Онлайн чи офлайн: де навчатись найкраще?
 Боб Мошер (Bob Mosher) |
Протягом останніх 20-ти років корпоративне навчання все більшою мірою зміщується у віртуальну сферу. У 1990-х всі ринулись в онлайн, бо повірили, що таким чином вдасться скоротити витрати. Адже «гуру» індустрії корпоративного навчання переконували нас у тому, що достатньо розробити певну онлайн-програму, а потім її можна використовувати безліч разів. Проте на початку 2000-х стало зрозуміло: розробити повноцінний онлайн-курс — це зовсім недешево. Отже, навчальна галузь змінила зміст свого меседжу, який почав звучати так: віртуальна програма — це можливість навчатись, коли зручно, отримувати стільки інформації, скільки потрібно, та брати із контенту саме те, що потрібно.
Ніхто не заперечує переваг навчання типу «наодинці з собою», але водночас не слід недооцінювати зростання попиту на навчання в форматі «учень-викладач». Візьмемо хоча б наставництво в бізнесі. Згідно останнього дослідження IBISWorld, обсяг транзакцій на ринку коучингу становить $12 млрд. щороку, а темпи зростання з 2011-го по 2016-й рік — 3,4%. Майже кожний керівник скаже вам, наскільки корисний є для нього коучинг незалежно від того, як здійснюється взаємодія з наставником — під час особистого спілкування чи дистанційно (наприклад, по телефону). На думку багатьох компаній, найціннішими є коучингові програми, що ґрунтуються на сократичному методі, бо саме так людина може глибше зрозуміти те, що вивчає.
Місцем перетину навчання в віртуальному і традиційному середовищі є персоналізація. Зрештою, неважливо, яким є формат навчання. Головне — це допомогти індивідові проникнути в сутність того, що є для нього найбільш потрібним та значущим. Частково це залежить від особливостей людини, що навчається; частково — від специфіки теми.
Скажімо, розбір клінічних випадків відбувається в умовах «живого» спілкування. Оговорюючи проблему, лікарі та студенти (аналогічно як викладачі права та їхні підопічні) рухаються до істини, ведучи сократівський діалог. Причому навряд чи хтось може заздалегідь спланувати хід запитань і відповідей. Швидше всього, дискусія розвиватиметься по дуже динамічній, сповненій непередбаченими відхиленнями кривій. І це практично нереально відтворити в онлайні. Ймовірно, колись такого ефекту можна буде досягти за допомогою штучного інтелекту. Але зараз нам до цього ще дуже далеко.
Сьогодні багато говориться про те, що в медицині все більше використовується дистанційна модель, коли після завершення курсу лікування контрольні візити до лікаря здійснюють в онлайні. Але наскільки це підходить до освіти? І знов повертаємось до того, що це запитання є неправильним за своє сутністю. Бо планування навчання — це не вибір між двома форматами. Це пошук шляху до цілі, яка полягає в тому, щоб допомогти індивідові досягти якомога вищого професійного рівня.
Хоча це може здаватись очевидним, але пригадаймо слова Стівена Кові (Stephen Covey), який свого часу написав: «Розпочинайте з кінцевої цілі». Тобто перед усім слід визначити, якою є мета курсу — освоєння певних знань чи досягнення якихось поведінкових змін. Але незалежно від цілі, якої ви прагнете досягти, слід врахувати: якою б досконалою не була б структура програми, потрібно сформувати емоційний зв’язок між її змістом та слухачем. Бо глибоко зануритись у процес, можна лише тоді, коли ми, сприймаючи щось, пропускаємо це крізь себе. І немає жодного значення, де це відбувається — в онлайні чи в офлайні.
За матеріалами "Learning Tools, Like Good Wine, Need to Mature", Chief Learning Officer.