
    скоріш за все, не поміняю.

    тому я би так аж не розділяв покоління.. в кожному поколінні є, цього ніхто не відміняв, флегматики, сангвініки, холєріки, меланхоліки… шо зумовлює консерватизм, інертність..

  • Анонімний

    Безперечно, може існувати багато підходів. Вище пропонується тільки один з них. У всякому разі, саме за такими критеріями визначаютсья покоління ікс та ігрек у американській літературі.

    А дослідження, яке наводиться вище (про особливості поколінь), було здійснене консультантом компанії Ernst&Young Ольгою Горбановською. Вочевидь, воно має право на існування і робить певні висновки.

    Звісно, це не відміняє психотипу людини (тобто, що в поколінні ігрек знайдеться індивід, який все життя пропрацює в одній компанії і отримуватиме від цього задоволення).

    Все умовно. До певної міри ми вимірюємо, як в тому анекдоті "температуру в середньому по лікарні" 😉

  • Анонімний

    online-колеги,
    дійсно, можна піддавати сумнівам таке на перший погляд "грубе" групування людей. Я персонально не впевнений, що границя така ж, як і в штатах (таку ж саму класифікацію я зустрічав у штатівському джерелі). У нас в країні є багато відмінностей (СРСР, перебудова, кризи, бандитьскі 90-ті, розрив у освітньому процесі, і багато-багато іншого). Але можливо, дійсно – після більш деталізованої "багатофакторної" моделі – проста "інтегральна" класифікація буде найбільш прийнятною.

    Щодо поняття "лояльності" – її лінійне (спрощене) сприйняття як кількість років, проведених на одній роботі, або частота зміни місця роботи, НАПЕВНО ЗАСТАРІЛО.
    Більш того, майже всі організації (а найперше ті, що ведуть бізнес у висококонкурентному полі) зацікавлені в тому, щоб їх людський ресурс був:
    а) відповідним за кількістю,
    б) відповідним за якістю,
    в) давав постійно зростаючу віддачу (return).
    Це означа

  • viktoza

    як на мене, розділення на покоління відповідає дійсності. я спроектував статтю на себе і от що вийшло:

    я відношу себе до покоління У (мій рік народження 1983). я вважаю себе лояльним та відданим працівником, хоча не працював в жодній компанії більше ніж 1,5 роки.

    чому не працював довше? бо не хотілося. переставав отримувати задоволення від роботи, робота ставала для мене тягарем, мотивація сходила нанівець. відповідно, падала моя ефективність та віддача для роботодавця. гадаю, багато хто стикався з таким. і я вважаю цілком чесним, щоб в такій ситуації чесно і відкрито заявити про це роботодавцю. якщо роботодавець не має принципово відмінних вакансій (інший проект, інша компанія, інше місто) – тоді найкраще попрощатися по-дружньому.

    по-моєму, така відвертість і є вищим проявом лояльності працівника до компанії. я відпрацював своє, я зробив велику кількість якісного продукту, я залишив після себе працюючу систему. дякую за співпрацю, моє ж

  • Анонімний

    Анекдот для "подумати":

    Иду я как-то ночью по парку, луна, звезды, и парень с девушкой целуются на скамейке. Иду в другой раз: луна, звезды… и тот же парень на той же скамейке целуется с другой девушкой. Иду в следующий раз: ночь, луна, звезды… и тот же парень, на той же скамейке, уже с третьей девушкой.
    Насколько же постоянны мужчины, и как непостоянны женщины! 🙂

    Можливо, лояльність залежить також від обставин, точки зору та обидвох сторін?

  • g_i

    ех! мабудь, я відношуся до покоління "z":))) – мені ніколи не пропонували роботу, я ніде не працював більше за півроку. але міняв роботу не тому що мотивація зникала, чи ще шось – я здатний підтримувати тонус протягом довготривалого періоду: просто на це штовхала елементарна необхідність і бажання їсти:)))

    а щодо змін… так, теперішнє покоління дійсно на одному місці має свій життєвий цикл. тому великі компані і проводять ПЕРІОДИЧНІ РОТАЦІЇ персоналу. інакше і найкращій прицівник може упасти на нуль і бути просто тягарем.

    до речі, в японії такі ротації, правда мені то достовірно відомо тільки про керівний персонал, проводять уже давно: кожен керівник займає свою посаду тільки три роки, потім перекидують на інший сектор відповідальності.
    це зроблено з метою попередження корупції, бо там десь у 60-х вроді був дуже-дуже гучний скандал – але, як то кажуть, двох зайців зразу поклали:)

    ******
    а чи можна тут зробити підписк

  • Анонімний

    2g_i:
    >а чи можна тут зробити підписку на подальші коментарі?
    >на кшталт "субскрайб ту коментс" у вордпресі..

    Таку можливість сьогодні додано (внизу коментарів). Дякуємо за пропозицію.

  • Olga Stepanchuk

    Я думаю, что ответ на этот вопрос – однозначно да. Просто некоторые сотрудники способны смотреть на работодателя как на клиента, который готов платить за услуги. Иногда от клиента проще отказаться, так как работы затрачивается много, а вознограждение – неоправдано маленьким. Но это не значит, что уход от такого работодателя должен быть нелояльным. Если сотрудник уходит не к конкуренту, то поддержка общения со своим бывшим работодателем – это признак нормальных человеческих отношений и высокой деловой культуры.