Нік Морган про автентичну та харизматичну комунікацію

Нік Морган (Nick Morgan) є засновником компанії Public Words, Inc., а також автором видання "Виступіть з промовою, змініть світ" (Give Your Speech, Change the World). У своїй останній книзі "Довіртесь мені: Чотири кроки до автентичності та харизми" (Trust Me: Four Steps to Authenticity and Charisma) Морган стверджує, що будь-яка комунікація складається із двох розмов — вербальної та невербальної. В інтерв'ю, яке наведене нижче, Нік розповідає про те, чому обидві ці "розмови" мають дуже велике значення для переконливої комунікації.

В.: Останніми роками проводилося багато досліджень, які допомогли мені усвідомити взаємодію між вербальною стороною комунікації (тобто контентом) та невербальною (тобто мовою тіла). Дослідження виявилося надзвичайно цікавим і навіть певною мірою несподіваним. І звісно ж — воно дозволяє зробити деякі цікаві висновки про публічні виступи та комунікацію в цілому.

По-друге, сьогодні люди здійснюють потужний супротив тому, що відбувається у бізнесі та у владі. Тому люди при владі повинні розуміти і вміти "продавати" свої слова. На мою думку є сенс звернути увагу на те, яким чином насправді працює комунікація.

З.: Ви стверджуєте, що комунікація по суті складається з двох розмов. Чи можете ви пояснити цю точку зору?

В.: Кожна комунікація складається із двох безперервних розмов — вербальної та невербальної. З точки зору присутності, емоційного впливу, довіри та створення зв'язків між людьми, невербальна комунікація має куди більше значення, ніж вербальна.

Наприклад, уявіть чоловіка середніх років, який виходить на середину кімнати для того, щоб зачитати промову. Він іде надзвичайно повільно — складається враження, що вихід на середину кімнати займе у нього тиждень. Він тримає голову прямо, але не дивиться нікому в очі. Візуального контакту з аудиторією немає. Він говорить надзвичайно низьким голосом "в ніс": "Мені дуже приємно бути тут сьогодні".

Якщо ви сидите в залі і слухаєте ці слова, то з великою ймовірністю ви просто їм не повірите. Перш ніж промовець відкриє рот — його невербальна поведінка скаже вам все, що потрібно знати. І у будь-якому випадку невербальна комунікація бере верх над вербальною.

Звісно, контент також має велике значення. Але емоційний стан людини передається тільки невербально. Люди, які хочуть стати хорошими ораторами, повинні інвестувати достатньо часу та зусиль у розвиток своїх невербальних навичок комунікації. І це стосується як публічної промови перед великою аудиторією, так і приватної розмови, скажімо, з вашим керівником чи дружиною.

Важливо розуміти, що невербальна комунікація щоразу відбувається на декілька секунд раніше, ніж починається вербальна. Тому перш, ніж ви промовите слово, за вас все скажуть ваші жести та міміка. Якщо все робити правильно — люди в аудиторії неначе приковані будуть слухати те, про що ви говорите. Проте, якщо невербальна комунікація знаходиться на низькому рівні — ніякий контент її не врятує. Можливо, саме тому ми стаємо свідками такої великої кількості поганих презентацій, коли люди думають виключно про те, що вони скажуть, забуваючи про те, як вони поводитимуться.

З.: Але якщо люди щиро хочуть донести до аудиторії свої повідомлення і не намагаються нікого обдурити — чому ж тоді їхні невербальна комунікація може розбігатися з вербальною?

В.: Це наша вроджена природа — інстинкт самозбереження. Наші тіла реагують швидше, ніж наші думки, щоб захистити нас від можливої небезпеки. Наприклад, що робить людина, якщо хтось несподівано жбурляє у неї каменюку? Вона пригинається! Цей інстинкт спрацьовує швидше, ніж людина встигає свідомо про це подумати. Саме так працює дивовижний людський мозок.

Що відбувається, коли людина вперше виходить на сцену? Перш ніж промовець встигне свідомо подумати — тіло посилає сигнал до захисту. Весь цей натовп людей — він не може бажати вам нічого хорошого. Тому ваше тіло починає готуватися "до битви".

Рівень вашого адреналіну зростає, серце починає битися швидше, долоні пітніють, а кров приливає до обличчя. Багато людей втрачають будь-яку здатність посміхатися. Але ви можете свідомо контролювати цей природній стан "закостеніння". Але для цього вам потрібно пам'ятати, що невербальна комунікація має аж ніяк не менше значення, ніж безпосередньо зміст промови.

З.: Деякі наставники з ораторства стверджують, що пристосування до сцени залежить насамперед від практики "правильних" жестів. Ви погоджуєтесь з ними?

В.: Коли я лише починав свою діяльність у цій сфері, я також намагався контролювати свої жести. Проблема полягає в тому, що під час природної комунікації наші жести передують нашим думкам. Коли ж ми намагаємося свідомо їх контролювати — то відбувається протилежне. Спершу ми думаємо і говоримо, а вже потім — жестикулюємо. І хоча різниця може вимірюватися всього лише секундами — на сцені це дуже добре видно. Тобто видно, що людина поводиться неприродно.

З.: Яким же чином в такому разі людина може узгодити свою вербальну та невербальну комунікацію?

В.: Перше, що потрібно усвідомити промовцеві, що доповідь — це насамперед розмова. Так було не завжди. Всього лише 100 чи навіть 50 років назад люди очікували від оратора зовсім іншого. Але модернізація зробила свою справу і сьогодні ми очікуємо, що промовець знаходитиметься з нами в одному комунікаційному полі. Люди, які слухають промовця, повинні почуватися так, наче вони розмовляють із ним.

Висновок для оратора — намагатися не просто доносити інформацію, а відкрито спілкуватися з людьми. Це відразу зніме частину напруги і дозволить вам почуватися вільніше. А значить — допоможе узгодити між собою вербальну та невербальну комунікацію.

Друге, про що вам слід пам'ятати — це контроль над своїми жестами. Але він повинен проводитися не свідомо, а підсвідомо. У формулюванні наміру бути відкритим. Це дуже легко сказати, але важко зробити.

Вам потрібно уявити себе у абсолютно комфортній ситуації (наприклад, коли ви розмовляєте із членами своєї родини чи найближчими друзями). Як ви поводитеся в такому випадку? Як жестикулюєте? Яка у вас міміка? Спробуйте запам'ятати ці відчуття і згадати їх тоді, коли будете виступати перед аудиторією.

А ще ви виявите, що ваша відкритість призводить до того, що аудиторія стає відкритою для вас.

З.: Якби Ви могли дати промовцеві (чи потенційному ораторові) лише одну пораду, що це була б за порада?

В.: Я порадив би говорити з групою людей не як з натовпом, а як із однією людиною, віч-на-віч. Ви говорите не до натовпу, а до 50, 500 чи навіть 3000 індивідів. І поводитися повинні так, як поводитесь в розмові з індивідом.

За матеріалами "Nick Morgan on Authentic, Charismatic Communication", Management Consulting News.
Скорочений переклад: Ярослав Федорак, MCUa.