Чи варто слухачам MBA-програм шукати роботу «на все життя»?
Можливо, це дещо дивна рекомендація для студентів MBA. Адже пряме призначення їхніх дипломів — стати засобом «десантування» прямісінько у вищі владні ешелони корпоративної Америки. Отже, людина приступає до навчання з ціллю отримати відповідну роботу. Але поняття «роботи» у звичному для нас розумінні зникає. Кількість робочих місць практично не зростає, а вакансії, які є, дають мало надій на хоча б більш-менш стабільну зайнятість.
Все більшою мірою і працедавці, і ті, кого вони винаймають, використовують гнучкішу та менш обтяжливу форму взаємодії. Згідно McKinsey Global Institute, десь 20%-30% працездатних людей здійснюють професійну діяльність на засадах самозайнятості (при цьому їхня кількість швидко збільшується).
Тож найкраще, що можуть зробити студенти MBA-програми, — це відповідно переналаштувати свій спосіб мислення та озброїтись набором знань і вмінь, які допоможуть продуктивно функціонувати у світі незалежних підрядників. Якщо говорити конкретніше, то є три причини, чому слухачам курсів MBA не варто шукати постійну роботу.
По-перше, постійна зайнятість як така поступово зникає. Якщо раніше приріст кількості робочих місць, які створював приватний сектор, становив 2%-3% у рік, то 2000-го року, під час краху доткомів, цей показник опустився до рівня нижчого, ніж 2%, а 2008-го — до відмітки нижчої, ніж 1% і протягом 2015-го року залишався на цьому історичному мінімумі. Як стверджують економісти Ларрі Кац (Larry Katz) та Алан Крюгер (Alan Krueger), упродовж останнього десятиліття зростання зайнятості в США відбувається не за рахунок створення постійних місць праці, а завдяки поширенню альтернативних робочих стосунків.
Крім усього, темпи відкриття нових підприємств (які вважаються головним генератором зайнятості) вповільнились та досягли історичного мінімуму. Якщо раніше новозасновані бізнеси створювали 3 млн. робочих місць щороку, то тепер ця цифра ледь-ледь перевищує 2 млн.
Зараз компанії вкрай неохоче відкривають нові вакансії. Замість цього вони воліють відокремити власне роботу від робочого місця. Наприклад, те, що традиційно відносилось до сфери діяльності маркетинг-директора, зараз може виконуватись підрядником з царини соціальних медіа, сторонньою PR-агенцією чи консультантом з маркетингової стратегії. Тобто там, де раніше були посади — тепер є просто робота. Такими є засади функціонування економіки, яку прийнято визначати словом «гіг» (від англ. gig — гастролер).
І ще одна причина, чому не варто шукати постійну роботу. Чимало фірм не просто не прагнуть наймати людей в штат, але й активно цього уникають. Вони шукають способи вибудувати бізнес-модель так, щоб можна було функціонувати з мінімальною кількістю постійного персоналу.
Штатний персонал — це найдорожче та найменш гнучке джерело робочої сили. Законодавчі вимоги є такими, що компанії мусять платити найвищі податки за штатних співробітників, а також надавати їм певні пільги. Це означає, що фахівець у штаті обходиться на 30%-40% дорожче, ніж найм його «аналогу» на контрактних засадах. Не останнє значення має й те, що фондові ринки схильні винагороджувати підвищенням ринкової вартості ті компанії, які або обмежують, або зменшують чисельність штатних працівників.
Це не означає, що організації взагалі відмовляться від постійних працівників. У штаті компаній завжди буде вузька група фахівців (як-от управлінці вищих рівнів та носії певних спеціалізованих знань), бо без цього неможливо забезпечити ані стабільно-високої якості продуктів, ані підготовити кадри, котрі стануть біля їхнього керма завтра. Проте потужні економічні та ринкові стимули спонукатимуть фірми максимально зменшувати кількість працівників, які не відносяться до згаданих вище ключових груп.
І, нарешті, третя причина, чому традиційна модель зайнятості відходить у небуття, полягає в тому, що для більшості американців вона втрачає значущість. Робочих місць, які б гарантували зайнятість протягом тривалого періоду часу, практично вже немає, як майже немає і стабільно-високих зарплат, щедрих пільг та надійного пенсійного забезпечення. Не дивно, що вмотивованість штатного персоналу суттєво знизилась. Згідно Gallup, майже 70% американців демонструють байдуже ставлення до роботи. І, навпаки, відповідно до недавнього опитування McKinsey, в якому взяло учать більш ніж 8 тис. працівників, незалежні підрядники вдоволені майже кожним аспектом свого робочого життя набагато більше, ніж штатні співробітники. А проведене Field Nation опитування 959 фрілансерів, показало, що більшості з них подобається життя «вільного художника», а тому вони не мають наміру повертатись до постійної роботи. Отже, здатність вибирати, незалежність, гнучкість, контроль за тим, що є основою вдоволеності професійного діяльністю — такими є особливості гіг-економіки. І саме цього часто бракує штатним працівникам.
Але попри те, що звичний ринок праці буквально «на очах» перетворюється на ринок короткострокових контрактів, MBA-програми не поспішають адаптуватись до нових реалій, продовжуючи готувати своїх слухачів до діяльності типу «все життя в одній компаній». Замість того, щоб допомагати студентам формувати портфелі контрактів, бізнес-школи пропонують їм проходити практику в одного працедавця. Пропозиції рекрутерів також, здебільшого, стосуються роботи «на все життя». У підсумку слухачі, яких цікавить роль високопрофесійних незалежних фахівців (наприклад, реалізація консалтингових проектів у різних організаціях), мусять власними силами шукати для себе можливості. І це необхідно змінити. Адже MBA-програми повинні готувати своїх студентів не до минулого, а до майбутнього — до діяльності в просторі гіг-економіки.
За матеріалами "Why I Tell My MBA Students to Stop Looking for a Job and Join the Gig Economy", HBR.