Антоніо Вакаро (Antonino Vaccaro) та Джоан Фонтродона (Joan Fontrodona), професори з етики, стверджують, що більша відкритість не пов'язана напряму з кращим корпоративним управлінням.

Термін "корпоративна прозорість" (corporate transparency) останнім часом став дуже популярним. Його постійно повторюють політики, управлінці, консультанти і навіть люди, які власне до корпоративності не мають жодного стосунку. Стереотип, що "прозорість призводить до більшої відповідальності та етики" вважається майже аксіомою. Модні фрази — надзвичайна прозорість, динамічна прозорість і т. п. — проголошуються щоразу, коли мова заходить про будь-що, пов'язане з корпорацією. Та чи справді "оголені" корпорації є взірцями ефективного управління? Чи дійсно прозорість здатна стати панацеєю нашому корумпованому суспільству?

"Прозорість" — не що інше, як спроба знову актуалізувати стару концепцію "чесності" та "довіри". Наші батьки вчили нас, що брехати — погано. Те, що ми сьогодні називаємо "прозорістю" — просто інтерпретація даної поради. Але сама по собі готовність ділитися інформацією, яку інші приховують, не гарантує порятунок суспільства від помилок чи "корпоративних психопатів". Повністю прозорі корпорації — це маячня, а не модель, до якої варто прагнути.

А й справді, абсолютна прозорість асоціюється з порушенням права людей на приватність, конфіденційність і навіть безпеку. Інструменти ж, які широко використовуються сьогодні в Інтернеті, легко можуть перетворити корпорацію на повністю "оголену" організацію — варто лише "правильно" налаштувати свої сервери. Кілька кліків мишкою — і не залишиться жодних секретів між вашою компанією та будь-якою зацікавленою людиною, терористом чи конкурентом.

Компанії розуміють, що клієнти та влада не стільки зацікавлені у цифрах, звітах чи прес-брифінгах, скільки у релевантній інформації щодо того, як компанія веде свій бізнес та нових можливостях продуктів і сервісів компанії.

Компанії змушені вибирати баланс між двома крайнощами. З одного боку — повна відкритість щодо продуктів та сервісів; а з іншого — лише мінімальна. На жаль, кожен з підходів представляє для компанії доволі суттєву загрозу. Повна прозорість зазвичай асоціюється з перевантаженням даними. Чи доводилося вам хоча б раз повністю читати контракт із банком, надрукований на 50-ти аркушах сьомим кеглем? З іншого боку, обмеження даних може призводити до неможливості отримати інформацію, яка дійсно має велике значення для клієнтів. Запитайте вегетаріанця, як він почуватиметься, коли дізнається, що McDonald's забув вказати, що до складу французьких булочок входить молоко.

Необхідність балансу здається очевидною. Але його досягнення вимагає від менеджерів створення дієвої і часто зовсім непростої інформаційної стратегії, яка бере до уваги перелік економічних, соціальних і етичних питань. Успішне впровадження такої стратегії — це не лише ключ до конкурентної переваги, але й спосіб створення довіри співробітників, наявних та потенційних клієнтів, партнерів і навіть конкурентів.

За матеріалами "Academic view: The myth of corporate transparency", The Economist.
Скорочений переклад: Ярослав Федорак, MCUa.