Курка чи яйце, або На основі чого діяти?

Курка чи яйце, або На основі чого діяти?Здається у житті є дилема не менш давня, ніж дилема первинності курки або яйця. Я називаю її дилемою вчителя і учня. Уявіть собі учня, якого викликають до дошки і він пропонує правильне рішення якоїсь задачки, однак це рішення невідоме вчителеві. Вчитель заперечує існування такого рішення і намагається поставити учневі погану оцінку. І ось 2 можливі форми поведінки учня: продовжувати доводити вчителеві свою правоту і нарватися на подальшу його ворожість або погодитися з його думкою, знаючи, що вона хибна.

Як вчинити?

Розумні люди кажуть, що лінія поведінки має бути обумовленою метою. Якщо мета – гарна оцінка за чверть, далі гарний атестат і т.п., треба визнати власну помилку. Якщо мета – довести власну правоту – треба продовжувати суперечку. До певного часу я згоджувався з таким підходом, однак він підсвідомо мені завжди “муляв”. І останнього разу я зловив себе на цьому ж відчутті внутрішного дискомфорту зовсім нещодавно.

Ось як усе було. Мені позвонила одна дуже шанована мною людина і дещо запропонувала. Дещо таке, що цілком збігалося з моїми інтересами і, певною мірою, навіть було жаданим на той момент. Я прямо виклав свої думки та відчуття щодо пропозиції, обмалювавши не лише явні плюси або вигоди можливої співпраці, але й можливі обмеження.

Із тих пір дзвінка не було. Проте був фідбек, із близького оточення тієї людини, мовляв, не так треба справи вести. Розмова про обмеження була явно зайвою і мені більше такої пропозиції не робитимуть.

І тут я згадав дилему вчителя-учня. Дійсно, якщо потрібен гарний атестат, не треба про обмеження.

Власне кажучи, продати щось дуже легко. Коли мета продати будь-якою ціною, не треба говорити про обмеження продукту. Однак чи приведе цей продаж до укріплення стосунків? Хто-зна…

Відверто кажучи, я не певен, що вчинив тоді правильно. Однак я певен, що принципи важливіші за мету, навіть коли вони ведуть до поразки. Можливо, іноді лише через поразку у битві можливий виграш у війні.

29 жовтня 1941 року Уїнстон Черчіль виступав перед учнями Harrow School у Лондоні. На той час він уже багато місяців воював з нацистською Німеччиною, чиї збройні сили переважали британські у рази. Його промова була дуже короткою. Ось що він сказав:
“Ніколи, не поступайтеся, ніколи, ніколи, ніколи, ніколи, ніколи і ні в чому, ні у великому, ні у малому. Ніколи не поступайтеся ні перед чим, окрім як перед доказами честі та здорового глузду”.