Чого реально може вартувати те, що цінується ринком

Фатальна вада економічної теорії полягає в її неспроможності розмежувати творення і витягання цінності, — такої думки дотримується Маріана Маццукато (Mariana Mazzucato), економіст з Університетського коледжу Лондона.

У своїй книзі «The Value of Everything: Making and Taking in the Global Economy» («Цінність всього: що створюється і що забирається в глобальній економіці»)¹ Маріана Маццукато намагається проаналізувати теоретичне підґрунтя дещо сумбурної економіки останнього десятиліття. Маццукато здобула широку відомість 2011-го, коли світ побачила її попередня книга «The Entrepreneurial State» («Підприємницька держава»), де аналізується критична роль держави у створенні нових технологій. Повторюючи деякі аргументи з попередньої праці, автор йде набагато далі, представляючи дуже критичний погляд на глобальну економіку.

Хоча це трапляється не завжди, але метою будь-якого уряду є покращення добробуту всіх громадян своєї країни. Але щоб досягти цієї цілі, потрібна більш-менш реалістична теорія стосовно того, як економіка може генерувати вищу додану вартість. Над цим питанням економісти б’ються вже кілька століть. Зокрема, в книзі розглядаються концепції французьких фізіократів та протоекономістів, які вважали, що джерелом багатства нації має бути сільськогосподарське виробництво; трудова теорія вартості Адама Сміта та Девіда Рікардо, згідно якої вартість товару зумовлюється обсягом праці, витраченої на його виробництво; неокласична економічна теорія. Представники останнього напряму Альфред Маршалл (Alfred Marshall) та Леон Вальрас (Leon Walras) наполягали на тому, що поняття економічної вартості немає жодного суттєвого наповнення і що найкращим способом визначення цінності блага є ціна, яку готовий витримати ринок.

На переконання Маццукато, ствердження такої філософії призвело до дуже серйозних наслідків. Бо з неї випливає, що високі доходи працівників фінансової сфери є віддзеркаленням такого ж високого внеску, який вони роблять у розвиток економіки. Аналогічно низькі заробітки робітників виробничих підприємств відбивають другорядну значущість такої праці для суспільства. Так само низько оцінюється робота по догляду, що виконується вдома, яка у більшості випадків не фігурує в даних національних статистичних служб. Також цей підхід не дозволяє об’єктивно оцінити участь уряду в економічному розвитку.

Результатом цього є спотворена версія економічної реальності. Уряд в основному розглядається суспільством як тягар, котрий потрібно зменшити, а не як активний учасник процесу творення національного багатства, який фінансує розбудову інфраструктури, проведення наукових досліджень, формулює стандарти та регуляторні положення, що уможливлюють функціонування ринків та надає механізми соціального захисту. Величезні статки мільярдерів з технологічної сфери пояснюються виключно здатністю створювати проривні рішення та готовністю йти на ризик. Хоча часто вдача, ринковий вплив, що дозволяє непомірно завищувати ціни, та фінансова підтримка держави є не менш значущими складниками їхнього успіху.

У книзі дуже жорстко критикується стан справ у фінансовій галузі. Упродовж тисячоліття, що передувало промисловій революції, робота, пов’язана з фінансами, здебільшого вважалась паразитуванням. Навіть видатні економісти ХІХ століття не розглядали фінанси як щось дуже значуще для економіки. Проте зсув до мисленнєвої парадигми, в рамках якої зароблені гроші ототожнюються з генерованою цінністю, відкрив двері до цілком нового сприйняття. Із «розбуханням» галузі після дерегуляції 1970-80-тих років почали змінюватися підходи до ведення обліку. Більша частина доходів, створюваних фінансовими структурами, була перевизначена як «додана вартість» (хоча раніше вони в основному класифікувалися як виробничі витрати кінцевого продуцента). Отже, склалася парадоксальна ситуація: гравці цієї сфери вдосконалювали майстерність перекладати свої витрати на клієнтів і при цьому збільшували свій внесок у зростання ВВП.

Спотвореність такої динаміки особливо очевидно проявилася під час фінансової кризи. З одного боку, банки витрачали мільярди на бонуси для своїх співробітників; з іншого — держава була змушена вкладати трильйони доларів, щоб запобігти колапсу галузі. Маріана Маццукато цитує гендиректора Goldman Sachs Ллойда Бланкфейна (Lloyd Blankfein), який 2009-го року сказав, що продуктивність співробітників його банку є чи не найвищою в світі. Але ж ніхто не сумнівається в професіоналізмі фахівців цієї організації. Питання полягає в іншому: чи не втратило суспільство спроможність оцінювати — чи те, що роблять вони (або хтось інший), сприяє примноженню спільного блага у будь-який спосіб або йдеться виключно про генерування прибутків для бізнесу? Ця книга наштовхує на висновок: ми опинились у «глухому куті» економічного розвитку, тому що атрофувалася наша здатність виносити судження щодо реальної ваги створюваної цінності за якимись іншими критеріями, крім грошей.

За матеріалами strategy+business.

¹ Книга увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2018-го року», категорія «Економіка», за версією strategy+business.