Ефект Медичі: три історії

Чи замислювалися ви коли-небудь про те, що таке мистецтво і як народжується поява нового? Автор книги «Ефект Медичі. Інноваційні відкриття на перетинi ідей, концепцій та культур» (The Medici Effect. Breakthrough Insights at the intersection of Ideas, Concepts, and Cultures) Франц Йоханссон (Frans Johansson) одного разу про це задумався і провів власне дослідження. Він дійшов висновку, що дисциплінарна наука померла, а все найкраще з’являється на стику різних концепцій, культур і дисциплін.

Франц Йоханссон наводить кілька яскравих історій про те, як одна людина створює щось нове, просто поєднуючи дві і більше різних концепцій.

Історія перша

У 1995-му році помер шеф-кухар нью-йоркського ресторану Aquavit і власнику ресторану терміново потрібно було знайти йому заміну. Поки власник шукав шеф-кухаря, було призначено тимчасового керуючого на ім’я Маркус Самуельсон, який тільки недавно почав працювати в ресторані. Маркусу було 24 роки, рішення власника не було найкращим з наявних, проте в підсумку воно стало одним із найбільш вдалих в історії ресторану.

Варто відзначити, що відвідувачі ресторанів часто довіряються ресторанним критикам відомих видань, і одним із найвпливовіших була газета The New York Times. Ресторан Aquavit мав всього лише одну зірку в рейтингу від цієї газети. Однак через три місяці ресторан отримав три зірки, що вважається небаченою подією. Про ресторан стали писати всі можливі друковані видання, а сам Маркус Самуельсон отримав величезну славу.

У чому ж був секрет його успіху? Маркус готував дивовижні страви, котрі вражали відвідувачів ресторану спочатку незвичайними назвами, а потім і смаком. Наприклад, омари в карамелі. Інгредієнти: ковбаса з морських їжаків, паста з морських водоростей і соус із цвітної капусти. Або ось інгредієнти шоколадного пудингу: стручковий перець, йогурт із лимонника і малинове морозиво. Самуельсон зробив по суті просту річ — він з’єднував шведську кухню з кухнею народів світу. Це надавало кожній страві свою унікальність — такого поєднання відвідувачі ресторану не могли знайти ніде, крім місця, де працював Маркус.

Будь-яке блюдо Маркуса — зухвалий виклик вибагливим смакам жителів Нью-Йорка. Слід сказати, що він не просто брав непоєднувані продукти, він знав, що робить. Мало взяти три різних інгрідієнти і створити щось нове, потрібно ще й розбиратися у всьому цьому, експериментувати і дещо розуміти в кулінарії. Але чому саме він, адже в тому ж Нью-Йорку працюють тисячі ресторанів, де шеф-кухаря аж ніяк не є аматорами.

MUST READ:  Як придумувати ідеї для бізнесу

У Маркуса Самуельсона низькі асоціативні бар’єри. Він здатний об’єднувати різні концепції і робити це з розумом. Коли людина чує слово або бачить об’єкт, його мозок запускає цілий ланцюжок асоціацій і біда багатьох людей в тому, що у них є шаблони, по яким рухається їхня думка. Коли Маркус чує «Салат Цезар», він моментально відповідає «Суп з салату Цезар» — і вся решта відповідей на конкретні слова у нього так само унікальні. Можна сказати, що мозок Маркуса запускає десятки різноманітних асоціацій, тому кожен раз його відповідь може бути зовсім іншою. Його мозок руйнує традиційні кулінарні бар’єри і це допомагає йому комбінувати здавалося б непоєднувані речі.

Чому мозок Маркуса Самуельсона працює саме так? Достатньо простежити історію його життя. Хлопчика, родом з Ефіопії, забрали прийомні батьки зі Швеції у віці трьох років. Прийомний батько його був геологом, тому Маркусу пощастило побувати в різних країнах світу. Коли Маркус підріс, він знав кілька мов. У віці 16 років він влаштувався кухарем на круїзний лайнер. Йому вдалося відвідати країни з найрізноманітнішою кухнею. Ось вони в Бордо, за кілька днів у Марокко, ще через пару днів у Панамі. Мозок Маркуса вбирав нові знання, як губка, кухня однієї національності змінювалася кухнею іншої, причому так, що між ними вже не було ніякої різниці. Все це було їжею.

На сьогоднішній день у ресторані працюють близько ста чоловік сорока різних національностей.

Історія друга

Власне, варто пояснити назву книги. Медічі — це сім’я флорентійських банкірів, яка зробила величезний внесок у розвиток мистецтва та науки. У цій сім’ї було так багато грошей, що вони могли дозволити собі запросити до Флоренції діячів із різних областей — скульпторів, поетів, філософів, учених, фінансистів, архітекторів і художників. Такий наплив не міг не дати результату — всі ці люди спілкувалися один з одним, ділилися досвідом у своїй області і таким чином руйнували кордони між культурами і дисциплінами. Поет навчався у філософа, художник у вченого, скульптор у архітектора. І всі вони разом створили новий світ, плоди якого ми відчуваємо досі — епоху Відродження. Флоренція стала справжнім епіцентром креативу і найбільш творчим періодом в історії людства.

MUST READ:  Як покращити власну креативність, або... Мистецтво копіювання

Всі ці геніальні люди не змогли б досягти такої майстерності, якщо б вони працювали поодинці. Мабуть, велич Леонардо да Вінчі пояснюється саме тим, що він, будучи художником, стирав межі між наукою і живописом, приладобудуванням і зоологією з домішкою натуралістики. Він умів знаходити перетини в різних областях.

Історія третя

Архітектор Мік Пірс отримав дуже складне замовлення — побудувати функціональну і привабливу будівлю, в якій б не було (з фінансових питань) систем функціонування повітря. І зробити це потрібно було в столиці Зімбабве.

Пірс із натхненням прийняв запропоновані умови і спроектував таку будівлю, використавши прийоми термітів при будівництві мурашників.

Терміти не вижили б без грибів, які вони вирощують. Вони зобов’язані підтримувати в мурашниках постійну температуру — 87 градусів за Фаренгейтом. І це в умовах, коли температура в процесі дня і ночі скаче від 40 до 100 градусів. Пірс підглянув устрій мурашника і переніс ключові моменти в свій проект.

Пірс цікавився природними екосистемами, тому ідея прийшла йому в голову майже відразу. Офісну будівлю було відкрито в 1986-му році і в ній природним чином підтримується температура 73-76 градусів за Фаренгейтом. Завдяки цьому компанії вдалося заощадити 3,5 мільйона доларів. Пірс ступив на перетин областей і зумів поєднати природні процеси й архітектурні концепції.

Річард Бренсон, Шакіра, Стів Джобс — це далеко не всі люди, досвід яких описаний у даній книзі. Кожен випадок у чомусь унікальний, але одне залишається незмінним — ці люди зуміли знайти щось нове на стику різних областей. А у зв’язку з критикою останнім часом мозкового штурму, дана книга пропонує найкращі аргументи з історії людства на користь бомбардування ідеями в компанії, що складається з різних людей.

Ефект Медичі доводить нам одну просту думку — візьміть людей із різних областей, змусьте їх спілкуватися й обмінюватися досвідом — і вони створять вам щось нове. Звичайно ж, при грамотному менеджменті.

За матеріалами 4brain