Марк Мур (Mark Moore) — професор з питань неприбуткових організацій та директор Hauser Centre for Nonprofit Organisations у John F. Kennedy School of Government у Гарвардському університеті.

Мур став знаменитим завдяки своїй новітній концепції публічної цінності, про яку розповідається у його книзі "Створення публічної цінності: Стратегічний менеджмент в урядових організаціях" (Creating Public Value: Strategic Management in Government). Інтереси Марка Мура зосереджуються навколо управління суспільством та публічного лідерства, громадянського суспільства та мобілізації спільнот. Його дослідження намагається дати відповідь на запитання, яким чином лідери суспільних організацій можуть залучити спільноти до легітимізації своєї роботи. Про це та інше — у його інтерв'ю.

З.: Як з'явилася ідея дослідження публічної цінності?

В.: Ідея створення публічної цінності з'явилася всередині 1990-их років, в той час, коли суспільство відчувало на потребу змін від традиційної моделі адміністративного керування, до переходу до інноваційних практик та концепцій, які на той час застосовувалися здебільшого у сфері приватного бізнесу.

З.: Якщо говорити про принципи створення цінності, то яка різниця між приватною та державною сферами?

В.: Основна різниця полягає в тому, хто виступить арбітром оцінки цінностей, що продукуються тією чи іншою організацією.

Якщо ми говоримо про "споживачів" у державній сфері, як про основних ревізорів діяльності публічного сектору, то вони по суті дуже схожі на "клієнтів" приватного бізнесу, які купують той чи інший товар або сервіс.

З.: Хто ж тоді арбітр публічної цінності, якщо не конкретний споживач?

В.: Альтернативний підхід до проблеми інстанції, яка контролює діяльність державного сектору — вважати її не конкретною людиною, а колективом, який здійснює свій вплив через урядові організації.

З.: А що Ви маєте на увазі, коли говорите про колектив?

В.: Ви можете використовувати різні означення: суспільство в цілому, члени суспільства, які діють через владні структури, але основна ідея полягає в тому, що це індивіди, які вважають себе не стільки споживачем, скільки громадянином.

Для громадянина важливо, наскільки його дії впливають на спільні цінності, такі як гроші чи влада у державі Він також встановлює своє бачення чесного та успішного суспільства.

З.: Тобто, перед публічними сервісами не ставиться мети задовольняти кожного конкретного індивіда?

В.: Існує два дещо різних підходи до цього питання: ринковий підхід, який оцінює все з точки зору цінності для індивіда, та суспільний підхід, який оцінює те, що отримає суспільство. І ці два підходи не завжди співпадають. Адже для того, щоб задовольнити все суспільство, не обов'язково задовольняти кожного індивіда.

Таким чином ми отримуємо суспільну утилітарну функцію, яка ні в якому разі не є сумою задоволеності кожного індивіда, а радше ступенем задоволеності суспільства в цілому, та того, наскільки близько суспільство підійшло до бажаних цілей.

З.: А чи не йде ідея суспільної цінності врозріз із популярною ідеєю свободи вибору?

В.: Ким би ми себе не вважали — ми завжди залежимо від інших людей, але можемо вдавати і навіть діяти так, як незалежні. Весь людський світ базується на інституті держави — інституті, який максимізує індивідуальну свободу вибору кожного громадянина, але робить це через створення зв'язків між людьми. Тобто люди завжди взаємозалежні між собою.

Ганна Аренд (Hannah Arendt) — теоретик політичної думки — якось сказала, що єдиний тип свободи, до якого варто прагнути кожній людині, це свобода створювати власні обмеження.

За матеріалами "Mark H. Moore on public value", management-issues.
Переклад з англійської: Ярослав Федорак, MCUa.