РЕЦЕНЗІЇ | Уривок із книги 9 серпня 2019 р.

«Просвітництво сьогодні»: Інтелектуали ненавидять прогрес

Джерело: Platfor.ma

Стівен Пінкер (Steven Pinker) — лінгвіст, когнітивіст, популяризатор науки та, мабуть, найвидатніший публічний інтелектуал нашого часу. У світі, закоханому в песимізм і нігілізм, він відстоює ідеали Просвітництва — розум, науку, гуманізм — і за допомогою фактів і статистичних даних переконує, що глобально все куди краще, ніж ми думаємо. Вашій увазі — уривок із його книги «Просвітництво сьогодні. Аргументи на користь розуму, науки та прогресу» (Enlightenment Now: The Case for Reason, Science, Humanism, and Progress).

«Просвітництво сьогодні»: Інтелектуали ненавидять прогрес

Прогресофобія

Інтелектуали ненавидять прогрес. А найдужче його ненавидять інтелектуали, що звуть себе «прогресивними». І зауважте: не те щоб вони не любили його плодів. Більшість медійних гуру аналітики, критиків та їхніх ортодоксальних читачів охочіше користується комп’ютерами, ніж пером і чорнильницею, а також воліє, щоб операції їм робили під анестезією, а не без неї. Проте балакучий клас дратує сама ідея прогресу — просвітницька віра в те, що через розуміння світу ми можемо поліпшити умови людського існування.

Щоб висловлювати своє презирство, такі люди створили цілий лексикон таврування. Якщо ви гадаєте, що знання допомагає розв’язувати проблеми, то у вас «сліпа віра» та «квазірелігійні вірування» в «немодний забобон» і «фальшиву обіцянку» «міфу» про «рух уперед» «неминучого прогресу». Ви — «черлідер» «вульгарного американського всеможливізму» з «бравурним» духом «ідеології зали засідань ради директорів», «Кремнієвої долини» та «Торгової палати». Ви сповідуєте «історію вігів», ви «наївний оптиміст», «Полліанна» і, авжеж, «Панглосс», сучасна версія філософа з Вольтерового «Кандида», який стверджує, що «все на краще в цьому найкращому зі світів».

Однак професора Панглосса ми сьогодні назвали б песимістом. Сучасний оптиміст вірить у те, що світ може бути значно, значно кращим, ніж є сьогодні. Об’єктом сатири Вольтера була не просвітницька надія на прогрес, а її протилежність — релігійна раціоналізація страждання під назвою «теодіцея», згідно з якою Бог не мав іншого вибору, крім як дозволити епідемії та масову різню, тому що світ без них метафізично неможливий.

Та облишмо епітети. Ідея про те, що сьогодні світ кращий, ніж був раніше, і може стати ще кращим, давно вийшла з моди серед інтелігенції. У праці «Ідея занепаду в західній історії» (The Idea of Decline in Western History) Артур Герман показує, що пророки кінця світу — «зірки» навчальних програм гуманітарних факультетів. Зокрема це Фрідріх Ніцше, Артур Шопенгауер, Мартін Гайдеґґер, Теодор Адорно, Вальтер Беньямін, Герберт Маркузе, Жан-Поль Сартр, Франц Фанон, Мішель Фуко, Едвард Саїд, Корнел Вест і багатоголосся еко-песимістів. Розглядаючи інтелектуальний ландшафт кінця ХХ століття, Герман нарікає на «грандіозний відхід» «осяйних поборників» просвітницького гуманізму, тих, хто вірив: «якщо люди генерують конфлікти й проблеми в суспільстві, то вони ж можуть їх і залагоджувати». У праці «Історія ідеї прогресу» (History of the Idea of Progress) соціолог Роберт Нісбет погоджується: «Скептицизм щодо західного прогресу, що раніше обмежувався жменькою інтелектуалів у дев’ятнадцятому столітті, в останній чверті цього століття розрісся і поширився не лише на більшість інтелектуалів, а на багато мільйонів інших людей на Заході».

Так, не лише ті, хто мудрагельствує за гроші, вважають, що світ котиться під три чорти. Звичайні люди, коли вмикають режим міркування, теж так думають. Психологи вже давно визначили, що люди схильні бачити своє життя в рожевих тонах. Їм здається, що порівняно з пересічними людьми, у них більше шансів не стати жертвою розлучення, звільнення, нещасного випадку, хвороби чи злочину. Та коли під запитанням опиняється не життя людей, а їхнє суспільство, Полліанна перетворюється на віслючка Іа.

