Точність управлінських рішень
Автор: В’ячеслав Геращенко, заступник декана kmbs з МВА-програм
Джерело: innovations
Управлінець — це той, хто займається виключно майбутнім. Радіус його впливу може відрізнятись залежно від статусу (умовно кажучи, 20 років чи 20 хвилин) — але у будь-якому разі це про майбутнє. Тому єдине, чим управлінець може і має займатись — це приймати рішення. У тому числі — якою бути компанії через певний час.
В’ячеслав Геращенко
|
Прийняття рішень — це розумова діяльність із визначення майбутнього стану певного об’єкта, суб’єкта, або їх комбінацій. Проблема в тому, що на практиці (як свідчать наші опитування) точність управлінських рішень — не більше ніж 50%. Половину, або й більше, рішень, які приймають управлінці, не акцептує або вищий керівник, або життя. Тобто вони виявляються хибними у конкретному контексті.
На стратегічному рівні не буває монорішень. Там взагалі не існує монологіки, яка є припустимою в більш простих ситуаціях. У випадку стратегії будь-яке рішення є композицією рішень.
Управлінець, власне, і працює через композиції. Звичайна людина може приймати певні рішення. Добре навчена людина може приймати багато хороших рішень. Але композиції може генерувати лише управлінець-стратег. Він має композиційне мислення. Про що говорить і сучасне визначення стратегії — це композиція управлінських рішень або виборів.
Композиція виникає у певний час, у певному місці — і відразу. Вона не може виникати послідовно. Потім можлива якась корекція, якесь шліфування, але сутність композиції — «все й одразу».
Композиційна логіка складніша за звичайну не просто в рази — а на порядки. Як упоратись із такою складністю? Тільки завдяки моделям. Власне, моделі — це і є композиції, які існують у нашому ментальному просторі, а потім трансформуються у рішення (скажімо, у стратегію).
Половину, або й більше, рішень, які приймають управлінці, не акцептує або вищий керівник, або життя
Управлінець фактично ніколи не працює з реальністю. Він має справу з певними моделями, з яких повинен створити власну, і вже на її основі формувати рішення й брати відповідальність за їх наслідки. І ця відповідальність завжди більша, ніж 100%. Адже ти відповідаєш не тільки за те, чого ти очікував, але й за те, чого ти не міг навіть уявити. У лідера завжди є зона неочікуваних наслідків, за які він теж має відповідати.
Якщо навчитись створювати композиції — це має збільшити відсоток правильних рішень. Звісно, не до 100%, бо ми маємо справу з майбутнім. Але вона вже точно стане кращою, ніж в інших.
Управлінець фактично ніколи не працює з реальністю — він має справу з певними моделями
Також точність можна підвищувати завдяки кращим моделям, на базі яких ми формуємо рішення. А створення якісних ментальних моделей — це наслідок роботи з концептами (такими, як системне мислення, екосистеми, стратегічна ідея). Коли мозок натренований на цих концептах, ментальні моделі можуть стати іншої якості, а композиції — більш повними, більш адекватними контексту. А це ж і є завданням управлінця — максимізувати ймовірність адекватних наслідків своїх рішень (тобто таких, які він міг передбачити — і вони дійсно стались).
|
