17 серпня 2004, 13:12
#1
Хотіли — як краще, вийшло — як завжди...
На цю тему наштовхнув мене колега, який розповів про цікаву класифікацію компаній, що він здійснив її в процесі проходження співбесід на посаду HR-директора. Класифікація попри свою розлогість, все-таки зводилась до поділу компаній на два типи. До першої групи належали компанії, де всі HR-процедури прописані і передані в український підрозділ, і на такі, де це все ще треба створювати. Зазначу, що фахівці з управління людськими ресурсами в силу своєї освіти (як правило, гуманітарної), пройшовши "донавчання" в інтернаціональних компаніях, сьогодні більше хочуть працювати в прогресивних вітчизняних компаніях, що швидко розвиваються, ніж в західних компаніях чи банках, бо вважають, що там зможуть задовольнити свої кар'єрні амбіції, випробувати професіоналізм. Що ж, бажання цілком зрозуміле.
Проте, успіх цього пошуку буде залежати від чіткого усвідомлення менеджером відповіді на питання, хто є його внутрішнім клієнтом по факту в цій компанії. Бачиться, що в більшості вітчизняних бізнесів — ним є власник компанії, з усіма випливаючими наслідками...
Ну і звичайно, від того наскільки чітко і прозоро менеджер з'ясує очікування внутрішнього клієнта відносно подальшого розвитку (або становлення) системи управління людськими ресурсами, буде залежати успішне її функціонування. Адже, часто під час співбесіди з власником з'ясовується істинна картина, і виявляється, що суть обов'язків майбутнього НR-менеджера зводиться до інтенсивного підбору персоналу, кадрового діловодства та організації корпоративних заходів (типу Нового року).
Втім, сценарій може бути іншим. Наприклад, на прихід HR-директора власником покладаються великі сподівання, зокрема, щодо впровадження системи оцінки ефективності підрозділів й співробітників, яка дозволить, на його переконання, об'єктивно оцінювати якість роботи персоналу, відтак — ефективність різних видів інвестицій в розвиток людських ресурсів. Зазначимо, що носієм цілей даної компанії та її стратегії є лише власник, що безпосередньо керує бізнесом. І тут, бачиться, проблема не у тому "за кого Вас мають" як в першому випадку, а що самі HR-менеджери беруть на себе, не зважаючи на причинно-наслідкові зв'язки, адже стратегія управління людськими ресурсами є всього похідною від стратегії компанії, є, фактично, її інструментом і "лакмусовим папірцем". А що ж проявляти цим лакмусом, якщо почали з кінця...
Оксана Прохоренко,
керівник проекту SCG
На цю тему наштовхнув мене колега, який розповів про цікаву класифікацію компаній, що він здійснив її в процесі проходження співбесід на посаду HR-директора. Класифікація попри свою розлогість, все-таки зводилась до поділу компаній на два типи. До першої групи належали компанії, де всі HR-процедури прописані і передані в український підрозділ, і на такі, де це все ще треба створювати. Зазначу, що фахівці з управління людськими ресурсами в силу своєї освіти (як правило, гуманітарної), пройшовши "донавчання" в інтернаціональних компаніях, сьогодні більше хочуть працювати в прогресивних вітчизняних компаніях, що швидко розвиваються, ніж в західних компаніях чи банках, бо вважають, що там зможуть задовольнити свої кар'єрні амбіції, випробувати професіоналізм. Що ж, бажання цілком зрозуміле.
Проте, успіх цього пошуку буде залежати від чіткого усвідомлення менеджером відповіді на питання, хто є його внутрішнім клієнтом по факту в цій компанії. Бачиться, що в більшості вітчизняних бізнесів — ним є власник компанії, з усіма випливаючими наслідками...
Ну і звичайно, від того наскільки чітко і прозоро менеджер з'ясує очікування внутрішнього клієнта відносно подальшого розвитку (або становлення) системи управління людськими ресурсами, буде залежати успішне її функціонування. Адже, часто під час співбесіди з власником з'ясовується істинна картина, і виявляється, що суть обов'язків майбутнього НR-менеджера зводиться до інтенсивного підбору персоналу, кадрового діловодства та організації корпоративних заходів (типу Нового року).
Втім, сценарій може бути іншим. Наприклад, на прихід HR-директора власником покладаються великі сподівання, зокрема, щодо впровадження системи оцінки ефективності підрозділів й співробітників, яка дозволить, на його переконання, об'єктивно оцінювати якість роботи персоналу, відтак — ефективність різних видів інвестицій в розвиток людських ресурсів. Зазначимо, що носієм цілей даної компанії та її стратегії є лише власник, що безпосередньо керує бізнесом. І тут, бачиться, проблема не у тому "за кого Вас мають" як в першому випадку, а що самі HR-менеджери беруть на себе, не зважаючи на причинно-наслідкові зв'язки, адже стратегія управління людськими ресурсами є всього похідною від стратегії компанії, є, фактично, її інструментом і "лакмусовим папірцем". А що ж проявляти цим лакмусом, якщо почали з кінця...
Оксана Прохоренко,
керівник проекту SCG