Дослідники громадської думки називають це дефіцитом оптимізму. Понад два десятиліття, у хороші й погані періоди, коли інтерв’юери запитували європейців, чи покращиться їхня власна економічна ситуація в наступному році, більшість відповідала ствердно. Та коли їх запитували про економічну ситуацію в країні, ще більше опитаних відповіли, що вона погіршиться. Більшість британців переконана, що імміграція, підліткова вагітність, сміття, безробіття, злочинність, вандалізм і наркотики — це проблеми Великої Британії загалом. Однак мало хто з них вважає, що ці проблеми існують у їхній місцевості. У більшості країн також вважають, що екологія в країні загалом гірша, ніж в окремо взятому ареалі проживання громади, а екологія у світі ще гірша, ніж у конкретній країні. Майже щороку з 1992-го по 2015-й, у період різкого падіння кількості насильницьких злочинів, більшість американців відповідала інтерв’юерам, що злочинність зростає. Наприкінці 2015 року основна маса опитаних в одинадцяти розвинених країнах відповідала, що «жити у світі стає дедалі гірше», а за останні сорок років стійка більшість американців казала, що країна «прямує не в той бік».

Чи мають ці люди рацію? Чи слушний цей песимізм? Чи може стан світу, як смуги на стовпчику біля цирульні, опускатися дедалі нижче? Легко зрозуміти, чому люди так вважають: щоденні новини рясніють сюжетами про війни, тероризм, злочинність, забруднення довкілля, майнову нерівність, уживання наркотиків і пригноблення. І йдеться тут не лише про головні новини дня; такими розповідями сповнені також авторські колонки та розгорнуті статті. Обкладинки журналів попереджають нас про наближення анархії, пошестей, епідемій, колапсів і стількох «криз» (у сільському господарстві, охороні здоров’я, пенсійному та соціальному забезпеченні, енергетиці), що копірайтери мусять роздмухувати бульбашку терміна до тавтології «серйозна криза».

Незалежно від того, чи справді погіршується світ, природа новин вступатиме у взаємодію з природою пізнання і змушуватиме нас думати, що так і є. Суть новин — повідомляти про те, що відбувається, а не про те, чого не відбувається. Ми ніколи не побачимо журналіста, який каже на камеру: «Я веду репортаж із країни, де не почалася війна», не почуємо про місто, яке не розбомбили, чи про школу, яку не обстріляли. Поки все погане не зникло з лиця землі, для новин завжди буде матеріал, особливо нині, коли мільярди смартфонів перетворили більшу частину населення планети на репортерів кримінальної хроніки та воєнних кореспондентів.

І серед тих подій, що справді мають місце, позитивні та негативні розгортаються на різних часових шкалах. Новини — це вже давно не «перша чернетка історії». Вони радше схожі на спортивний коментар із місця подій. Ці повідомлення зосереджені на окремих подіях, зазвичай таких, що сталися після останнього випуску новин (раніше — за день до того, а тепер — за кілька секунд). Погані речі стаються швидко, а от хороші створюються не за один день. І їхнє розгортання так чи інакше буде розсинхронізоване з циклом новин. Як зауважив дослідник миру Йохан Ґальтунг, якби газета виходила раз на п’ятдесят років, то в ній не пліткували б про життя зірок і політичні скандали, що сталися за півстоліття. На її шпальтах фіксували б епохальні глобальні зміни, як-от збільшення середньої тривалості життя.

Природа новин така, що вони схильні спотворювати погляд людей на світ. Це пов’язано з ментальною проблемою, яку психологи Амос Тверські та Деніел Канеман назвали евристикою доступності. Імовірність настання чи частоту певних подій людина оцінює за легкістю, з якою вони спадають на думку. У багатьох царинах життя це корисне емпіричне правило. Часті події залишають глибший слід у пам’яті, тож сильніші спогади зазвичай указують на події, що стаються частіше. Наприклад, ви не прогадаєте, якщо скажете, що голубів у містах можна побачити частіше, ніж вивільг, хоча в цьому покладаєтеся на свою пам’ять, а не на перепис птахів. Та коли якийсь спогад опиняється на перших місцях у пошуковій машині мозку не через частоту випадків, а з якихось інших причин (близькість у часі, яскравість, кривавість, виразність чи неприємність події), люди переоцінюватимуть його важливість у світі. Яких слів більше в англійській мові: тих, що починаються на «k», чи тих, у яких літера «k» стоїть на третьому місці? Більшість людей скаже, що перше. А насправді ж слів із «k» на третьому місці втричі більше (ankle, ask, bake, cake, make, take…). Просто ми пригадуємо слова за їхніми першими звуками, тому keep, kind, kill, kid та king скоріше спливуть у пам’яті на вимогу.

