Сила невідання: чому менеджери бояться говорити «Не знаю»

Автор: П'єр Касс (Pierre Casse)
Джерело: журнал "&.СТРАТЕГИИ"

Вимовити вголос: «Я не знаю», на думку багатьох керівників, значить, зізнатися у власній слабкості. Однак вони помиляються. П'єр Касс розповідає про силу невідання як інструмент менеджменту.

П'єр Касс (Pierre Casse)

Ми не радимо вам водити за ніс своїх підлеглих, тому що це, врешті-решт, стане помітним і призведе до повної втрати довіри з їхнього боку. Але застосування в благих цілях деяких трюків для того, аби показати, що ви потребуєте допомоги, може бути цілком етичним і дуже ефективним. Можна виділити три основні види подібної «управлінської слабкості».

Істинне незнання: керівнику про це невідомо

У більшості випадків керівники не просто не володіють інформацією, але й не повинні володіти. Директори компаній не замінюють собою енциклопедії. У багатьох сферах вони не мають ані теоретичної обізнаності, ані практичних компетенцій — лідери не можуть знати все. Куди краще для них довіритися своїм партнерам, придушивши в собі бажання активної участі в тих сферах, у яких вони дійсно мало тямлять. Незнання в даному випадку — просто привід для делегування повноважень. Таким чином, сьогодні перед керівниками стоїть завдання не брати участь у всіх справах, відповідальність за які на них покладено, а правильно розподілити повноваження між тими, хто в змозі впоратися з ними більш професійно.

Навмисне незнання: керівник шукає рішення

У цьому випадку керівник має чітке уявлення про проблему і способи її вирішення. Але він спеціально вирішує не розголошувати своєї позиції з наступних причин:

• можливо, він не правий або відчуває, що помиляється, тому хоче надати членам команди можливість представити свої позиції, щоб потім перевірити і відкоригувати власну точку зору;
• лідер надає членам команди можливість подумати самим, щоб вони могли навчитися визначати проблеми і виробляти шляхи їх вирішення. У цьому випадку гра на незнанні стає можливістю зростання для підлеглих;
• існує необхідність роботи в команді з даної проблеми, і лідер не хоче заздалегідь нехтувати будь-якою новою ідеєю.

Політичне незнання: керівник не хоче знати

У деяких випадках визнання тих чи інших фактів або їх ігнорування може бути частиною корпоративної гри. Брак знань можна використовувати як дипломатичний маневр, наприклад:

• я не повинен вирішувати, якщо не знаю;
• я не можу вважатися винним за свої дії, якщо не був проінформований про проблему;
• я не зобов'язаний приймати чиюсь сторону в боротьбі за владу, якщо не в курсі, що відбувається в команді чи організації;
• я надаю можливість виділитися своєму безпосередньому начальнику, поступаючись йому позицією «того, хто знає».

Є хороша ілюстрація мистецтва гри в незнання на прикладі Джона Уотсона, експерта в галузі розвитку лідерських якостей однієї з великих компаній. Пропрацювавши в організації приблизно шість місяців, він зіткнувся з серйозною проблемою, ключ до вирішення якої очікував отримати від свого начальника, тому й звернувся до нього. Той уважно вислухав, киваючи головою на підтвердження всього сказаного, подивився Джону в очі і сказав: «Я не знаю». Джон був приголомшений. Заїкаючись, він вимовив з недовірою: «Що саме вам невідомо? Ви керівник, тому повинні знати». Але директор всього лише повторив свою позицію з усією серйозністю: «Вибачте Джон, але я не знаю. Як Ви думаєте, що ми повинні робити?».

Це сталося незадовго до того, як Уотсон зрозумів: не варто ходити до начальства з проблемою, не будучи готовим наперед самостійно запропонувати рішення. Безсумнівно, це був корисний досвід. Начальник надав Джону шанс взяти на себе відповідальність за дві ключові управлінські функції:

• досліджуй ситуацію, визнач проблему та причини її виникнення;
• вивчи можливості і змоделюють найкращий спосіб вирішення.

Ми повинні визнати, що ніколи не можемо бути впевнені на 100% в об'єктивній реальності. Сократівське «Я знаю тільки те, що я нічого не знаю, але дехто не знає і цього» добре ілюструє нашу людську природу. Іноді навіть великим і дуже поважним босам не потрібно їй опиратися; необхідно просто визнати своє незнання, але вийти при цьому переможцем із ситуації, що склалася.

Про автора:

П'єр Касс (Pierre Casse), професор Московської школи управління «Сколково».