«Диявол», якого знають всі

Упродовж останніх років справи у фінансовому світі виглядають так, мовби все перевернулося з «ніг на голову». Від’ємна процентна ставка, спасіння великих банків за державний кошт, зсув від оптимізму до песимізму. Спотворене сприйняття ідеї боргу — ось, що є першопричиною економічних потрясінь останніх років, — вважає Едер Тернер (Adair Turner), колишній голова управління з фінансового регулювання та нагляду Великої Британії (тобто людина, яку аж ніяк не можна назвати стороннім спостерігачем подій першої в цьому столітті глобальної фінансової кризи).

» Докладніше на Amazon

У минулому життя було бідним, темпи економічного зростання досить швидкими, а потреби підприємств у капіталі настільки високими, що в світі просто бракувало заощаджень. Тому суспільство усвідомило: щоб розвивати підприємства, недостатньо мати робочу силу, знання, обладнання, прагнення експериментувати та готовність ризикувати — потрібні ще й капіталовкладення. Отже, довелося переконувати тих, хто мав вільні кошти, не поспішати їх витрачати, а вкладати в цінні папери. Тобто відбувався простий обмін: індивід жертвував своєю купівельною спроможністю, отримуючи взамін стабільні надходження від облігацій та боргових цінних паперів, такими чином фактично перетворювався на рантьє. З одного боку, це дозволяло мобілізувати грошові ресурси та здійснити капіталовкладення, потрібні для зростання; з іншого — цінні папери, які вважались якнайнадійнішим «сховищем» цінності, час від часу вели себе цілком непередбачено і тоді у фінансовій сфері запановував безлад.

Проте, як би там не було в минулому, зараз настала цілком інша доба. Ларрі Саммерс (Larry Summers), екс-міністр фінансів США, назвав її «безперервною стагнацією», що означає: через низькі темпи зростання, низькі процентні ставки та погані перспективи для інновацій — людям більше нецікаво вкладати кошти в цінні папери. Надмір капіталу та обмеженість можливостей для його інвестування веде до того, що одне лише бажання не витрачати, а нагромаджувати кошти більше не дає очікуваної віддачі. Зрештою, кожний, хто після 2008-го намагався примножити капітал, не йдучи при цьому на значний ризик, дуже добре це відчув. Більше того, якщо зазирнути у майбутнє настільки далеко, наскільки це дозволяють фінансові прогнози, то не можна побачити жодних ознак, які б говорили про ймовірність зміни поточної ситуації. У липні 2016-го року біля $13 трлн., вкладених у боргові зобов’язання в різних країнах світу, мали від’ємну процентну ставку. І такий стан справ «вбиває» рантьє.

Тернер робить висновок, що за таких обставин борг більше не відіграє жодної конструктивної ролі, але при цьому продовжує нести в собі всі притаманні йому небезпеки. Якщо працю та професійні навички потрібно винагороджувати заробітною платою; драйв та прагнення експериментувати — прибутками та опціонами; бажання ризикувати — збільшеннями доходності акціонерного капіталу; розробку технології — роялті та ліцензійною винагородою; то боргові цінні папери слід сприймати як форму «забруднення» економічного середовища та оподаткувати. Епоха, коли вважалось, що борг — це добре і можна було благодушно споглядати, як банки безперервно підвищували значення коефіцієнту фінансового левериджу (співвідношення боргового і власного капіталу) завершилась назавжди (якщо взагалі щось таке можна було колись сприймати у позитивному ключі).

На думку Едера Тернера, трансформація економічної політики мусить базуватись на двох основних припущеннях. По-перше, слід визнати, що неможливо створити ідеальну економічну систему. Ми завжди стикатимемося з вибором — яка з недосконалостей її інститутів є меншим злом, а яка більшим. Тому потрібні значно вищі вимоги до капіталу банків та набагато жорсткіші умови кредитування. Також ми мусимо збудувати таку політико-економічну систему, яка б стримувала намагання постійно збільшувати частку боргового капіталу. По-друге, варто відмовитись від віри в те, що економічну політику можна звести до набору простих правил. Бо, як зазначає Тернер, тоді ми ризикуємо стати заручниками такої ж безнадійної ідеї, як і припущення, що проблему можна розв’язати з допомогою централізованого планування.

За матеріалами strategy+business.

¹ Книга увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2016-го року» (категорія «Економіка») за версією видання strategy+business.