Нестримний поступ «Вікіноміки»

Джерело: інтернет-проект Innovations.com.ua

ДЕТАЛЬНІШЕ ПРО КНИГУ

Як усе починалося? Технологія Ushahidi була розроблена 2007-го року під час заворушень у Кенії. Орі Oколох, адвокат і блогер з Кенії, продовжувала займатися моніторингом злочинів навіть після виборів. Ідея проекту залишалася актуальною, але державні засоби масової інформації не були зацікавлені у цьому, у приватних медіа не вистачало грошей і робочої сили для розслідування кримінальних випадків і стихійних лих. Пані Околох вирішила створити сайт, завдяки якому кожен бажаючий зміг би надсилати як з Інтернету, так і з мобільного телефону, повідомлення про спалахи насильства чи природних катастроф. Повідомлення очевидців розміщувалися онлайн і позначалися на карті. Саме тоді й була заснована організація Ushahidi, яка мала на меті поширити оригінальну ідею Орі Околох на практиці у різних частинах світу. Широкого використання проект набув під час катастрофи на Гаїті, адже допоміг відстежити наслідки землетрусу, який зруйнував велику частину країни у січні 2010-го року. Так само проект допоміг свого часу палестинцям у створені інтерактивної карти насильницьких дій, що точилися у Газі (місто у Секторі Газа, Палестинська автономія). Ідея та технологія Ushahidi можуть бути застосовані у будь-якій іншій блогосфері, у будь-якій точці планети.

Чому проект став таким популярним? Успіх Ushahidi відтворює принципи концепції Вікіноміки, яка полягає у тому, що творці проекту пропонують всім охочим своє програмне забезпечення з відкритим вихідним кодом.

Дон Тапскот і Ентоні Вільямс запропонували термін "вікіноміка" у 2006 році. Автори концепції стверджують, що співпраця стає все більш дешевою, простою та водночас масштабною. І цьому треба завдячувати саме Інтернету. Глобальна мережа дає аматорам доступ до найпотужніших засобів зв'язку і світових ринків, а це, у свою чергу, відкриває безліч можливостей для співпраці у великих групах. Люди, які ніколи не зустрічалися, можуть працювати разом. Це потужний поштовх до інновацій, оскільки тисячі й мільйони людей можуть розвивати нові ідеї швидше за окремих геніїв і, відповідно, поширювати ці ідеї також досить швидко.

Кілька років тому Дон Тапскот (Don Tapscott) і Ентоні Вільямс (Anthony Williams) задокументували свої думки письмово. Їхня однойменна книга "Вікіноміка" стала бестселером. Головна ідея книги є простою: або компанії створюють відкриті бізнес-моделі, або вони залишаються у посібниках з історії. Книгу варто прочитати з двох причин.

По-перше, Інтернет набув ще потужнішої сили, коли "Вікіноміка" була опублікована. Інтернет перетворився на соціальне середовище, де користувачі мережі є основними творцями контенту:

• на YouTube переглядається близько 2 млрд. відео на день;
• користувачі мережі мікроблогів Twitter генерують 750 твітів на секунду;
• Інтернет-трафік зростає на 40% в рік;
• користувачі завантажують близько 2,5 млрд. фотографій на Facebook кожного місяця.

Другою причиною є те, що ефект Інтернету набуває день за днем усе масштабнішого поширення. Щоб не бути абстрактними, автори книги розглянули вплив Інтернету на конкретні бізнеси — медіа, освіту, діяльність уряду та ін. Найбільшими жертвами Вікіноміки стали музична індустрія та індустрія друкованої преси. З 2000-го року 72 американські газети пішли з ринку. Тираж друкованих медіа скоротився з 2007-го року на чверть. За деякими параметрами, справи в музичній індустрії ще гірші: 95% всієї завантаженої музики є незаконними. Навіщо купувати газети, коли ви можете отримати порцію свіжих новин в Інтернеті? Навіщо купувати останній альбом виконавця, коли його кліпи й музику можна подивитися на YouTube безкоштовно?

Інші ж галузі лише починають діяти за принципами Вікіноміки. Освітні заклади, зокрема університети, є одним із найконсервативніших інститутів у світі, але навчальні курси, наприклад, Массачусетського технологічного інституту, вже виклали в глобальній мережі. Це стало справжньою загрозою для старого способу викладання, але, тим не менш, понад 200 освітніх установ взяли до уваги цей приклад.

Насправді концепція Вікіноміки — це чудовий стимул для омолодження старих підходів. Він набув популярності навіть у державній політиці. Так, наприклад, естонський уряд схвалив ідею проекту, який допоможе країні позбутися несанкціонованих сміттєзвалищ — добровольці за допомогою GPS-пристроїв знайшли вже понад 10000 несанкціонованих звалищ, після чого залучили 50 тис. людей для очищення забруднених територій. Уряди й інших країн починають прислухатися до людей, які з ентузіазмом ставляться до ідей вікі-концепції. Так, наприклад, Вівек Кундра (Vivek Kundra), який є консультантом Барака Обами з питань ІТ, розробив різні комунальні веб-послуги для Вашингтона, коли співпрацював з командою мера міста. Стів Ресслер (Steve Ressler), інший американець, зібрав групу веб-ентузіастів з молодих чоловіків і жінок, які працюють в уряді, й створив проект Young Government Leaders та соціальну мережу для чиновників GovLoop.

Великим організаціям потрібен час, щоб конвертувати ідеї в інновації. Дуже часто саме організаційна ієрархія гальмує творчий процес. Автори "Вікіноміки" стверджують, що веб-середовище набуло рис найрадикальнішої сили нашого часу. І це лише початок.

За матеріалами "The wiki way", Schumpeter, The Economist.
Підготувала Анна Глива.