Хиби доступності — найпоширеніше джерело дурниць у людських розмірковуваннях. Медики-першокурсники в найменшій висипці вбачають симптом екзотичної хвороби, а відпочивальники не заходять у воду, якщо прочитали новину про напад акул чи щойно подивилися фільм «Щелепи». Авіакатастрофи завжди потрапляють у новини, а от автомобільні аварії, у яких гине значно більше людей, — майже ніколи. Не дивно, що багато людей бояться літати, але майже ніхто не трясеться від страху, сідаючи за кермо. Люди вважають, що торнадо (які вбивають приблизно п’ятдесят американців за рік) — значно поширеніша причина смерті, ніж астма (яка вбиває більш ніж чотири тисячі американців за рік), імовірно, тому, що з торнадо виходить привабливіша картинка для телебачення.

Неважко зрозуміти, що евристика доступності, підігріта принципом новин «більше крові — вищий рейтинг», може навіювати відчуття приреченості світу. Медіадослідники (люди, що ведуть облік різнорідних сюжетів новин чи представляють редакторам меню можливих сюжетів і фіксують їхній вибір та висвітлення) підтвердили, що відповідальні особи надають перевагу насамперед негативним сюжетам, а потім уже позитивним, за інших рівних умов. Своєю чергою, такий підхід забезпечує просту формулу для песимістів на редакційних шпальтах: складіть список усього найгіршого, що відбувається всюди на планеті цього тижня, і у вас на руках буде разюче підтвердження того, що загроза існуванню цивілізації ще ніколи не була більш смертоносною.

Коли в нас на очах журналістські звички та когнітивні упередження сіють хаос і розбрат, чи можемо ми тверезо оцінити стан світу? Відповідь криється в тому, щоб лічити. Скільки осіб стали жертвами насильства у співвідношенні до кількості живих людей? Скільки є хворих, скільки голодних, скільки бідних, пригноблених, неписьменних, скільки нещасних? Що відбувається з цими показниками — вони ростуть чи падають? Розум, що налаштований на цифри, попри свою нуднувату ауру, насправді є морально просвітленим, бо він сприймає всі людські життя як такі, що мають однакову цінність, а не ставить на перше місце найближчих до нас людей чи фотогенічніших. Також він подає надію на те, що ми можемо виявити причини страждання і зрозуміти, які заходи найкраще допоможуть їх скоротити.

Опір ідеї прогресу народжується десь нижче рівня статистичних помилкових суджень. Багатьом людям бракує концептуальних інструментів, щоб упевнитися в тому, мав прогрес місце чи ні. Саме уявлення про те, що все може стати краще, не вкладається в голові.

Що таке прогрес? Ви можете думати, що це питання занадто суб’єктивне й пов’язане з культурою, тому відповіді на нього не буде ніколи. Та насправді це питання — одне з найпростіших з огляду на відповідь.

Більшість людей згодна з тим, що життя — це краще, ніж смерть. Здоров’я — краще, ніж хвороба. Харчі ліпші за голод. Достаток кращий за злидні, мир — за війну. Безпека ліпша за небезпеку, свобода — за тиранію. Рівні права дадуть фору вузьколобості та дискримінації. Письменність краща за неписьменність. Знання — це ліпше, ніж невігластво. Розум кращий за тупість. Щастя — це краще, ніж біда. А можливості насолоджуватися життям із сім’єю, друзями, культурою і природою ліпші за каторжну працю й монотонність.

Усе це можна виміряти. Якщо згодом цього стало більше, це і є прогрес.

Авжеж, не всі погодяться з цим списком. Цінності, перелічені в ньому, відверто гуманістичні, серед них немає релігійних, романтичних та аристократичних чеснот — спасіння, милосердя, святості, героїзму, честі, слави та автентичності. Але більшість погодиться — для початку цього вистачить. Нахвалювати трансцендентні цінності в теорії легко. Однак для основної маси людей пріоритетами є життя, здоров’я, безпека, письменність, харчування та стимулювання з очевидної причини — ці блага є передумовою для всього іншого. Якщо читаєте ці рядки, то ви не померли, не голодуєте, не злидарюєте, не згасаєте від старості, не налякані, не поневолені, грамотні. А це означає, що ви не в тому становищі, щоб гнути кирпу від цих цінностей або заперечувати, що інші люди теж мають право бути щасливчиками, як ви.

