«Керівники та менеджери — це люди, які діють. Знання не приносить користі керівникам, поки його не впроваджують у дію».
«Хоч би де менеджер працював — у приватній компанії, в лікарні, в державному органі чи у профспілці, в університеті чи в армії — від нього передусім очікують, що він досягатиме саме тих результатів, які потрібно. А це якраз і означає, що від нього очікують ефективності. Однак високоефективних людей помітно бракує на керівних посадах. Високий інтелект серед управлінців досить поширений. Хороша уява — теж далеко не рідкість. Рівень їхньої обізнаності зазвичай високий. Але, схоже, ефективність людини мало корелює з її інтелектом, уявою чи знаннями. Розумні люди часто разюче неефективні: вони не усвідомлюють, що геніальна ідея не є досягненням сама по собі. Вони так і не засвоїли, що ідеї переростають в ефективність тільки внаслідок тяжкої систематичної праці. І навпаки — в кожній організації є кілька високоефективних, але не особливо обдарованих талантами трудяг. Поки інші гарячково метушаться — адже люди з гострим розумом так часто плутають гарячковість і метушливість із «творчим характером», — ці трудяги просто помалу переставляють ноги і доходять до результату першими, немов черепаха у тій старій байці».
«Керівна функція людини розумової праці не залежить від того, чи є в неї підлеглі. В одній компанії маркетолог може мати штат із двохсот підлеглих, тоді як у головного конкурента цієї компанії відділ маркетингу може складатися з одного-єдиного працівника, у якого з підлеглих — тільки секретар. Це не має особливо впливати на очікування від роботи обох цих працівників. Це адміністративні деталі. Звісно, двісті людей можуть виконати значно більше роботи, ніж одна людина. Але з цього не випливає, що вони більше вироблять і зроблять більший внесок у справу компанії».
«Ефективні керівники знають, що час — це обмежувальний чинник. Потенційні результати будь-якого процесу завжди обмежені найбільш дефіцитним ресурсом. У процесі, який ми називаємо «досягненням», таким ресурсом є час».
