Про псевдо-театр чи про мистецтво прийняття рішень

У неділю відвідала театр. Вистава – «Ревізор» за твором Гоголя. Я обожнюю театр, тому мене не бентежить сучасна постановка класичної п’єси, сміливі знахідки та експерименти. Все це повинно бути в творчій майстерні. Але дещо може не просто збентежити мене, але й відштовхнути…

Уявіть собі, що у гоголівській губернії п’ють лише горілку «Златогор», а гроші Хлєстакову передаються через Western union. Звичайно, все можна сатирично обіграти, подати настільки талановито, що глядач зрозуміє рекламне повідомлення, але швидше посміхнеться йому, ніж розгнівається… Але цього не сталося.

Зрозуміло було і те, що актори без великого ентузіазму робили чергову «рекламну паузу». Було єдине бажання – вирізати із основного сюжету те, що туди ніяк не хотіло вписуватись. Я вперше відчула не бажання дивитись виставу до кінця, в думках лише слова Станіславського: «Не вірю»!

Лише посмішка, сумна посмішка виникає у мене після згадування новоспеченого «Ревізора». Цікаво те, що загубились серед скептичних настроїв чудові знахідки постановника і феєрична гра одного з головних героїв. З вчорашнього дня – я «нелояльний» глядач саме цього театру. Лише один прецедент, груба помилка…

Але що спільного має цей театр з бізнесом, управлінням, прийняттям рішень? Пряме відношення. Адже саме директор театру приймав рішення і давав своє добро! Я все розумію і нестачу коштів, і потребу якось викручуватись, йти на компроміс. Але керівництво театру зробило помилку. Якщо ви потребуєте коштів – ви знайдете їх, але не забудьте про тих, хто приносить Вам кошти, задля кого Ви живете.

Чому мою думку, думку глядача, керівництво театру не врахувало? Адже я купую квитки! Купую їх регулярно і буду робити частіше, якщо в театрі з’явиться ще більше прекрасних постановок. Саме я – відвідувач театру, клієнт театру – виявився найменш цікавим для керівництва. Краще було навішати на мене вульгарний плейсмент, який я змушена терпіти, який я змушена приймати!

Є чимало варіантів збільшити прибуток: збільшити ціни на квитки (ціни в столичних театрах поступаються цінам кінотеатрів, а це лише показник того, що театр не вірить у свою силу і виїжджає лише на дешевших квитках). Але збільшена ціна квитків не відвернула би театралів, але й додала театру відтінку вишуканості справжнього мистецтва. Якщо цей шлях не влаштовує – йдіть іншим шляхом: друк реклами на квитках, афішах, кріслах, занавесі тощо. Одна фраза «Вистава здійснена завдяки сприяння компанії “Златогор”» спрацювала би краще, ніж знущання над гоголівськими діалогами і виспіви дифірамбів спонсору.

Можна вигадати ще багато варіантів, якщо хотіти цього. Але керівництво театру пішло простим шляхом, і так робить багато топ-менеджерів. Як результат маємо – незадоволений глядач, незадоволений актор, негативна критика, втрата обличчя у самого театру. Я завжди наголошую на тому, що проблеми бізнесу можна розрішити лише з розуміння процесу прийняття рішень! Хто, як, при яких умовах приймає рішення – ось що важливо, але не менш важливий і другий фактор: чому не виникло альтернативних думок, чому вони не були оголошені, чому альтернативна думка не була розглянута?

Зробіть у своєму бізнесі аналіз механізму прийняття рішень, а разом з ним – аналіз роботи з критикою. Ви не працюєте з критикою, у Вас це не прийнято?! Тоді у Вас можливі проблеми. Продовження розмови у статті «Ви керівник – але істина дорожче».

НЕ ПРОПУСТІТЬ:
Приєднуйтесь до професіоналів e-learning! На I Всеукраїнській конференції дистанційного навчання Ви дізнаєтеся про останні тренди та розробки в галузі навчання, зможете впровадити e-learning у компанії.
Детальніше →

Опубліковано Категорії ЗагальнаПозначки