Як виявляється, увесь світ справді згоден, що це найважливіші цінності. У 2000 році всі 189 членів ООН разом із двома десятками міжнародних організацій узгодили вісім Цілей розвитку на тисячоліття (Milllennium Development Goals) на 2015 рік, які добре вписуються в цей перелік.

А зараз я вас шокую. У всіх до єдиного вимірах людського добробуту світ здійснив надзвичайний прогрес. І за першим шоком відразу другий: майже нікому про це не відомо.

Інформацію про поступ людства не люблять озвучувати в інформагенціях та на інтелектуальних форумах, проте її доволі легко знайти. Ці дані не закопані в сухих звітах, а представлені на чудових веб-сайтах, зокрема Our World in Data Макса Роузера, HumanProgress Маріана Т’юпі та Gapminder Ганса Рослінга. (Як з’ясував Рослінг, навіть якщо проковтнути меч під час виступу на TED-2007, цього все одно буде недостатньо, щоб привернути увагу світу). Доказову базу було зібрано в прекрасно написаних книжках, авторами деяких були нобелівські лауреати. Вони гучно повідомляють цю звістку своїми назвами — «Прогрес» (Progress), «Парадокс прогресу» (The Progress Paradox), «Нескінченний прогрес» (Infinite Progress), «Нескінченний ресурс» (The Infinite Resource), «Раціональний оптиміст» (The Rational Optimist), «Докази раціонального оптимізму» (The Case for Rational Optimism), «Утопія для реалістів» (Utopia for Realists), «Масове процвітання» (Mass Flourishing), «Достаток» (Abundance), «Покращення стану світу» (The Improving State of the World), «Поліпшуємося» (Getting Better), «Кінець фатуму» (The End of Doom), «Моральний ковчег» (The Moral Arc), «Великий триб» (The Big Ratchet), «Велика втеча» (The Great Escape), «Великий приплив» (The Great Surge), «Велика конвергенція» (The Great Convergence). Жодну з цих праць не відзначили великою премією, але впродовж періоду їхньої появи Пулітцерівську за нон-фікшн дали за чотири книжки, присвячені геноциду, три — про тероризм, дві — про рак, дві — про расизм і одну — про вимирання.



comments powered by HyperComments
БІЗНЕС-ПОДІЇ ДЛЯ ВАШОГО РОЗВИТКУ:
16 жовтня 2019
Київ
Майстерня рішень з Людмилою Батенко на тему "Реалізація стратегії компанії через призму проектного менеджменту"
16-17 жовтня 2019
Київ
Майстер переговорів. Вплив і дія в ділових комунікаціях
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
КНИГИ ДЛЯ РОЗВИТКУ:
Магічне мистецтво ігноруванняМагічне мистецтво ігнорування
Серійний переможець. 5 дій для створення вашого циклу успіхуСерійний переможець. 5 дій для створення вашого циклу успіху
Зроби це зараз. 21 чудовий спосiб зробити бiльше за менший часЗроби це зараз. 21 чудовий спосiб зробити бiльше за менший час


bigmir)net TOP 100

МЕТОДОЛОГІЯ: Стратегія, Маркетинг, Зміни, Фінанси, Персонал, Якість, IT
АКТУАЛЬНО: Новини, Події, Тенденції, Інтерв'ю, Бізнес-освіта, Коментарі, Рецензії, Консалтинг
СЕРВІСИ: Бізнес-книги, Робота, Семінари, Форуми, Глосарій, Цитати, Рейтинги, Ресурси, Статті партнерів
ПРОЕКТИ: Блог, Відео, Візія, Візіонери, Бізнес-проза, Бізнес-гумор

Сторінка Management.com.ua у Facebook    Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців    Management Digest у LinkedIn    Відслідковувати нас у Twitter    Підписатися на RSS    Поштова розсилка


Copyright © 2001-2019, Management.com.ua
Портал створено та підтримується Strategic

Підписка на Менеджмент.Дайджест

Отримуйте найновіші матеріали на свій e-mail (1 раз на тиждень)



Дякую, я вже підписана(-ий)